Статті для дітей та батьків

"Зайшло на літо", "Коли дощик іде", "Літечку, зацвіти", "Літо" - літні віршики Оксани Кротюк.

"Веселий дзвінок", "Кит і китиха", "Не ховайся, зайчику", "Де ж капустка", "Зайчичок", "Упертий цапок", "Ціпоньки золоті", "Слон і слоненя", "Смакота", "Неслухняне левенятко" - веселі віршики про тваринок сучасної української поетеси Оксани Кротюк.

"А ведмідь вже спати ліг", "Віхола", "Лютий", "Дрімає ліс", "Колисанка для ведмежати" - зимові віршики від сучасної української письменниці Оксани Кротюк.

"Чорне море і синій кит" Оксани Кротюк - книжка для найменших читачів. Як відомо, кити в Чорному морі не водяться. Але у веселій, виповненій бурхливою фантазією казці можливі найхимерніші, найнесподіваніші дива... 

На сторінках цієї дивовижної книжечки ви познайомитеся з неслухняним левеням, равликом і мурашкою, трьома кмітливими поросятами та багатьма іншими. Читайте вірші Оксани Кротюк: "Неслухняне левеня", "Хитрий вереда", "Поливай, поливайчику", "Ранок", "Слон і слоненя", "Смакота", "Як то добре в світі жити", "Упертий цапок", "Ціпоньки золоті", "Осіннє", "А ведмідь вже спати ліг", "Віхола", "Лютий", "Доброму Миколаю", "Дрімає ліс", "Колисанка для ведмежати", "Вулиці в жоржинах", "Зайчичок", "Капосна бабуня", "Зайшло на літо", "Коли дощик іде", "Подушечка", "Кораблик", "Літо", "Де ж капустка?", "Літечку, зацвіти", "Веселий дощисько", "Кит і китиха", "Найкраща мама".

Вірші про дівчат: "Україночка Оленка", "Сонячний зайчик", "Гостя", "Владка умивається", "Неслухняна лялька", "Диво-капустина", "Сміливмця", "Не цьомав".

"Козак Андрій", "Україночка Оленка", "До бабусі", "На зарядку!", "Роман-ураган", "Друзі", "В нашому дворі", "Якби", "Андрієва веремія", "Як татусь", "Книжковечір", "ВередА-верЕда", "Чому?", "Сорока", "А зібрати як?", "Зламався краник" - вірші про дітей сучасної української поетеси Наталки Поклад.

 

 

 

 

"Пригода", "Зайченя і вітер", "Сміливці", "Родичі", "Намисто для ворони", "На зарядку!", "Хрущикова наука", "Хом’ячок", "Білчині горішки", "Шлях до ірію", "Що за день?" - дитячі поезії Наталки Поклад про тварин та птахів з різних збірок.

"Червень", "Хрущикова наука", "Золоте літо", "Малюнок", "Сміливці", "Зелені свята", "Літо", "Гарбузи", "Родичі", "Дощик", "Початок серпня", "Натюрморт", "Шлях до ірію", "Спас", "Намисто для ворони" - вірші для дітей від Наталки Поклад  про літо.

Дитячі вірші Наталки Поклад про весну: "Квітень", "Ластівчин привіт", "Соловейкова школа", "Благовіщення".

Дитячі вірші Наталки Поклад про осінь: "Натюрморт", "Осінь підійшла", "Осінь близько", "Золотий сміх", "Осінній килимок", "Помічниця", "Останнє яблучко", "Осінній килимок", "Вересень", "Білчині горішки".

Дитячі вірші про зиму від Наталки Поклад: "Стрітення",  "Новорічний подарунок", "Снігу випало!", "Зимовий вечір", "Диво-капустина", "Сходить сніг".

"Очеретяна хатина 
біля річечки була, 
і жила у ній родина
не велика, не мала: 
жабка-дід і жабка-бабка, 
мама-жабка, тато-жабка
і веселе маленя жабенятко-жабеня"...

(Наталя Забіла)

 

Велика добірка віршованих загадок від Тамари Коломієць зі збірки віршів "Найперша стежечка": «Росте в саду веселиця...», «Біла грядка...», «Скинув шубку їжачок...», «Що на хаті дах...», «У носатого Івана...», «Цей скляр старанний дуже...», «Чекали на мене сади...», «На тонких бринять стеблинках...», «Мірошниця біла-біла...», «Руда, руда рудиця...», «Довгохвосту лиску маю...», «Водовоз-торохтій...», «Дівча вітру вклонялося...», «Ходить Густя з Густятами...», «Що сивий кінь...», «У печері при заслоні...», «Одчиняйтесь, ворота...», «Що воно за сіть...», «Котилось котильце...», «Білий білан...», «Крикля-зникля за горою...», «Лежить-біжить...», «Ухопився за дріт...», «Літун-шелестун...», «Ішла Улита...», «Летів гість...», «Покурилася кура...», «Ішов плаксій невтишимий...», «Ходив сівач...», «М’який, білий стелив постіль...», «Сидять злюки на грядці...», «Чудернацький вертоліт...», «Я хоч хатка, а жива...», «Біла копиця...», «Скочив скочень на жердину...» «Я гойдаюсь на билинці...», «Чи усі ви ягідками».

 

"Котилася торба", "Бігли коні під мостами", "Летів рій бджілок ", "Раз, два, три, чотири, п'ять! Вийшов зайчик погулять", "Качка з річки йшла", "Бiля двору - дві Федори", "Гулі, гулі - такі очі, як моргулі", "Нашa совонька-сова", "Туп-туп! Ходила квочка коло кілочка", "Сітка, вітка, дуб, дубки", "Ігдики, цигдики, цигдики де", "Ходить бусол по болоту ", "Котьо, котьо, котьоло", "Сидить жаба під корчем", "Раз, два - дерева, три, чотири - вийшли звірі", "Ласю-Парасю", "За горами, за лісами", "Стоїть верба над потоком", "Тікав заєць через міст", "Бігла лялько", "Раз, два, три, чотири, п'ять - п'ять горобчиків летять", "Лізла баба по драбині",  "На чому стоїш?", "Іде коза рогата", "Федір, Сидір і Каленик", "Біг заєць по льоду", "Покололо, покотило", "Йшла собака через міст", "Стоїть півень на току", "Їхав лис через ліс", "Еники-беники їли вареники", "Тут баба ворожила", "Сидить зайчик під липкою", "Первінчики, червінчики", "Мала баба три сини", "Попіл, попіл, попільниця", "Ходила квочка біля кілочка", "Стоїть півень на току", "Діти, діти, дітвора", "Раз, два, три! Біжимо ми як вітри", "Де стоїш? - На калині", "А Іван-копитан", "Попіл, попіл, попільниця", "П'ять зайчаток вийшли з дому".

"З давніх-давен люди прагнули знань. Від одного покоління до іншого передавалися усні відомості про речі, котрі допомагали людям вижити: як добути вогонь, як хліб виростити, кого слід поважати, а кого ненавидіти... Проте, як відомо, людська пам'ять — не такий уже й надійний спосіб зберігання різноманітних знань. Отож прадавні люди, аби здобуті у важкому труді знання не губилися, для зберігання і передачі їх вигадали письмо..." (Алла Коваль)

"Ой же й широкі дунайські степи: ні кінця їм не видко, ні краю... Ширяють над степом орли-сизокрильці, виглядають згори необачне птаство. Як звечоріє, хмарами летять на степові озера дикі гуси та срібнопері лебеді, не бояться нікого: хто там буде в степу їх полохати! Хіба часом вискочить на горбок тонконогий сайгак чи здоровезний тур вихилить із трави лобату голову, наставить роги, пошукає — з ким би його позмагатися силою? Стелиться степом битий шлях: ним татари-буджаки ходять з Дунаю до Дніпра, а звідти на Дніпро-Славуту. Палять дорогою села, хутори-зимівники, хапають, кого перестрінуть..." (Марія Пригара)

"То не бій гримить, не пищалі б ють рано в кам янистім городі Азові. То лютує турецький намісник Сулейман-паша, верещить не своїм голосом, сипле ляпаси слугам і дозорцям, що стоять перед ним на колінах. Проспали, проґавили ледачі дозорці! Три невільники, три брати з України втекли цієї ночі. Вкрали із стайні двох найбистріших коней, вивели крізь потайну хвіртку в мурі - и шукай вітра в полі! Ще й шиті золотом жупани самого паші й дорогі ятагани з дамаської сталі прихопили на згадку. Десяток найкращих кіннотників вирядив паша навздогін за втікачами, звелів привезти хоч живих, хоч мертвих. Та надвечір повернулися кіннотники ні з чим. Нікого вони не наздогнали й не бачили, навіть слідів не знайшли. Степ широкий, кінця-краю немає, хто ж його зна, куди подалися бранці..." (Марія Пригара)

"Гуде-гомонить суботнього дня славне місто Черкаси, роїться народом, як бджолами вулик. Наче й ярмарок тільки взавтра, а людей на торговищі - не протовпитись! Хто хліб косив у полі, хто порався в садку чи біля коней - усе покинув, прибіг не оглядаючись. І є чого! Стоїть на торговищі довбиш, скільки сили в руках, калата в бубон, а біля нього, під хрещатою корогвою, красується на коні чорновусий козацький сотник і гука, взявшись у боки: "Гей, винники, броварники, лазники, гречкосії! Годі вам по винницях горілку курити, по броварнях пиво варити, собою мух годувати, молодецькими плечима сажу витирати! Хто хоче козацької слави зажити, кому турок сала за шкуру залив, ходім з нами воювати! Смерті не бійся, від неї не вбережешся..." (Марія Пригара)

"Ішов шляхом у Черкаси козак-нетяга. Шабля при боці, шапка набакир, а коня чортма - в бою позбувся... І пищалі нема, й порохівниці - отак докозакувався. На плечах жупан не жупан, а якась свитка-семиряга: і надіти негожа, й на хлів незгожа. Та козак не тужить, б'є лихом об землю. Іде й пісню співає... Що правда, те правда! Гаразд, що голова на плечах лишилася - бо скрізь у бою шукав козак, де ворогів рясніше, туди й мчав і рубав з плеча. Та хіба ж сам воював козарлюга? З товариством, з братчиками-січовиками, отакими ж нетягами, як він! Що йому, те й їм! З одного казана кашу їли, вкупі на землі спали, а небом укривалися, один одного боронили в бою. Ох і погуляли ж козаченьки! Хоч є що згадати... Шарпали й неситих татарських мурзаків, і турків, а найбільше давали чосу польським панам-магнатам, що підбили під себе половину України, аж до Дніпра, ще й до другої половини простягали загребущі лапи..." (Марія Пригара)