Статті для дітей та батьків

"Козак Андрій", "Україночка Оленка", "До бабусі", "На зарядку!", "Роман-ураган", "Друзі", "В нашому дворі", "Якби", "Андрієва веремія", "Як татусь", "Книжковечір", "ВередА-верЕда", "Чому?", "Сорока", "А зібрати як?", "Зламався краник" - вірші про дітей сучасної української поетеси Наталки Поклад.

 

 

 

 

"Пригода", "Зайченя і вітер", "Сміливці", "Родичі", "Намисто для ворони", "На зарядку!", "Хрущикова наука", "Хом’ячок", "Білчині горішки", "Шлях до ірію", "Що за день?" - дитячі поезії Наталки Поклад про тварин та птахів з різних збірок.

"Червень", "Хрущикова наука", "Золоте літо", "Малюнок", "Сміливці", "Зелені свята", "Літо", "Гарбузи", "Родичі", "Дощик", "Початок серпня", "Натюрморт", "Шлях до ірію", "Спас", "Намисто для ворони" - вірші для дітей від Наталки Поклад  про літо.

Дитячі вірші Наталки Поклад про весну: "Квітень", "Ластівчин привіт", "Соловейкова школа", "Благовіщення".

Дитячі вірші Наталки Поклад про осінь: "Натюрморт", "Осінь підійшла", "Осінь близько", "Золотий сміх", "Осінній килимок", "Помічниця", "Останнє яблучко", "Осінній килимок", "Вересень", "Білчині горішки".

Дитячі вірші про зиму від Наталки Поклад: "Стрітення",  "Новорічний подарунок", "Снігу випало!", "Зимовий вечір", "Диво-капустина", "Сходить сніг".

"Очеретяна хатина 
біля річечки була, 
і жила у ній родина
не велика, не мала: 
жабка-дід і жабка-бабка, 
мама-жабка, тато-жабка
і веселе маленя жабенятко-жабеня"...

(Наталя Забіла)

 

Велика добірка віршованих загадок від Тамари Коломієць зі збірки віршів "Найперша стежечка": «Росте в саду веселиця...», «Біла грядка...», «Скинув шубку їжачок...», «Що на хаті дах...», «У носатого Івана...», «Цей скляр старанний дуже...», «Чекали на мене сади...», «На тонких бринять стеблинках...», «Мірошниця біла-біла...», «Руда, руда рудиця...», «Довгохвосту лиску маю...», «Водовоз-торохтій...», «Дівча вітру вклонялося...», «Ходить Густя з Густятами...», «Що сивий кінь...», «У печері при заслоні...», «Одчиняйтесь, ворота...», «Що воно за сіть...», «Котилось котильце...», «Білий білан...», «Крикля-зникля за горою...», «Лежить-біжить...», «Ухопився за дріт...», «Літун-шелестун...», «Ішла Улита...», «Летів гість...», «Покурилася кура...», «Ішов плаксій невтишимий...», «Ходив сівач...», «М’який, білий стелив постіль...», «Сидять злюки на грядці...», «Чудернацький вертоліт...», «Я хоч хатка, а жива...», «Біла копиця...», «Скочив скочень на жердину...» «Я гойдаюсь на билинці...», «Чи усі ви ягідками».

 

"Котилася торба", "Бігли коні під мостами", "Летів рій бджілок ", "Раз, два, три, чотири, п'ять! Вийшов зайчик погулять", "Качка з річки йшла", "Бiля двору - дві Федори", "Гулі, гулі - такі очі, як моргулі", "Нашa совонька-сова", "Туп-туп! Ходила квочка коло кілочка", "Сітка, вітка, дуб, дубки", "Ігдики, цигдики, цигдики де", "Ходить бусол по болоту ", "Котьо, котьо, котьоло", "Сидить жаба під корчем", "Раз, два - дерева, три, чотири - вийшли звірі", "Ласю-Парасю", "За горами, за лісами", "Стоїть верба над потоком", "Тікав заєць через міст", "Бігла лялько", "Раз, два, три, чотири, п'ять - п'ять горобчиків летять", "Лізла баба по драбині",  "На чому стоїш?", "Іде коза рогата", "Федір, Сидір і Каленик", "Біг заєць по льоду", "Покололо, покотило", "Йшла собака через міст", "Стоїть півень на току", "Їхав лис через ліс", "Еники-беники їли вареники", "Тут баба ворожила", "Сидить зайчик під липкою", "Первінчики, червінчики", "Мала баба три сини", "Попіл, попіл, попільниця", "Ходила квочка біля кілочка", "Стоїть півень на току", "Діти, діти, дітвора", "Раз, два, три! Біжимо ми як вітри", "Де стоїш? - На калині", "А Іван-копитан", "Попіл, попіл, попільниця", "П'ять зайчаток вийшли з дому".

"З давніх-давен люди прагнули знань. Від одного покоління до іншого передавалися усні відомості про речі, котрі допомагали людям вижити: як добути вогонь, як хліб виростити, кого слід поважати, а кого ненавидіти... Проте, як відомо, людська пам'ять — не такий уже й надійний спосіб зберігання різноманітних знань. Отож прадавні люди, аби здобуті у важкому труді знання не губилися, для зберігання і передачі їх вигадали письмо..." (Алла Коваль)

"Ой же й широкі дунайські степи: ні кінця їм не видко, ні краю... Ширяють над степом орли-сизокрильці, виглядають згори необачне птаство. Як звечоріє, хмарами летять на степові озера дикі гуси та срібнопері лебеді, не бояться нікого: хто там буде в степу їх полохати! Хіба часом вискочить на горбок тонконогий сайгак чи здоровезний тур вихилить із трави лобату голову, наставить роги, пошукає — з ким би його позмагатися силою? Стелиться степом битий шлях: ним татари-буджаки ходять з Дунаю до Дніпра, а звідти на Дніпро-Славуту. Палять дорогою села, хутори-зимівники, хапають, кого перестрінуть..." (Марія Пригара)

"То не бій гримить, не пищалі б ють рано в кам янистім городі Азові. То лютує турецький намісник Сулейман-паша, верещить не своїм голосом, сипле ляпаси слугам і дозорцям, що стоять перед ним на колінах. Проспали, проґавили ледачі дозорці! Три невільники, три брати з України втекли цієї ночі. Вкрали із стайні двох найбистріших коней, вивели крізь потайну хвіртку в мурі - и шукай вітра в полі! Ще й шиті золотом жупани самого паші й дорогі ятагани з дамаської сталі прихопили на згадку. Десяток найкращих кіннотників вирядив паша навздогін за втікачами, звелів привезти хоч живих, хоч мертвих. Та надвечір повернулися кіннотники ні з чим. Нікого вони не наздогнали й не бачили, навіть слідів не знайшли. Степ широкий, кінця-краю немає, хто ж його зна, куди подалися бранці..." (Марія Пригара)

"Гуде-гомонить суботнього дня славне місто Черкаси, роїться народом, як бджолами вулик. Наче й ярмарок тільки взавтра, а людей на торговищі - не протовпитись! Хто хліб косив у полі, хто порався в садку чи біля коней - усе покинув, прибіг не оглядаючись. І є чого! Стоїть на торговищі довбиш, скільки сили в руках, калата в бубон, а біля нього, під хрещатою корогвою, красується на коні чорновусий козацький сотник і гука, взявшись у боки: "Гей, винники, броварники, лазники, гречкосії! Годі вам по винницях горілку курити, по броварнях пиво варити, собою мух годувати, молодецькими плечима сажу витирати! Хто хоче козацької слави зажити, кому турок сала за шкуру залив, ходім з нами воювати! Смерті не бійся, від неї не вбережешся..." (Марія Пригара)

"Ішов шляхом у Черкаси козак-нетяга. Шабля при боці, шапка набакир, а коня чортма - в бою позбувся... І пищалі нема, й порохівниці - отак докозакувався. На плечах жупан не жупан, а якась свитка-семиряга: і надіти негожа, й на хлів незгожа. Та козак не тужить, б'є лихом об землю. Іде й пісню співає... Що правда, те правда! Гаразд, що голова на плечах лишилася - бо скрізь у бою шукав козак, де ворогів рясніше, туди й мчав і рубав з плеча. Та хіба ж сам воював козарлюга? З товариством, з братчиками-січовиками, отакими ж нетягами, як він! Що йому, те й їм! З одного казана кашу їли, вкупі на землі спали, а небом укривалися, один одного боронили в бою. Ох і погуляли ж козаченьки! Хоч є що згадати... Шарпали й неситих татарських мурзаків, і турків, а найбільше давали чосу польським панам-магнатам, що підбили під себе половину України, аж до Дніпра, ще й до другої половини простягали загребущі лапи..." (Марія Пригара)

"Горить сонце над Стамбулом, виграє на золоті стародавніх храмів-мечетей, пірнає в зелень садів. Біля мармурових палаців проганяють спеку дзвінкі водограї; білі, рожеві, чорно-червоні троянди порозливалися в квітниках озерами. Де ще знайдені таку красу, такі розкоші, як у турецькій столиці?! Бідноті, злидням з брудних околиць до цієї краси й ходу немає: хай-но стукне котрий у золочену хвіртку, попросить хоч кухоль води з водограю - зразу де не візьметься сторожа, прожене втришия, ще й по спині надає на дорогу. Край самого моря височить серед саду сніжно-білий палац старого Ахмед-паші. Недурно пишається старий своїм садом: є в ньому все, що може рости під сонцем. Навіть нетутешні плоди помаранчі, схожі на жовтогарячі сонця, викохав горбатий садівник-італієць, за якого заплатив паша на ринку грубі гроші, дізнавшись про його вмілість..." (Марія Пригара)

"Триста вершників мчало на Січ аж з-за Дніпрового гирла, з турецької фортеці Очакова, і вів їх здоровило-сотник Арсланбей. Днів з десяток тому одурили запорожці всю турецьку сторожу на Дніпровім гирлі - примкнулися вночі байдаками коло узбережних фортець, хоч і протягли турки довжелезного залізного ланцюга впоперек Дніпра, а біля нього поставили наїжені гарматами галери. Та хитрі січовики пустили поперед байдаків зрубані дерева, поначіплявши на їхнє гілля брязкотливого залізяччя, й поки турки з переполоху гатили по тих деревах з усіх гармат, козаки пропливли попід ланцюгом і шугнули в Чорне море. Отож і вибралися турецькі кіннотники в похід, щоб наскочити на Січ уночі, зненацька, та помститися за таку зухвалість..." (Марія Пригара)

"Тривожно шумить Чорне море край турецьких берегів. І вітру нема, а сунуть і сунуть на обрій білі баранці, наче десь хазяйновитий пастух гукає, кличе до себе їхні неслухняні отари. Колишуться на хвилях утлі човни: де не глянь, шукають у морі щастя півголі турецькі рибалки. Та море неохоче ділиться своїм добром. Риба ходить косяками: маєш доброго човна - запливай далі, виглядай косяк, закидай сіті, став перемета з гаками,- може, й наб'єш човна рибою-баламутом та лобанем-кефаллю, витягнеш, як пощастить, гладкого осетра-виризуба чи лупооку білугу. Але як човен не твій, а хазяйський, та ще й дірок у ньому стільки, як латок у тебе на шароварах,- тоді не дуже попливеш на глибочінь, будеш снувати коло берега. І пливе над морем сумна рибальська пісня: не вгадаєш, чи море стогне, чи квилять чайки, загубивши пташенят у хвилях..." (Марія Пригара)

"Летить з-над Чорного моря солоний вітер, гуля татарськими степами, козацькими шляхами, хилить високу траву, що не встигла пожовкнути від сонця. Лисніє шовком трава, біжить хвилями: не зразу й продерешся в її плутаній гущавині,- по груди людині сягає. Важко примітити в цій гущавині стежку, знайти втоптаний кінськими копитами шлях,- тільки той, хто змалечку звик мандрувати в степу, може його вгадати. А що ж то за подорожній іде в полудневу спеку, намацує стежку в траві довгим києм? За поясом пістоль, за плечима - бандура. Звисають на груди білі як молоко вуса, замість лівого ока - червона западина: старий кобзар-запорожець прямує кудись у дорогу. Не сам він: слідом шкутильгає гнідий кінь, хита головою - теж старий, аж сивий. Втома зморила обох: ні-ні та й стане кінь, зітхне важко, як людина, або кобзар зупиниться, зіпреться руками на кий - передихнути..." (Марія Пригара)

"Ти постаєш в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана материнська мово!..."

(Дмитро Білоус)

Вірші для дітей Дмитра Білоуса з ілюстраціями художника Олександра Кошеля: "Барвінковий цвіт", "Найдорожче", "Вогнище родинне", "З одного джерела", "Вічно жива", "Веселковий розмай",    "Духмяний дивосвіт", "З коси бузько летів на балку. Каламбур", "Рідне слово", "Клумачний словник", "Із прадавнього коріння", "Загадка дитинства", "Гуси", "Чудесні барви", "Михайло Свєтлов читає Руданського", "Невмирущий рушничок", "Злитки золоті", "Це ж як вірш!", "На уроці математики", "Діє слово!", "І якби моя бабуся встали", "Як цар повелів", "Веселе слово", "Скоро вже канікули", "Причарована", "Маленькі посестри", "Чи важко розгадать?", "Випадкова назва", "Про півня", "Ще про співуна", "Жахлива плутаниця", "Мамут", "Тлумачний словник", "Щоб дужче світом дорожить", "Що значить слово «значить»?", "Хліб і слово", "Коли забув ти рідну мову", "Дивне розмаїття", "На горі Тарасовій",  "Диво калинове", "Другові пернатих", "Дивний кошик", "Пригода в саду", "Красень дятел", "Гулі мої милі", "Троє голуб'ят", "А чи винен журавель?", "Над рікою", "Одуд", "Перепел", "Звідки дуб у сосняку?", "Шишкар", "Снігурі", "Як сойка бабусю підвела", "Про горобчика-молодчика", "Не розгубився", "Хоробрий водолаз", "Знайшли    лелеку", "Пісенька про куличка", "Оленчине горе", "Швидка допомога", "Доки будеш ти", "Кіндрате, птичі гнізда видирати?".​