Більше...

Володимир Сенцовський, "Оленка не хоче спати" (ілюстрована збірка оповідань для дітей), читати та завантажити


Володимир Сенцовський

ОЛЕНКА НЕ ХОЧЕ СПАТИ

(Збірка оповідань для дітей)

 

Володимир Сенцовський. Оленка не хоче спати. Ілюстрована збірка оповідань для дітей. Малюнки Катерини Солодкої

 

Завантажити ілюстровану збірку оповідань Володимира Сенцовського "Оленка не хоче спати" (djvu.zip)

Завантажити текст оповідань зі збірки Володимира Сенцовського "Оленка не хоче спати" (txt.zip)

 

Володимир Сенцовський. Оленка не хоче спати. Ілюстрована збірка оповідань для дітей. Малюнки Катерини Солодкої. Оповідання Оленка не хоче спати

 
Володимир Сенцовський

ОЛЕНКА НЕ ХОЧЕ СПАТИ

Оповідання


 Ніяк не хоче заснути Оленка.
—    Бабуню, розкажіть казочку.
—    Я ж тобі, люба дитино, всі казки переказала.
—    А ви ще з книжки почитайте.
Надіває бабуся окуляри і читає. А дівчинка навіть не думає спати.
Закрила бабуся книжку.
—    Тепер приклади, Оленко, вушко до подушки і послухай, що вона розповість тобі.
Не хочу, бабуню,— хитрує дівчинка.— Подушка заколише мене.
Бабуся втомлено зітхає.
—    Сили вже нема. Геть змучилася з тобою.
Оленка горнеться до старенької і каже:
—    Я ось заспіваю, а ви відпочиньте.
І починає співати. Голосок у неї такий ніжний, солодкий, що в бабусі самі стуляються повіки й голова тихенько хилиться до подушки.
Оленка дбайливо вкутує бабусю ковдрою і, усміхаючись, приказує:
—    І я, бабуню, вже змучилася з вами...

 

* * *

 

Володимир Сенцовський. Оленка не хоче спати. Ілюстрована збірка оповідань для дітей. Малюнки Катерини Солодкої. Оповідання Доктор Ойболитя


 
ДОНЬКА ОЙБОЛИТЯ

 

Оленка захворіла, і мама викликала "швидку допомогу".
Дівчинка дуже боялася лікарів, тому, побачивши жінку в білому халаті, заплакала й сховалася під ковдру.
Жінка сіла скраєчку на ліжко й лагідно спитала:
—    Ти знаєш лікаря Ойболитя?
—    Знаю. Він добрий і любить дітей.
Так ось,— усміхнулася жінка,— я його донька. Тепер ти боїшся мене?
Оленка виглянула з-під ковдри — і лице її проясніло. Перед нею сиділа молоденька дівчина, гарненька, у білому халаті і косинці, з-під якої вибивалися чорняві кучерики.
—    І ти вилікуєш мене? —довірливо спитала дівчинка.
—    Обов’язково.
На другий день Оленка підвелася з ліжка. Вибігла на ганок і радісно вигукнула:
—    Матусю, глянь: вишенька стоїть у білому халаті!

 

* * *

 

Володимир Сенцовський. Оленка не хоче спати. Ілюстрована збірка оповідань для дітей. Малюнки Катерини Солодкої. Оповідання Край шляху верба

 
 
КРАЙ ШЛЯХУ ВЕРБА

 

На вигоні подружки пасли каченят. Припікало сонце, і дівчатка сховалися у затінок дуплястої верби.
Аж тут нагодився Мишко. Висипав яблука:
—    Вгощайтеся!
Яблука спілі преспілі, проти сонця середина прозориться.
їхала з поля машина, везла від комбайна зерно. Біля верби загальмувала. Молодий шофер, загорілий — лиш зуби блищать,— прочинив дверці:
Гей, малята! Чи не знайдеться у вас яблука? Води так захотілось...
—    Є! Є! — підхопилися діти.
Узяв шофер кілька яблук і, вже рушивши, крикнув:
—    Як перевезу зерно — усіх покатаю!
Коли за машиною вляглася курява. Мишко сказав: Давайте вичистимо дупло, намостимо трави і покладемо туди яблук.
—    Навіщо? — здивувалися подружки.
Ех ви, нездогадливі,— усміхнувся Мишко.— Захочеться шоферові пити, він і втамує спрагу яблуками.
І справді,— підтримала хлопця Оленка.— Я ще й полуниць принесу.
—    А я черешень!
—    А я груш!..
Знову мчали курним шляхом машини. Везли добірне дзвінке зерно. Колону вів веселий парубок, який пообіцяв і покатати щедрих малят.
І їхав мимо старої верби, зупинив машину.
На вербі, зверху над дуплом, білів папірець з написом: «Смачного!».
Підійшов шофер, потягнувся рукою до дупла, а там — і яблука, і груші, і полуниці, і вишні!..
Ласкава посмішка з’явилася на шоферовому обличчі:
«Ох, і діти!.. Друзі мої прекрасні...»

Володимир Сенцовський. Оленка не хоче спати. Ілюстрована збірка оповідань для дітей. Малюнки Катерини Солодкої. Оповідання Край шляху верба

 

* * *

 

Володимир Сенцовський. Оленка не хоче спати. Ілюстрована збірка оповідань для дітей. Малюнки Катерини Солодкої. Оповідання Лист


 
ЛИСТ

 

Тітка Ганна попросила Мишка віднести на пошту листа. Хлопчик зрадів такому дорученню: це ж звістка для тітчиного сина Миколи-моряка!
Отож Мишко поклав листа за пазуху і побіг у центр села, до крамниці. Там висить поштова скринька.
День був погідний. У повітрі літав тополиний пух, м’яко лягав на землю. Сонце щедро сіяло тепле проміння, і лагідні дерева підставляли йому долоні листочків.
«Коли виросту,— думав Мишко,— я теж буду моряком. Плаватиму далеко-далеко... А мати ждатиме, буде писати мені листи...»
Замріявся Мишко. Аж тут хтось гукнув:
—    М ишко!
Оглянувся. Біля каштана, іцо розрісся на обочині широкої вулиці, стояли Оленка і сестрички-близнята.
—    Дістань нашого змія. Бачиш, де завис!
—    Ого! — вихопилося в Мишка.— Високо...
Потім зиркнув на принишклих подружок і додав:
—    Високо, тільки не для мене!
І спритно, наче кіт-верхолаз, він подряпався на каштан. Дістався гілляки, за яку зачепився паперовий змій, розплутав мотузку.
—    Ловіть! — крикнув дівчаткам, опускаючи змія.
Мить — і сам Мишко вже стояв на землі.
—    Пускайте його подалі від дерев,— сказав повчально.
—    А ми тепер підемо на вигін,— мовили подружки. Ходімо з нами!
—    Прийду. Ось тільки віднесу листа...
Біля поштової скриньки Мишко засунув руку за пазуху і — похолов. Листа не було. Мишко і майку висмикнув: лист пропав.
«Як я міг загубити? — з розпачем подумав хлопець.— Адже Микола жде не діждеться звістки з дому...»
Мишко притьмом кинувся назад. І тут побачив дівчаток, які бігли йому навстріч.
Оленка тримала знайомий конверт.
— Лежав під каштаном...
Тополиний пух м’яко лягав на плечі дітей, що стояли посеред теплого сонячного дня.

 


* * *

 

Володимир Сенцовський. Оленка не хоче спати. Ілюстрована збірка оповідань для дітей. Малюнки Катерини Солодкої. Оповідання Розкажи мені про Телесика

 

РОЗКАЖИ МЕНІ ПРО ТЕЛЕСИКА 

 

Чує Оленка: вже явір тріщить. Ось-ось змії перегризуть дерево. Серце дівчинки затріпотіло, наче листок на вітрі. Вона хоче допомогти хлопчику, та ноженят не одірве від липкої землі.
Коли це летить одно-однісіньке гусеня, з сил вибилося, ледве летить. Жалібним голоском Телесик і просить:
Гуся, гуся, гусенятко!
Візьми мене на крилятко...
Прокинулася Оленка. Личко пашить, а чоло зросилося потом.
—    Оце так сон!
Хотіла похвалитися бабусі, але в хаті не було нікого.
Оленка швиденько зодяглася і побігла стежиною за левади. Там біліє зграйка берізок і синє озеро п’є вранішню прохолоду.
Добігла до крайньої берізки й спинилася. Очам своїм не повірила. Біля озера ходить маленький хлопчик, а біля нього пасеться сіре гуся.
Оленка й очі протерла кулачком. Що це: сон чи все навсправжки?
Нечутно підійшла й спитала:
—    Як ти опинився тут, Телесику?
Хлопчик здивовано озирнувся.
—    А я зовсім не Телесик.
—    Тоді хто?
—    Юрась,— поважно відповів хлопчик.
—    А гуся — твоє?
—    Треба воно мені,— скривився Юрась.
—    Ба...— тільки й мовила Оленка.
—    А чому ти назвала мене Телесиком? — спитав хлопчик.
Оленка зітхнула:
—    Так, здалося.
Юрась посміхнувся:
—    Мене завжди з кимось плутають.
—    А ти хіба не чув про Телесика? — здивувалася дівчинка.
—    Я тільки вчора приїхав,— відповів Юрась.
Оленка дивилася на нього великими очима.
—    І тобі ніхто не розповідав?
Юрась стенув плечима:
Я вперше приїхав до бабусі.
Оленка ступила ближче до хлопчика й тихо сказала:
—    Хочеш, я розкажу. І Телесик обов’язково стане твоїм другом...

 

* * *

 

Володимир Сенцовський. Оленка не хоче спати. Ілюстрована збірка оповідань для дітей. Малюнки Катерини Солодкої. Оповідання Хто порахує каченят

 

ХТО ПОРАХУЄ КАЧЕНЯТ?


 
Ну й морока бабусі з каченятами. Всенький день плутаються вони під ногами, галасують, ніби на ярмарку. А стара качка поважно походжає коло них і вдоволено кахкає. Мовляв, ви тільки гляньте, які в мене гарні дітки!
Одного разу бабуся сказала:
—    Пора каченят привчати до води. Жени їх, Оленко, до копанки.
Дівчинка взяла хворостину і побігла відчиняти хвіртку. На вулиці до Оленки приєдналися дві сусідські сестрички.
Качка попереду кахкає, за нею — живим ланцюжком — чалапають каченята.
—    Давайте порахуємо каченят. Щоб не розгубити,— запропонувала Оленка.— Одно, двоє, троє...— почала рахувати і скрикнула: — Ой, збилася!
—    А я ось не зіб’юся,— сказала Іринка.— Од но, двоє, троє, четверо...
Тут Іринка змовкла і винувато глянула на Оленку:
—    А далі я забула...
—    Зате я знаю до двадцяти і напевне порахую,— мовила Оксанка.— Одно, двоє, троє, четверо, п’ятеро... Ти куди побігло! — сердито крикнула Оксанка на каченя, а Іринка за сміялася:
—    Хіба їх порахуєш!
Ось і копанка, густо обсаджена плакучими вербами. Від неї повіяло вранішньою прохолодою і настояною тишею.
Каченята, побачивши голубе плесо, кульками скотилися в воду і попливли. Дівчатка сіли на березі. 
Аж тут близенько, з гаю долинуло:
—    Ку-ку! Ку-ку!
—    Чуєте? Зозуля теж уміє рахувати! — скрикнула Іринка.
А може, вона хоче порахувати наших каченят? — здогадалася Оксанка.
Подружки нарахували більше десяти, але раптом зозуля змовкла.
Навіть їй не під силу,— всміхнулася Оленка.

 

* * *

 

Володимир Сенцовський. Оленка не хоче спати. Ілюстрована збірка оповідань для дітей. Малюнки Катерини Солодкої. Оповідання Лебідка над луками


ЛЕБІДКА НАД ЛУКАМИ


Синім озером пливла біла лебідка. Так вільно і красиво, що аж задивилися на неї замислені хати й високі тополі.
Пливла лебідка далі і далі від рідного берега. Була вона трохи журливою і врочистою. Від того навіть берези принишкли, нечутно гублять у траві гарячі листочки, ніби разки дорогого намиста...
На луках Оленка з мамою згрібає шелестке сіно, а татусь вправно вивершує стіжок. Трава густо пахне конюшиною. А ще — медуницею, ледь вловимим ароматом деревію й материнки. Пахне відшумілими грозами, щедрими серпневими туманами і сонцем. Пахне сіно всіма запахами літа, що відлітає.
—    Буде ситою наша Лиска,— радо каже Оленка, витираючи рясний піт.
—    І віддячить нам пінистим молоком,— усміхається мама.
—    Я так люблю літо. І молоко...— зізналася Оленка.
—    Ти ще відчуєш запахи літа навіть узимку.
—    Узимку?
—    Так. Уяви собі: надворі тріщить мороз, мете сніговиця, а в хаті тепло і затишно...
—    Я тихенько сидітиму біля грубки і буду слухати бабусині казки,— задумливо каже дівчинка.
—    А перед тобою стоятиме кухлик кип’яченого молока,— продовжує мама.— Вдихнеш його пахощі і згадаєш квітучий луг, веселе сонце...
Оленка відставила маленькі граблі, задивилася в небо. І тут побачила журливу лебідку.
—    До побачення, хмарино! — помахала їй услід рукою.— До наступного літечка!
А вже червоне колесо сонця, тихо прокотившись над луками, втомлено сідало на її рожеве крило...

Володимир Сенцовський. Оленка не хоче спати. Ілюстрована збірка оповідань для дітей. Малюнки Катерини Солодкої. Оповідання Лебідка над луками


 За матеріалами: Володимир Сенцовський. "Оленка не хоче спати". Оповідання для дітей. Художник Катерина Солодка. Київ, "Веселка", 1988 рік, 18 с.

 

 Більше творів Володимира Сенцовського на нашому сайті:

Володимир Сенцовський, ілюстровані збірки оповідань для дітей
Дитячі оповідання Володимира Сенцовського: "На кладці", "Бабусин онучок", "Іде Андрійко вулицею", "Квіти для Марійки", "Полуниці на вареники", "Дивень-ранок", "Парасолька", "Маляр", "Жаринки",  "Оленка не хоче спати", "Донька Ойболитя", "Край шляху верба", "Лист", "Розкажи мені про Телесика", "Хто порахує каченят?", "Лебідка над луками", "Над ставом", "Після дощу", "Украдений апетит", "Хоробрий Тимко", "Журавлі сурмлять", "Внучок", "Білий бант", "Як заступ учили працювати", "Зірка", "Знахідка", "Пташки".

Останні коментарі до сторінки
«Володимир Сенцовський, "Оленка не хоче спати" (ілюстрована збірка оповідань для дітей), читати та завантажити»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті