"Вже йшла весна. Горобці першими побачили, як ожила і заговорила з холодним берегом річка. "Прокидайся! — казала річка берегові.— Годі вже тобі спати. Цілу ж зиму проспав!" " Зимі кінець! Зимі кінець! — радо вигукували над річкою горобці.— Нам не буде холодно! Нам не буде голодно!" Річка виглянула з ополонки, але видно було погано. Лунко тріснув лід. Аж горобці налякалися. Пороснули врозтіч і присмирніли, зачаїлися сірими грудочками на всніженому березі.
Лід сердився й щосили намагався тримати річку..." (Михайло Слабошпицький)
"У густому-прегустому лісі, в глибокій норі під старезним дубом жила дружна заяча сім'я. Тато й мама часто відлучалися з нори. Вирушали в далекі мандри аж за ліс. Там було поле, а на ньому росли капуста, морква, буряки — всі заячі ласощі. Малі зайчата мали суворий наказ гуляти тільки біля свого дерева і не відбігати від нього нікуди. їм сказали, що в лісі повно хижаків. Упіймає хтось із них дурненьке зайчатко — і з'їсть..." (Михайло Слабошпицький)
"Золоті бджоли", "Де туман живе", "Зайчик, що вважав себе сміливцем", "Хата, де жили страхи", "Папуга з осінньої гілки", "Цінь-Цвірінь", "Славко й Жако", "Молода зима" - оповідання та казки Михайла Слабошпицького зі збірки "Норвезький кіт у намисті".
"Норвезький кіт у намисті" – збірка оповідань та казок Михайла Слабошпицького (частина перша)
Хто з вас чув про африканського папугу жако чи бачив норвезького кота ... в намисті? А може, бував колись у хаті, де живуть страхи? Ні? Тоді запрошуємо вас до цієї надзвичайно доброї, зворушливої, усміхненої, трохи таємничої книжки і обіцяємо: ви не пошкодуєте. Читайте оповідання та казки Михайла Слабошпицького: "Норвезький кіт у намисті", "Що ж буде з Костиком?", "Чудасія на балконі", "Мій друг лелека", "Цікаве рибеня", "Пташині вісті", "Риба від діда Остапа", "Зоряний цвіт".
Оповідання Михайла Слабошпицького: "Папуга з осінньої гілки", "Яблуня при вікні", "Золоті бджоли", "Васильків портрет", "Костик, море і дельфін" та казка "Хлопчик Валь".
"Ми живемо аж на дев’ятому поверсі білого будинку, що стоїть над самісінькою Русанівською затокою. Вийду я на балкон, гляну ліворуч, гляну праворуч — і там, і там бачу, як купаються хлопці, як ловлять рибу, і геть усю затоку бачу. А ще видно острів на Дніпрі, укритий деревами, а далі, за Дніпром,— червоні дахи будинків, трамваї, автобуси і лінію метро, яка вискакує з-під землі, і по ній пропливають поїзди..." (Михайло Слабошпицький)
"Жив на світі маленький сіроокий хлопчик Валь. Було в нього найзаповітніше бажання — мати розумного собаку. Він ніколи не бачив собак, йому тільки читали про них книжки. З книжок Валь узнав, що ці тварини — дуже розумні істоти і віддані друзі. Тому він їх і полюбив. Якогось дня Валь проснувся і вирішив, що піде шукати собі собаку. Він не знав, де вони водяться, а тому подумав, що шукати їх треба в лісі. І він пішов у ліс. А там йому зустрівся Гном-чарівник..." (Михайло Слабошпицький)
"Був травневий сонячний ранок. На зелених луках, що починалися зараз же за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, в блакитному небі грав на срібних струнах жайворонок. Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку. Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи. Коли це дівчинка побачила діда..." (Василь Сухомлинський)
"Миколка прийшов сьогодні до школи дуже рано. На лавці під високою тополею сиділо двоє дівчаток. Вони дивилися на дерево. Щось зацікавило їх там. В очах дівчаток хлопчик помітив тривогу. Коли це знялася пташка, забилася, запищала тривожно. І тої ж миті перед лавкою щось упало. Миколка зрозумів: пташеня випало з гнізда, а мати його тепер у розпачі...." (Василь Сухомлинський)
"Матусин заповіт", "З повагою до мов усіх", "Моя матусенька співає" - поезії для дітей про нашу мову від львів'янки Марії Хоросницької.
"Ліс зустрів мене, як друга,
Горлиць теплим воркуванням,
Пізнім дзвоном солов’їним,
Ніжним голосом зозулі,
Вогким одудів гуканням,
Круглим циканням дроздів..."
(Максим Рильський)
Максим Рильський, "Зимовий ранок"
"Дрімає білий ліс,
мов чарами повитий,
а місяць із небес
алмази сипле скрізь
і сяйвом облива
зимові сніжні квіти...
Дрімає білий ліс."(Максим Рильський)
"Згадую: так я в дитинстві любив
вибігти вранці із хати,
тільки послухати шелести нив,
з вітром пісні поспівати..."(Олександр Олесь)
"Степ весною — наче килим,
сонце кидає нитки,
вишиває візерунки,
то розводи, то квітки..."(Олександр Олесь)
"У бібліотеці на полиці стояли поруч дві книги. Одна — в шкіряній оправі, назву тиснено золотими літерами. Це книга про Великого Завойовника. Друга — в тонкій сіренькій обкладинці. Це книга про Плугатаря й Сіяча..." (Василь Сухомлинський)
"Моя Україна", "Вітчизна", "Хочем знати", "Ми - єдині", "Дві матусі", "Знаєш рідний край?" - дитячі поезії про рідний край відомої української поетеси Марії Хоросницької.
До збірки віршів Марії Хоросницької "Мандрівки по Львову" увійшли вірші: "Звідки в місті назва - Львів", "Високий замок", "Матусин заповіт", "Вулиця Руська", "Львівські леви", "Перед пам'ятником Франкові", "Рушник", "Розповідь про Тарасову вербу", "Голуби", "Львівські каштани", "Дружба", "Помічниця", "Знаєш рідний край?", "Ми- брати", "Дівчина Анничка", "У горах", "Гуцулик і сопілка".
"Микола й Роман сидять за однією партою. У Миколи за письмові роботи завжди п’ятірки, інколи четвірка. А в Романа — самі трійки. Ось і сьогодні роздала вчителька зошити з тим диктантом, що вчора писали. У Миколи п’ятірка, а в Романа ніякої оцінки, бо забагато помилок. Написала вчителька: “Треба краще працювати”. Засумував Роман..." (Василь Сухомлинський)
"Павлик був стурбований. Дома він сидів над задачею й не міг розв’язати. Тож до школи Павлик прийшов зарано, щоб у когось її списати. Бо працювати сам не любив. Ось прийшла Зіна. Вона добре вміла розв’язувати задачі. Павлик й питає..." (Василь Сухомлинський)
"Коли синові виповнилось дванадцять літ, батько дав йому нову лопату й сказав: "Іди, сину, в поле, відмір ділянку сто кроків уздовж, сто впоперек і скопай." Пішов син у поле, відміряв ділянку й копає. А копати він ще не вмів. Важко було попервах, поки руку набив та й до лопати приловчився. Наприкінці робота ішла все краще й краще..." (Василь Сухомлинський)
