Платон Воронько. "Сніжна зіронька горить" (ілюстрована збірка віршів для дітей)

 

 

Платон Воронько

СНІЖНА ЗІРОНЬКА ГОРИТЬ

(збірка дитячих віршів)

 

 

Завантажити текст віршів з книжки Платона Воронька "Сніжна зіронька горить" (txt.zip)

 
 

До збірки дитячих віршиків Платона Воронька "Сніжна зіронька горить" увійшли його поезії: "Перший сніг", "Віночок", "Сніжна зіронька горить", "Полотно", "Ялиня", "Про снігура", "Казка про рукавичку", "Лижки", "Любий Гриць", "Дідів портрет", "Кожушок", "Набійки", "Дід Мороз і Весна", "Пороша", "Квіти", "Журавлики-журавлі", "На кораблику", "Що я збудую", "Як багато знаю я", "Тягач", "Я в механіки піду", "Сопілочка", "Майстер-ламайстер", "Кіт збирався до роботи", "Великий хвіст", "Кіт в чоботях", "С у мене киця Мурка", "Кіт з Рябком були друзяки", "Кіт грамотій", "Киця-першокласниця", "Іде вечір на коні", "В шибку горнеться пітьма", "Ходить сон коло хати", "У білочки, у лисочки", "В лісі о зелена хата", "В небі — в морі", "У широкому вікні".

 

 

 

Платон Воронько

ПЕРШИЙ СНІГ

Голуби злетілися біленькі, — 
Мабуть, хтось їм хліба накришив. 
То вночі пройшов сніжок легенький 
І усе довкіл запорошив.

Не спурхне сніжок цей голубами. 
Як весняне сонце припече,
Він струмком зів’ється між горбами 
І в далеке море утече.

 

 

 

ВІНОЧОК 

Сніжний віночок сплітав зима,
Такий, що не можна й помріяти.
Йду я тихенько, немов крадькома,— 
Жалко віночок розвіяти.

Хай хоч погляну в люстерко: який!.. 
Тільки ввійшла я до хати,
Став той віночок вологий, липкий,
З хустки почав опадати.

Глянула в люстро — віночка нема.
В хаті стою і сумую.
А у віконце сміється зима:
«Вийди, новий подарую!»

 

 
СНІЖНА ЗІРОНЬКА ГОРИТЬ

Сніжна зіронька горить 
В мене на віконці.
Як погасне, інша вмить 
Спалахне на сонці.
 
Скільки їх, живих, ясних 
Вранці мерехтіло!
Це малята зір нічних 
В гості прилетіли.

 

 

 
ПОЛОТНО

Сніг наткав полотна
Аж від лісу до вікна.
І сміється,
Задасться:
Ось так ширина!

А із того полотна,
Що від лісу до вікна, 
Не пошиєш і спіднички. 
Сніг того не зна.
 

 
* * *

 

ЯЛИНЯ
 
Сива матінка зима 
Молоду яличку 
Одягала крадькома 
В снігову спідничку.

Обтрусило ялиня 
Снігову спідничку, 
Бо зелене убрання 
До лиця яличкам.

У своєму убранні 
Юні ялинята 
Дуже милі, осяйні 
В новорічні свята.

 

 

 

 

ЯК БАГАТО ЗНАЮ Я

В мене є книжок багато —
І новенькі, і старі.
Як піду до школи з татом,
Всі книжки віддам сестрі.
Хай вона сама читає
Про лисичку й журавля.
Хай вона тепер узнає,
Як багато знаю я.

 

 

 

ПРО СНІГУРА

Я спіймав у сітку 
Снігура,
Посадив у клітку 
З ятера.

Їсти він не хоче 
Хліба і квасолі,
Ніби каже: «Хлопче, 
Випусти на волю».

Відчинив я клітку 
З ятера,
Випустив на вітку 
Снігура.

Він гукнув на клени 
Дочок-снігурят,
Цілий день про мене 
Щебетав підряд.

Як відкрив я клітку 
З ятера
Й випустив на вітку 
Снігура.
 

 

 

КАЗКА ПРО РУКАВИЧКУ
 
Вчора Галочка-сестричка 
Казку прочитала,
Як у лісі рукавичка
Звірам домом стала.

Я покинув рукавичку
За городом, там, де ліс. 
Та ні зайчик, ні лисичка 
Й вовк у неї не заліз.
 
Мабуть, дуже замала 
В мене рукавичка.

Взяв у мами зі стола,
З ліжка у сестрички 
Рукавичок, мабуть, з п’ять, 
В ліс відніс —
Хай звірі сплять.

Я не знаю, як було.
Що у лісі сталось,
А мені не повезло —
Від усіх дісталось.

 

 

* * *

 

 

ЛИЖКИ

В мене гарні лижки,
Палиці з бамбука.
Лижки я — на ніжки,
Палиці — у руки,
Полечу із гірки,
Наче та ракета.
І не плачу гірко,
Як пірну в замети.
Цілий день на лижках
Міг би я гасати,
Але треба книжку
Братові читати.

 

* * *

 

ЩО Я ЗБУДУЮ

В мене є хороша пилка,
Ріже дерево і сталь.
Є цвяшки, червоні брилки, 
Скельця світлі, мов кришталь. 
Я збудую школу, залу 
І вокзал коло містка.
Й сам поїду із вокзалу 
До бабусі без квитка.

 

 

 

 

ЛЮБИЙ ГРИЦЬ 
 
Снігурики-снігурі 
Розлітались на дворі.
Я їм виніс за поріг 
Гречки, сім’ячка на сніг.

І тоді, — я чув це сам, — 
Закричали птиці:
— Ти завжди був любий нам, 
Ти найкращий, Грицю!

 

 

 

ДІДІВ ПОРТРЕТ

Ми ліпили сніжну бабку,
Поки вечір наступив.
А вночі високу шапку 
Й вуса іній наліпив.
Підійшов Омелько-дід, 
Усміхнувся:
«Все, як слід:
Шапка, вуса, борода,
Ще й чуприна вигляда.
Гей, хто в хаті, гляньте йдіте, 
Мій портрет зліпили діти!» 
Вмить зібравсь Омельків рід: 
«Справді, з баби вийшов дід!»
 

 

 

КОЖУШОК
 
Йшов сніжок на торжок
Продавати кожушок.
Кіт купив того кожуха,
Загорнувсь по самі вуха,
Як набіг у нім до хати,
Хутро стало розтавати.
Сів Воркотик на мішком
Та й умився кожушком.

 

 

* * * 

 

 

НАБІЙКИ

Вовк з’явився до шевця,
Дав копійку з гаманця 
І сопе:
«За цю копійку
Ти набий людські набійки.
На снігу мої сліди 
Скрізь доводять до біди». 
Швець узяв найтовщу швайку 
Та у лапу...
Вовк аж айкнув:
«Геть набійки, хай їм біс!» —
І мерщій гайнув у ліс.
​Сів під буком і судачить:
«Чув я сам, як люди плачуть, 
Все ото через набійки,
Що не варті і копійки».

 

 

 

 

 

* * *

 

 

ДІД МОРОЗ І ВЕСНА

Дуже хвастав Дід Мороз: 
«Я страшніший бур і гроз. 
Вже кого полоскочу —
Не до сміху,
До плачу.
Я нікого не боюсь,
Всім дошкулити берусь». 
Тут з’явилася Весна, 
Уклонилася вона 
І сказала:
«А мене?..»
Дід у ліс як дремене 
І кричить з кущів:
«Ой Весно!
Зовсім це уже нечесно!
Ти мені, красуне мила, 
Сиву бороду спалила!»
А Весна стоїть, сміється: 
«Хай Мороз не задається».

 

* * *

 

КВІТИ

Герані у хаті —
Їм тепло зимою.
Сніжинки крилаті 
Летять за стіною.

Летять під шибками:
«Он квіти в теплі!»
Й замерзли квітками
Сніжинки на склі.

 

 

 

 

ЖУРАВЛИКИ-ЖУРАВЛІ

— Журавлики-журавлі,
Де літали ви, малі,
Де бували?
— Ми у теплі краї,
У казкові гаї 
Мандрували.

— Розкажіть, журавлі,
Як на дальній землі 
Зимували?
— Ми в казкових гаях 
Все по рідних краях 
Сумували.

 

 

 

ПОРОША
 
Казала пороша:
«Я дуже хороша,
Усіх одягаю 
За так, не за гроші.

А промені встали 
І кажуть: «Порошо,
Ти б швидше розтала, 
Як справді хороша».

Образилась біла пороша 
Й розтала.
Травиця хороша 
Під нею зростала.
 
 
 

 

НА КОРАБЛИКУ 

Вееумійко майстер Павлик 
Змайстрував швидкий кораблик, 
Збіг до річки по городу 
Та й пустив його на воду.
У кораблику спочатку 
Любо плавало качатко,
Потім жабка в нього сіла,
Синя бабка прилетіла,
І метелик, склавши крила, 
Притулився до вітрила.
Так пливуть вони малі 
До зеленої землі.
І за руки золоті 
Хвалять Павлика в путі.
 
 

* * *

 

ТЯГАЧ

У мене є дуже хороший тягач,
Та в нім поламалась пружина.
А Вітя сміється:
«Ти трохи поплач —
Тоді заведеться машина».
Я плакать не буду.
Пружину скріплю
І дам ще й погратися Віті.
А як підросту — на заводі зроблю
Тягач найсильніший у світі!

 

 

* * *

 

 

Я В МЕХАНІКИ ПІДУ
 
В мене є така машина,
ІЦо дирчить стара пружина, 
А машина на ходу.
А у тата дві машини 
Все стоять —
Нема пружини.
Я в механіки піду.

 

 

 
СОПІЛОЧКА

В мене є сопілочка-денцівка,
Тато із Гуцульщини привіз.
Як подму у цю грайливу цівку — 
Заспіває, мов пташиний ліс.
Як заграю — засумує тато,
Бо на цій сопілці вигравав 
Партизан, убитий на Карпатах, 
Що життя таткові врятував.

 

 

 

МАЙСТЕР–ЛАМАЙСТЕР

Майстер-ламайстер, 
Трощун, розбивайстер. 
Крутиться, трудиться 
Майстер-ламайстер. 
Зламав п’ятитонку 
І трактор стосилий, 
Бричку-двоконку, 
Автобус красивий. 
Новий криголам 
І ракету зламав, 
Розбив пополам 
Теплохід, пароплав. 
Частини, пружини 
Поклав у торбину 
І каже:
«Я вигадав 
Нову машину!»

 

* * *
 
 
КІТ ЗБИРАВСЯ ДО РОБОТИ

Кіт збирався до роботи,
Та завадили турботи.
Треба висушить хвоста,
Накрутити вусик
І зчесати з живота
Позапічний трусок.
Цілий день такі турботи,
Що не встигнеш до роботи.
 

 

ВЕЛИКИЙ ХВІСТ
 
У кота великий хвіст.
Іде кіт до сіл і міст,
За моря, за океани —
Кожен хай на хвіст погляне. 
Всі кричать:
«Оце дива!
Це так хвіст!
А голова?
Щось не видно за хвостом!» — 
Отаке було з котом.

 

* * *

 

КІТ В ЧОБОТЯХ

«Кіт в чоботях» —
Гарна казка»,—
Прочитавши, мовив кіт.
До шевця прибіг:
«Будь ласка,
Чобітки поший як слід».
Швець пошив.
Узувся Вася,
Підківками стугонить.
Як до мишки він не крався,
Та почує, зникне вмить.
Кіт в чоботях — це чудово,
Ще як шпори із дзвінком.
Та котові йти на лови,
Мабуть, краще босіком.
 

* * *

 
Є У МЕНЕ КИЦЯ МУРКА

Є у мене киця Мурка, 
Дуже мудра кішка. 
Тільки скажеш: 
«Замазурка!» — 
Вмиється хоч трішки. 
А синок її Васько 
Муркне:
«Мила нене,
Поки вип’ю молоко, 
Вмийся ти за мене».

 

 

КІТ З РЯБКОМ БУЛИ ДРУЗЯКИ
 
Кіт з Рябком були друзяки.
Котик нишком у собаки
Брав щоразу м’ясо, сало,
Бо котові завжди мало.
А Рябко зітхав у тузі:
«Хай бере, на те ми друзі».
Діти, ви скажіть мені:
Кіт був друг Рябкові?..

 

 

КІТ ГРАМОТІЙ

Прочитав у книзі кіт,
Що мишей ловити слід.
Бачить — скаче сіромаха.
Кіт накинувся з розмаху
І подумав:
«Я ж не знаю,
Як ловить, з якого краю —
Із хвоста чи з голови».
Муркнув:
«Мишко, поживи,
Поки я не дочитаю,
Як ловить, з якого краю».

 
  
 

 

 
КИЦЯ–ПЕРШОКЛАСНИЦЯ

Засмутилось кошеня — 
Треба ЇЇ школу йти щодня, 
І при кинулося вмить,
Що у нього хвіст болить. 
Довго думав баранець 
І промовив накінець:
«Це хвороба не проста, 
Треба різати хвоста». 
Кошеня кричить:
«Ніколи!
Краще я піду до школи!»
 
 
 

 

ЇДЕ ВЕЧІР НА КОНІ

Їде вечір на коні,
Молодик при стремені,
А на шапці,
На кубанці,
Сяють зорі вогняні.
Люлі, синку, спи до ранку, 
Ранок дасть тобі кубанку, 
Сам поїдеш на коні 
З сонечком при стремені.

 

 

 

В ШИБКУ ГОРНЕТЬСЯ ПІТЬМА

В шибку горнеться пітьма,
Ніч підходить крадькома,
Хоче вкрасти з хати сина, 
Понести туди, де зимно.
Ми сховаєм сина в ліжко, 
Вкриєм ручки, вкриєм ніжки — 
Аж до ранку, до світанку, 
Поки ніч не піде з ганку.

 

 

 
 
ХОДИТЬ СОН КОЛО ХАТИ

Ходить сон коло хати, 
Сивий сон волохатий. 
В нього білі подушки, 
Ковдрочка із вати, 
Медові дає ріжки 
Всім, хто буде спати.

 

 

 
У БІЛОЧКИ, У ЛИСОЧКИ

У білочки, у лисочки
На берізках колисочки,
А сірої козулі
У калині люлі.
Вітер із долини
Гойдає калину
І малій козулі
Він шепоче:
«Люлі!»

 

 

 

В ЛІСІ Є ЗЕЛЕНА ХАТА
 
В лісі є зелена хата,
Там поснули ведмежата,
А найменший — вереда, 
Сивій мамі набрида. 
Каже: «Я не хочу спати, 
Утечу вночі із хати,
Коли меду не даси,
Риби, сала, ковбаси!» 
«Люлі-люлі, треба спати,— 
Над синком шепоче мати,— 
Як заснеш — тобі усе 
Сон в корзині принесе».
 

 

 

 

В НЕБІ – В МОРІ

В небі — в морі 
Сяють зорі,
Місяць в човнику пливе 
І питає:
«Де живе Той хлопчина,
Молодчина,
В кого ліжечко нове?
Я візьму його у човен, 
Човен той сузір’я повен — 
Хай бере собі маля 
Щасну зірку звідтіля».

 

 

 
 

У ШИРОКОМУ ВІКНІ

У широкому вікні 
Є три зірочки ясні:
Перша зірочка щаслива,
Друга зірочка вродлива,
Третя зірочка правдива — 
Вірні подруги вони.
Люба донечко, засни.
І тоді до тебе в сні 
Всі три зірочки ясні 
Прийдуть у таночку,
В золотім віночку,
Щоб росла щаслива,
Щоб росла вродлива,
Щоб росла правдива 
Наша люба дочка.

 

За матеріалами: Платон Воронько. "Сніжна зіронька горить". Вірші для дітей. Художник Олег Животков. Київ, "Веселка", 1966 рік, 35 с. 

 

 

  Більше творів Платона Воронька на нашому сайті: