"Казки дракона Омелька" (Сашко Дерманський)


 

 

Сашко Дерманський. Казки дракона Омелька

 

Сашко Дерманський

КАЗКИ ДРАКОНА ОМЕЛЬКА

 

Вступна казочка про Омелька

 

Був собі Омелько. І був він драконом. Понад усе на світі, навіть більше за млинці з суницями, любив Омелько вигадувати казки.
Та була одна заковика: драконові бракувало слухачів, бо щойно він підкрадався до когось, аби розказати казку, усі верещали: «Дракон!» — і втікали.
Не було такого звіра, який сів би і спокійно вислухав бідолашного Омелька від початку до кінця.
Добре, що мав дракон жінку, драконицю Килину, от вона й вислуховувала всі чоловікові оповідки.
Якось Омелько вигадав нову казку, прийшов на кухню до жінки та й каже:
—    Килино, а почуй-но, любасю, яку дотепненьку казку я намудрував: «Були собі...»
—    Одчепися! — пирхнула дракониця.
Килина ще відучора приндилася на чоловіка, бо він розтоптав квітничок біля їхньої печери — біг розказати нову казочку, перечепився об задню свою лапу та й тюхнувся носом у мальви.
—    Одчепися кажу! Витолочив усі мальви, а тепер хочеш, щоб і млинці попригорали! Розказуй свої небилиці комусь іншому, а мене не руш!
—    Та однесеньку, Килинонько, коро-те-е-сеньку.
—    Ану,— спалахнула Килина, пускаючи ніздрями бурі димки,— не роздраконюй мене, чоловіче, бо!..
—    Ой, мене вже нема,— проскоромовив Омелько і вискочив з кухні. Він бо знав: коли вже жінка пускає бурі димки — ховайся! Якби ще сині, то можна говорити, а бурі — гаплик, не варто й сіпатись.
Спочатку Омелько спробував розказати казку самому собі, однак було геть нецікаво слухати те, що знаєш напам’ять.
Дракон мало не плакав.
Від переживання Омелькові підскочила температура. З пащі так і пашіло вогнем, луска розжарилась майже до червоного, а килимок під ногами вже почав скручуватись у трубочку.
«Гай-гай,— подумав Омелько,— зараз ще нароблю в хаті пожежі!»
Він вискочив з дому і помчав до річки, щоб сполоснутися й охолонути.
Омелько біг край лісу і розпалювався щодалі більше: під ногами вже спалахувала трава, а з ніздрів так і сипали снопи іскор.
Аж раптом дракон побачив, що на узліссі пасуться лосі.
«О,— подумав Омелько,— зараз я розкажу їм свою казочку...»
— Здоровенькі були, лосики,— на ходу привітався Омелько, вергаючи страшний вогонь,— а послухайте-но...

Сашко Дерманський. Казки дракона Омелька


Та лосі нажахано перезирнулися і галапом дременули до річки — подалі від дракона, під яким горіла земля.
—    Та послухайте, лосики, зупиніться на хвилечку!.. — гукав Омелько, біжучи за ними, однак лосі не спинялися і мчали прямо до води.
На березі сиділи жаби. Вони дружно співали.
—    О, жаби, звіддаля загукав Омелько,— спиніть-но мені цих лосів! Тримайте їх! Хвилиночку уваги — зараз я вам усім щось розкажу!..

Але, забачивши лосів, що мчать простісінько на них, а надто Омелька, який димить-іскриться, жаби злякались і з булькотом ляпнулись у воду. За ними стрибонули лосі, а вже за лосями шубовснув сам Омелько. Над річкою здійнявся густий стовп пари.
Омелько випірнув і виліз на берег. Він трохи пострибав на лівій нозі, щоб вилилась вода з правого вуха. Потім пострибав на обох — не для вух, просто він любив стрибати.
Лосі, відпирхуючись, теж вилізли на берег, але на протилежний, і хоч Омелько вже охолов, вони не квапилися перепливати назад, вдаючи, що сушать на сонці роги. А жаби зовсім не випірнули.
—    Горопашний я, безталанненький,— бідкаючись, брів абикуди мокрий Омелько,— усі мене бояться, усі від мене сахаються, а в мене душа добресенька, а я ж лише казочку хотів оповісти...
Отак ідучи, Омелько й не помітив, як сполохав зграйку зайців, що гралися у квача. Та одне, найменше, не втекло.
—    А ти хіба не боїшся мене? — здивовано спитав Омелько.
—    Бо-боюся,— чесно призналося зайченя,— але ду- дуже хочу послухати казочку. Бо я найдужче в світі люблю казки.
—    Навіть дужче за млинці з суницями?
Зайченя кивнуло, хоча ніколи в світі й не куштувало тих млинців.
—    Ну, то слухай,— Омелько обережно, щоб не зачепити зайченя вогнем, прокашлявся і почав свою оповідь: «Були собі.»
—    А можна ще одненьку? — несміливо спитало зайченя, коли казочка скінчилася.
—    На здоров’ячко,— радо погодився Омелько й розказав ще одну казочку. А потім ще одненьку, і ще.
Сідало сонце — і Килина почала хвилюватися: Омелька й досі не було вдома, а вона боялася, щоб він сам ходив поночі.
Словом, дракониця так розхвилювалася, що навіть перестала сердитись на чоловіка і вирішила його розшукати. Бо ж, зрештою, Омелька вона любила більше, ніж квіти.
Килина знайшла Омелька неподалік річки. Він сидів на траві й захоплено розказував казочку, а біля нього вмостилося маленьке зайченя і захоплено слухало. А з-за верболозу сторожко визирали лосі й жаби — їм теж кортіло казочки.
—    Омельку,— лагідно покликала Килина,— годі вже казочок, ходімо вечеряти.
—    То, може, зайченя запросимо? — несміливо запропонував Омелько.
—    Чому тільки зайченя? Я всіх запрошую. Ану, виходьте звідти! — гукнула вона лосям і жабам.— Гайда до нас на млинці з суницями.
Лосі й жаби засоромлено вийшли з-за кущів.
—    Ні, ці не підуть,— запевнив дружину Омелько,— вони мене бояться.
—    Ніскі-кі-кілечки не боїмося! — заперечили жаби.
—    Вже не бояться? — зрадів дракон.— То це вже чудово!
—    А ми не боялися,— буркнули жаби,— нас просто мама обідати покликала.
—    А ви підете? — спитала Килина в лосів.
—    Підемо,— тихо промовили лосі.

Сашко Дерманський. Казки дракона Омелька


Їм було соромно, що злякалися такого доброго дракона, але ж так кортіло скуштувати млинців із суницями.
Доки йшли до Омелькової печери, вже почало смеркатися.
—    Ще далеко? — спитало зайченя.— Бо мені в темряві страшно робиться.
—    Нема чого боятися,— пхинькнула одна із жаб,— темрява зовсі не страшна, вона просто темна.
—    Це зовсім не дивно, що мале боїться. Його ж самого он жменька, а темрява — величе-е-зна.— Омелько взяв зайченя на руки, щоб воно не боялося.— Та що тут і казати, коли буває, що й сама ніч боїться темряви.
—    Ніч? — не втримався котрийсь із лосів.— Ніколи не чув такого.
—    І ми не чули,— квакнули жаби.
—    Ну, сказав Омелько,— то послухайте мою казочку.

За матеріалами: Коченгіна М. В. "Літературне читання". Підруч. для 4 класу загальноосвіт. навч. закладів / М. В. Коченгіна, О. А. Коваль. Харків, видавництво «Ранок», 2015 рік, стор. 124 - 130.

 

На відео: казку Сашка Дерманського читає Іван Малкович.

 

 

 

Читайте також на "Малій Сторінці":

Сашко Дерманський. Твори для дітей

"Улюбленими заняттями в дитинстві було воювати з осами або шершнями, сікти лозинами на городі листя кабачків, блукати в кукурудзяних лабіринтах з дерев’яним автоматом. Ще — ходити поміж бібліотечних полиць у передчутті неймовірної насолоди від нових пригод і подорожей. Любив борюкатися з братами в запахущому сіні й робити в ньому нори. Любив залізти в бабусин малинник, наминати ягоди і задоволено слухати, як усі дивуються: «Де ж це Сашко?». Любив іти з мамою до школи лісовою стежкою й помічати, який довкола прекрасний світ... Любив мріяти. Мріяв навчитися літати не лише уві сні..." (Сашко Дерманський)


Останні коментарі до сторінки
«"Казки дракона Омелька" (Сашко Дерманський)»:
призрачный гонщик , 2018-05-15 22:00:42, #
призрачный гонщик , 2018-05-15 22:05:54, #
марта , 2018-11-28 20:52:33, #
Den , 2019-11-14 16:05:55, #
Назароа , 2020-04-29 13:05:55, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 21     + Додати коментар
Топ-теми