Статті для дітей та батьків

Велика добірка віршованих загадок від Тамари Коломієць зі збірки віршів "Найперша стежечка": «Росте в саду веселиця...», «Біла грядка...», «Скинув шубку їжачок...», «Що на хаті дах...», «У носатого Івана...», «Цей скляр старанний дуже...», «Чекали на мене сади...», «На тонких бринять стеблинках...», «Мірошниця біла-біла...», «Руда, руда рудиця...», «Довгохвосту лиску маю...», «Водовоз-торохтій...», «Дівча вітру вклонялося...», «Ходить Густя з Густятами...», «Що сивий кінь...», «У печері при заслоні...», «Одчиняйтесь, ворота...», «Що воно за сіть...», «Котилось котильце...», «Білий білан...», «Крикля-зникля за горою...», «Лежить-біжить...», «Ухопився за дріт...», «Літун-шелестун...», «Ішла Улита...», «Летів гість...», «Покурилася кура...», «Ішов плаксій невтишимий...», «Ходив сівач...», «М’який, білий стелив постіль...», «Сидять злюки на грядці...», «Чудернацький вертоліт...», «Я хоч хатка, а жива...», «Біла копиця...», «Скочив скочень на жердину...» «Я гойдаюсь на билинці...», «Чи усі ви ягідками».

 

"Котилася торба", "Бігли коні під мостами", "Летів рій бджілок ", "Раз, два, три, чотири, п'ять! Вийшов зайчик погулять", "Качка з річки йшла", "Бiля двору - дві Федори", "Гулі, гулі - такі очі, як моргулі", "Нашa совонька-сова", "Туп-туп! Ходила квочка коло кілочка", "Сітка, вітка, дуб, дубки", "Ігдики, цигдики, цигдики де", "Ходить бусол по болоту ", "Котьо, котьо, котьоло", "Сидить жаба під корчем", "Раз, два - дерева, три, чотири - вийшли звірі", "Ласю-Парасю", "За горами, за лісами", "Стоїть верба над потоком", "Тікав заєць через міст", "Бігла лялько", "Раз, два, три, чотири, п'ять - п'ять горобчиків летять", "Лізла баба по драбині",  "На чому стоїш?", "Іде коза рогата", "Федір, Сидір і Каленик", "Біг заєць по льоду", "Покололо, покотило", "Йшла собака через міст", "Стоїть півень на току", "Їхав лис через ліс", "Еники-беники їли вареники", "Тут баба ворожила", "Сидить зайчик під липкою", "Первінчики, червінчики", "Мала баба три сини", "Попіл, попіл, попільниця", "Ходила квочка біля кілочка", "Стоїть півень на току", "Діти, діти, дітвора", "Раз, два, три! Біжимо ми як вітри", "Де стоїш? - На калині", "А Іван-копитан", "Попіл, попіл, попільниця", "П'ять зайчаток вийшли з дому".

"З давніх-давен люди прагнули знань. Від одного покоління до іншого передавалися усні відомості про речі, котрі допомагали людям вижити: як добути вогонь, як хліб виростити, кого слід поважати, а кого ненавидіти... Проте, як відомо, людська пам'ять — не такий уже й надійний спосіб зберігання різноманітних знань. Отож прадавні люди, аби здобуті у важкому труді знання не губилися, для зберігання і передачі їх вигадали письмо..." (Алла Коваль)

"Ой же й широкі дунайські степи: ні кінця їм не видко, ні краю... Ширяють над степом орли-сизокрильці, виглядають згори необачне птаство. Як звечоріє, хмарами летять на степові озера дикі гуси та срібнопері лебеді, не бояться нікого: хто там буде в степу їх полохати! Хіба часом вискочить на горбок тонконогий сайгак чи здоровезний тур вихилить із трави лобату голову, наставить роги, пошукає — з ким би його позмагатися силою? Стелиться степом битий шлях: ним татари-буджаки ходять з Дунаю до Дніпра, а звідти на Дніпро-Славуту. Палять дорогою села, хутори-зимівники, хапають, кого перестрінуть..." (Марія Пригара)

"То не бій гримить, не пищалі б ють рано в кам янистім городі Азові. То лютує турецький намісник Сулейман-паша, верещить не своїм голосом, сипле ляпаси слугам і дозорцям, що стоять перед ним на колінах. Проспали, проґавили ледачі дозорці! Три невільники, три брати з України втекли цієї ночі. Вкрали із стайні двох найбистріших коней, вивели крізь потайну хвіртку в мурі - и шукай вітра в полі! Ще й шиті золотом жупани самого паші й дорогі ятагани з дамаської сталі прихопили на згадку. Десяток найкращих кіннотників вирядив паша навздогін за втікачами, звелів привезти хоч живих, хоч мертвих. Та надвечір повернулися кіннотники ні з чим. Нікого вони не наздогнали й не бачили, навіть слідів не знайшли. Степ широкий, кінця-краю немає, хто ж його зна, куди подалися бранці..." (Марія Пригара)

"Гуде-гомонить суботнього дня славне місто Черкаси, роїться народом, як бджолами вулик. Наче й ярмарок тільки взавтра, а людей на торговищі - не протовпитись! Хто хліб косив у полі, хто порався в садку чи біля коней - усе покинув, прибіг не оглядаючись. І є чого! Стоїть на торговищі довбиш, скільки сили в руках, калата в бубон, а біля нього, під хрещатою корогвою, красується на коні чорновусий козацький сотник і гука, взявшись у боки: "Гей, винники, броварники, лазники, гречкосії! Годі вам по винницях горілку курити, по броварнях пиво варити, собою мух годувати, молодецькими плечима сажу витирати! Хто хоче козацької слави зажити, кому турок сала за шкуру залив, ходім з нами воювати! Смерті не бійся, від неї не вбережешся..." (Марія Пригара)

"Ішов шляхом у Черкаси козак-нетяга. Шабля при боці, шапка набакир, а коня чортма - в бою позбувся... І пищалі нема, й порохівниці - отак докозакувався. На плечах жупан не жупан, а якась свитка-семиряга: і надіти негожа, й на хлів незгожа. Та козак не тужить, б'є лихом об землю. Іде й пісню співає... Що правда, те правда! Гаразд, що голова на плечах лишилася - бо скрізь у бою шукав козак, де ворогів рясніше, туди й мчав і рубав з плеча. Та хіба ж сам воював козарлюга? З товариством, з братчиками-січовиками, отакими ж нетягами, як він! Що йому, те й їм! З одного казана кашу їли, вкупі на землі спали, а небом укривалися, один одного боронили в бою. Ох і погуляли ж козаченьки! Хоч є що згадати... Шарпали й неситих татарських мурзаків, і турків, а найбільше давали чосу польським панам-магнатам, що підбили під себе половину України, аж до Дніпра, ще й до другої половини простягали загребущі лапи..." (Марія Пригара)

"Горить сонце над Стамбулом, виграє на золоті стародавніх храмів-мечетей, пірнає в зелень садів. Біля мармурових палаців проганяють спеку дзвінкі водограї; білі, рожеві, чорно-червоні троянди порозливалися в квітниках озерами. Де ще знайдені таку красу, такі розкоші, як у турецькій столиці?! Бідноті, злидням з брудних околиць до цієї краси й ходу немає: хай-но стукне котрий у золочену хвіртку, попросить хоч кухоль води з водограю - зразу де не візьметься сторожа, прожене втришия, ще й по спині надає на дорогу. Край самого моря височить серед саду сніжно-білий палац старого Ахмед-паші. Недурно пишається старий своїм садом: є в ньому все, що може рости під сонцем. Навіть нетутешні плоди помаранчі, схожі на жовтогарячі сонця, викохав горбатий садівник-італієць, за якого заплатив паша на ринку грубі гроші, дізнавшись про його вмілість..." (Марія Пригара)

"Триста вершників мчало на Січ аж з-за Дніпрового гирла, з турецької фортеці Очакова, і вів їх здоровило-сотник Арсланбей. Днів з десяток тому одурили запорожці всю турецьку сторожу на Дніпровім гирлі - примкнулися вночі байдаками коло узбережних фортець, хоч і протягли турки довжелезного залізного ланцюга впоперек Дніпра, а біля нього поставили наїжені гарматами галери. Та хитрі січовики пустили поперед байдаків зрубані дерева, поначіплявши на їхнє гілля брязкотливого залізяччя, й поки турки з переполоху гатили по тих деревах з усіх гармат, козаки пропливли попід ланцюгом і шугнули в Чорне море. Отож і вибралися турецькі кіннотники в похід, щоб наскочити на Січ уночі, зненацька, та помститися за таку зухвалість..." (Марія Пригара)

"Тривожно шумить Чорне море край турецьких берегів. І вітру нема, а сунуть і сунуть на обрій білі баранці, наче десь хазяйновитий пастух гукає, кличе до себе їхні неслухняні отари. Колишуться на хвилях утлі човни: де не глянь, шукають у морі щастя півголі турецькі рибалки. Та море неохоче ділиться своїм добром. Риба ходить косяками: маєш доброго човна - запливай далі, виглядай косяк, закидай сіті, став перемета з гаками,- може, й наб'єш човна рибою-баламутом та лобанем-кефаллю, витягнеш, як пощастить, гладкого осетра-виризуба чи лупооку білугу. Але як човен не твій, а хазяйський, та ще й дірок у ньому стільки, як латок у тебе на шароварах,- тоді не дуже попливеш на глибочінь, будеш снувати коло берега. І пливе над морем сумна рибальська пісня: не вгадаєш, чи море стогне, чи квилять чайки, загубивши пташенят у хвилях..." (Марія Пригара)

"Летить з-над Чорного моря солоний вітер, гуля татарськими степами, козацькими шляхами, хилить високу траву, що не встигла пожовкнути від сонця. Лисніє шовком трава, біжить хвилями: не зразу й продерешся в її плутаній гущавині,- по груди людині сягає. Важко примітити в цій гущавині стежку, знайти втоптаний кінськими копитами шлях,- тільки той, хто змалечку звик мандрувати в степу, може його вгадати. А що ж то за подорожній іде в полудневу спеку, намацує стежку в траві довгим києм? За поясом пістоль, за плечима - бандура. Звисають на груди білі як молоко вуса, замість лівого ока - червона западина: старий кобзар-запорожець прямує кудись у дорогу. Не сам він: слідом шкутильгає гнідий кінь, хита головою - теж старий, аж сивий. Втома зморила обох: ні-ні та й стане кінь, зітхне важко, як людина, або кобзар зупиниться, зіпреться руками на кий - передихнути..." (Марія Пригара)

"Ти постаєш в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана материнська мово!..."

(Дмитро Білоус)

Вірші для дітей Дмитра Білоуса з ілюстраціями художника Олександра Кошеля: "Барвінковий цвіт", "Найдорожче", "Вогнище родинне", "З одного джерела", "Вічно жива", "Веселковий розмай",    "Духмяний дивосвіт", "З коси бузько летів на балку. Каламбур", "Рідне слово", "Клумачний словник", "Із прадавнього коріння", "Загадка дитинства", "Гуси", "Чудесні барви", "Михайло Свєтлов читає Руданського", "Невмирущий рушничок", "Злитки золоті", "Це ж як вірш!", "На уроці математики", "Діє слово!", "І якби моя бабуся встали", "Як цар повелів", "Веселе слово", "Скоро вже канікули", "Причарована", "Маленькі посестри", "Чи важко розгадать?", "Випадкова назва", "Про півня", "Ще про співуна", "Жахлива плутаниця", "Мамут", "Тлумачний словник", "Щоб дужче світом дорожить", "Що значить слово «значить»?", "Хліб і слово", "Коли забув ти рідну мову", "Дивне розмаїття", "На горі Тарасовій",  "Диво калинове", "Другові пернатих", "Дивний кошик", "Пригода в саду", "Красень дятел", "Гулі мої милі", "Троє голуб'ят", "А чи винен журавель?", "Над рікою", "Одуд", "Перепел", "Звідки дуб у сосняку?", "Шишкар", "Снігурі", "Як сойка бабусю підвела", "Про горобчика-молодчика", "Не розгубився", "Хоробрий водолаз", "Знайшли    лелеку", "Пісенька про куличка", "Оленчине горе", "Швидка допомога", "Доки будеш ти", "Кіндрате, птичі гнізда видирати?".​

Віршики Любові Забашти: "Яблунька", "Веснянка", "Ллеки", "Про журавлиців", "Дощик і веселка", "гуси", "По гриби", "Санки", "Зіроньки", "Чижик".

 

 

 

 

 

Платон Микитович Воронько — визначний український поет, учасник Другої світової війни. З воєнних випробувань Платон Воронько виніс незабутні враження, пам’ять про фронтових побратимів, що наснажувала всю його творчість. Платон Микитович Воронько створив чимало героїко-патріотичних поезій, поем, зворушливих ліричних віршів, а також творів для дітей. Його поезії властива широта жанрового діапазону, роздумливість, життєва правдивість, глибина переживання, ритмомелодійна своєрідність, збагачена народнопісенними традиціями. Деякі вірші Платона Воронька покладено на музику. Дитяча поезія Платона Воронька завоювала собі симпатії мільйонної аудиторії, а його славнозвісні «Читаночка» і «Казка про Чугайстра» стоять в ряду вищих досягнень поезії для дітлахів.

У розділі представлено ілюстровані збірки дитячих віршів Миколи Сингаївського "Ластівоча весна" та "Маківка і перчина" та багато інших віршів з різних збірок.

"Був собі Журавель, і подумав він оженитися. «Кого ж би то взяти? Візьму чаплю! — думає Журавель, — вона мені по мислі, якраз для мене!» От приходить до Чаплі, та й каже. "Ні, щось я не маю охоти за тебе іти!" " Ну, як не маєш, то не маєш, Бог з тобою!" — каже Журавель, і пішов собі..." (Олена Пчілка)

Вірші для малят від Марії Хоросницької з ілюстрованої збірки "Матусина радість": "Звідки в міста назва — Львів", "Моя Україна", "Малому львів’янину", "Вітчизна", "З пошаною до мов усіх", "Як спитаються цікаві", "Матусин заповіт",  "Вікно", "Площа Ринок", "Зачарований з любові", "Ікона", "Запорізька Січ", "Хочем знати", "Прадід", "Вулиця Руська", "На Янівському цвинтарі", "Прапорець", "Нам про все говорить Львів", "Вечірній Львів", "Я не знаю, що було би", "Моя бабуся пам’ятає", "Канадським друзям", "В нашім домі", "Розповідь про Тарасову вербу", "Заповіт", "Свято", "Літзагадка", "Про дівчинку Мартусю", "Марта", "Матусина радість", "Мабуть, дома ти, Мартусе...", "Попросила Марта: — Татку...", "Марта садить...", "Дні минали без пригод...", "Марта сплеснула руками...", "Зажурилося дівча...", "Кріт", "У малої господині...", "Півень", "Диня", "Марта в Карпатах", "Струмок", "Гриб", "Карпатська легенда", "Купави", "Майстер", "Рано-вранці", "Учнівська турбота", "Шоколад", "Гуси-лебеді летіли...", "Білі рожі", "Коляда", "Гордо, мов княгиня...", "Під обрусом сіно...", "Діти з-за порога...", "Вертеп", "Звізда", "Під щедрий вечір", "Кутя", "Перед Собором", "Працьовитими руками...", "Свиснув шпак", "Вербна неділя", "Два кошички", "Великдень", "Гаїлка", "Великодня гра", "Дві матусі".  

 

До збірки дитячої поезії Марії Хоросницької "Рідне місто пізнаю" увійшли віршики: "Львів", "Світанок", "Малий Львів'янин", "На Франковій могилі", "Львівські ліхтарі", "Вали", "Книголюб", "Шевченківський гай", "Клени", "Школярик", "Стрийський парк", "В історичному музеї", "Дозвілля", "У театрі", "Княжа гора", "Живий плотик", "Дощик", "Коник-Здоганяй", "Осінь", "Зима", "Ялинка", "Березень", "Дуже радісна пора". 

"Довго я не розумів,
звідки в міста назва — Львів.
Брата старшого питаю:
— А ти знаєш?
Каже: — Знаю..."

(Марія Хоросницька​)