"Ярик - невеличкий на зріст хлопчик з карими випуклими оченятами, як каштани, і чорними, як два шнурочки, бровами – був дуже непосидющим і влізливим. Його мама Ольга завжди за нього хвилювалася. Бувало, залишить Ярика в хаті на декілька хвилин, а сама піде чи дров внести, чи до криниці по воду, то він такі вже переверти робить - все кругом встигав: і кота за хвоста потягнути, і до плити полізти попіл понабирати в чашки і в каструлі понасипати; а як знайде ручку в буфеті, то всі фіранки помалює. Ользі було спокійно лише тоді, коли він ішов гратися до сусідської дівчинки Наталочки. Дівчинка була трохи старша за Ярика. Вона навчалася у четвертому класі, любила розповідати хлопчикові казки або якісь цікаві історії. Це дуже подобалося малому, і він з цікавістю їх слухав. Якось одного дня, коли в школі були канікули, Ярик ще зранку навідався до Наталочки. Тільки-но ступив на їхнє пордвір’я, як одразу ж відчув смачний запах, який ще швидше погнав хлопця в хату..." (Юлія Хандожинська)
"Маленька рудоволоса дівчинка з кирпатеньким носиком і червоними, немов яблучко, щічками з нетерпінням чекала, коли вже настане вересень, щоб піти до школи. Вона кожного дня приміряла новенькі туфлики й святкову сукню, куплені ще на початку серпня. Бігла, мов метелик, до люстерка і довго красувалася, не відводячи очей..." (Юлія Хандожинська)
"Вечоріло... Сонечко швидко котилося по знайомій стежині то ховаючись, то вигулькуючи з-за дерев. Дмитрик сам до себе: "Швидше, швидше додому, а то мама більше ніколи не відпустить на стадіон." Щоб скоротити шлях, малий повертався через парк. Невеликий парк, ніби старовинний замок, ласкаво запрошував всіх до себе у гості. Старі дуплаві товсті липи ховали ціле військо комах, а подекуди й сови вигукували. А що вже про ворон говорити! Чорними зграями–хмарами вони перелітали з однієї гілки на іншу. Шукаючи затишку, кричали, сварилися, і це вони, мабуть, прикликали вітер, який непомітно прилетів і як справжній господар почав оглядати парк..." (Юлія Хандожинська)
"За прилавком продуктового магазину продавчиня розкладала товар. Ось різнокольорові шоколадки в рядочку, а ось кульки-цукерки досипати в банку. Чого тільки там не було! Ну просто рай для ласунчиків! Тортики, рулетики, печиво запашне. Звісно, частіше за усе, як вбіжить яке маля чи школярик, то бере шоколадну копійку або ж насіння смажене посмакувати.Були то страшні й не спокійні дні надворі... Була війна... Але це ніяк не могло скасувати того, що діти любили солодке.Ось такого звичайного собі дня до крамнички зайшла жіночка з маленьким хлопчиком років п'яти.Видно було, що не місцева, бо ж продавчиня тут знала усіх..." (Юлія Хандожинська)
"Маленька Марійка вибігла на подвір'ячко і почала гратися своїми улюбленими іграшками. Найбільше вона полюбляла ляльку Орисю і руду пухнасту білку з рожевим бантом. Аж тут прийшла бабуся, принесла квочку з курчатами і каже Марійці: "Будеш гратися іграшками і наглядати за курчатками, щоб їх ворони не покрали. До квочки і курчаток не лізь, я квочку прив'яжу за сливку, а курчатка будуть бігати біля своєї мами." "Добре, бабусю," - мовила Марійка. У мене є чим гратися, тож я до твоєї квочки не полізу. Тільки бабуся пішла, Марійка одразу ж захотіла погладити курчаток. Вони ж такі жовтенькі, як сонечка чи як маленькі кульбабки. - Орисю, лягай спатки з білкою поруч, а я піду погляну на курчаток. Дівчинка підійшла до квочки. Квочка вела себе спокійно, бо не вперше бачила дівчинку. А Марійка - ближче, ближче... І - до курчат... Взяла саме найменше - те, що не могло втекти..." (Юлія Хандожинська)
"Маленька Ганнуся дивилася, як горить в печі вогонь. Він то розгорявся, то затухав... Його довгі червоні язики щось між собою гомоніли, ніби сперечалися, хто першим полізе в димар...
І тут Ганнуся не втрималася, і - до бабці:
- Бабцю, скажи, будь ласка, а чому вони ховаються? Вони ж можуть хату спалити, як вилізуть на горище!..
- Та ні, ну що ти таке говориш? Вони горять, поки в печі знаходяться - це їх день... А коли ховаються у димарі, то вже затухають, ніби спати лягають - так, як і ти вночі..." (Юлія Хандожинська)
"Тихого вечора, щойно на небі з'явилася велика зірка, бабця Ганна запалила стареньку лампу, схожу на грушечку. "Бабцю, що, вже Різдво прийшло?" - допитувалася Марійка. "Прийшло." І тут враз під вікном, як маленькі пташечки, защебетали колядники. У хаті було так тихо, що здавалося чути, як дихає лампа. Дзвінкі дитячі голосочки, мов різдвяні дзвіночки, несли в хату радість і дух свята. Ганна відчинила двері, привіталася, подякувала і кожному з дітей в торбинку поклала гостинці..." (Юлія Хандожинська)
Юрій Гундарєв — заслужений журналіст України. Художні твори публікувалися в Україні та за кордоном, зокрема в США — українською мовою. Виступав із концертними програмами — поезія і власні фортепіанні композиції — в Національній філармонії, Будинку вчених, Будинку актора та інших залах Києва.
Читаймо повчальні казки-байки українського письменника Юрія Гундарєва для дітей та дорослих:
ЛІТЕРА «А»
РАХІВНИК ЗІРОК
ДАРКО
ЛЕВ ТА СОБАЧА
МЕССІ ТА БАБУСЯ
Кожен текст добірки «Мій читацький щоденник» побудовано за таким принципом: власне мій невеличкий есей вставлено у середину розрізаної навпіл цитати з твору героя нарису. Читаймо!
ВАЛЕР‘ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ
ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ
ВІКТОР ДОМОНТОВИЧ
ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК
ЮРІЙ ВИННИЧУК
ЮРІЙ ІЗДРИК
ДМИТРО БЛИЗНЮК
ВОЛОДИМИР ДУБОВЕЦЬ
ІЛАХІМ
ВОЛОДИМИР КАРАЗУБ
ІВАН ПОТЬОМКІН
ЮРІЙ ЛАЗІРКО
Читаймо усією родиною такі захоплюючі, такі щемливі оповідання про життя українців у мирний та воєнний час, коли ми боремося з ордою за нашу свободу, за наше життя...
Зміст збірки:
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ
МОУРІНЬЮ
СЕРЦЕБИТТЯ
БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ
ВАЖКО БУТИ БАХОМ
СОБОЛЯТКО
НЕЧУЙ
РОЗІНА
ТОЙ
МАРКО ТВЕНЯ
ПОДВІЙНИЙ ЮВІЛЕЙ
ЦЕНТР ВСЕСВІТУ
БІЛОСНІЖКА
ПРО БІЛОК І ЛЮДЕЙ
"Єгору через два місяці виповниться лише п’ять років, але він вже зовсім дорослий. Недарма мама каже: «Ти мій єдиний тепер мужчина, мій захисник». Вони з мамою удвох живуть у гуртожитку. Кімната велика, світла. Високі старовинні вікна з видом на парк. Просто під вікном — його «кабінет»: маленьке дерев’яне ліжко і такі ж маленькі стіл і стільчик. Щоправда, туалет і душова — поверхом вище. Але мама повторює, що це нічого, дурниця, що люди й не у таких умовах живуть, а в них і взагалі королівські хороми. І ще мама каже, що вони незабаром отримають квартиру. Так їй сказали після того, як тато загинув на війні — уламок влучив прямо в татусеве серце..." (Юрій Гундарєв)
"Перекопська рівнина починається за Дніпром, на південь від Каховки, смуга пісків тягнеться вздовж ріки з південного заходу, незайманий степ аж до Мелітопольщини, на півдні — Чорне море, і Джарилгачська затока, і саме місто Перекоп на вузькому суходолі, що завжди правив за ворота до Криму. Рівна, безмежна просторінь (як на масштаби двох людських ніг), гола рівнина без ріки, без дерева, окремі села й хутори стоять рідко, сонце велике й пекуче котиться на небі і поринає за землю, мов за морську поверхню, небо не синє, як за Дніпром, а кольору ніжних блакитних перських шовків, небо Криму над степовим безмежжям. Той дикий степ був полем бою на гранях багатьох епох, і це не заважало перекопській рівнині пишно зацвітати щовесни і вигоряти на літо, мокнути восени і замерзати на зиму, тоді по ній ходили люті й прокляті хуговії, а по селах плодилися степовики, і один із них народився в цьому степу, до Перекопа — п'ять годин ходи; і ріс серед степу, а його смалило сонце та обпікав вітер, і завше йому хотілося їсти, бо народився в бідній хаті, і першим спогадом дитинства був степ..." (Юрій Яновський)
"Трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорні з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки. Коло берега кригу розбив штормок, а все показувало, що незабаром ревтиме й справжній штормило, на березі стояла стара Половчиха, одежа на ній віялась, мов на кам'яній, вона була висока та сувора, як у пісні. Одесу видко по другий бік морської затоки, це місто обдував трамонтан, воно височіло на березі, мов кістяк старої шхуни, з якої знято паруси, лагодять на неї мотор чи парову машину. Одеса переживала чергову морську зиму, вітри всіх напрямків не минали її, тумани з моря заходили часом — мокрі, густі, сірі тумани. От і тепер туман насунувся раптом з моря й закрив Одесу. Половчиха стояла нерухомо, обіч поралися коло шаланд на березі рибалки з артілі, море виштовхувало на землю шматки криги, холод проймав до кісток, трамонтан дмухав широкою, рівною зливою. Була надморська зима, зимовий туман, за його запоною гримів уже серед моря шторм, докочуючи хвилі дужчі й вищі, засвітився одеський маяк, смуги червоні й зелені, промені червоні й зелені..." (Юрій Яновський)
"Яблуко в осінньому саду" - зі збірки "Казки школи під голубим небом""Яблуко в осінньому саду" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"Яблуко в осінньому саду" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Яблунька і літо" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Яблунька і літо" - зі збірки "Материне поле"
"Яблуко й світанок" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як бджілка знаходить квітку конвалії" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"Як Бджола стала золота" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Якби я мав килим-літак" - з добірки "Шматок хліба"
"Якби я стала невидима" - з добірки "Шматок хліба"
"Як Білочка Дятла врятувала" - зі збірки "Бути людиною"
"Як Білочка Дятла врятувала" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як визволити джмеля" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Як вівчар білої вовни настриг" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Як горобець став білий" - з добірки "Шматок хліба"
"Як Джміль нагодував Бджолу" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Як Дівчинка Буквар образила" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як Дівчинка образила Букваря" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Як Дівчинка побачила себе" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як дізнаються муравлики, що буде дощ" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Як діти раділи, а Ялинка плакала"
"Як діти раділи, а Ялинка плакала" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Як Дмитро обідав" - з добірки "Шматок хліба"
"Яке щастя?" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Як же все це було без мене?" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як Зайчик грівся проти місяця" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як заходить сонце" - зі збірки "Не забувай про джерело"
"Як здивувався Мурко" - з добірки "Шматок хліба"
"Як здивувався Мурко" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як здивувався Мурко" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"Як злякався Юрко" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"Який музика Цвіркун!" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Який слід повинна залишати людина на землі?"
"Який слід повинна залишати людина на землі?" - зі збірки "Бути людиною"
"Який слід залишити людина на землі?" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Який слід повинна залишити людина на землі?" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Які ви щасливі!" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Які вони бідні..." - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Які вони бідні" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Які вони щасливі!" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Які на смак зірки" - з добірки "Шматок хліба"
"Як Їжачиха приголубила своїх дітей" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як Їжачок готувався до зими" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Як Їжачок піч змурував" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Як Кіт рибу ловив" - зі збірки «Куди поспішали мурашки»
"Як кіт рибу ловив" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"Як кіт умивається" - з добірки "Шматок хліба"
"Як котові соромно стало" - з добірки "Шматок хліба"
"Як Котові соромно стало" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як Котові соромно стало" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Як Котові соромно стало" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"Як Марійка поливала дерева" - з добірки "Шматок хліба"
"Як Метелик напився березового соку" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Як метелик плавав у ставку" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Як Метелик плавав у ставку" - збірки "Пшеничний колосок"
"Як Микита став працьовитий" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Як міняється колір снігу" - з добірки "Шматок хліба"
"Як народився Василько" - зі збірки "Материне поле"
"Як Наталя у лисиці хитринку купила" - зі збірки "Бути людиною"
"Як Наталя у лисиці хитринку купила" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як Наталочка в Лисиці купила хитринку" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Як Ніна не злякалась гусака" - з добірки "А пісня жива"
"Як Ніна не злякалась гусака" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Як носили півника продавати" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Як Оленка хотіла весну наблизити" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як Павлик списав у Зіни задачу"
"Як Павлик списав у Зіни задачу" - зі збірки "Бути людиною"
"Як Павлик списав у Зіни задачу" - зі збірки "Не забувай про джерело"
"Як павуки хотіли закрити сонце" - з добірки "Шматок хліба"
"Як Павучиха продавала павутиння" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Як Петрик розгнівався" - збірки "Пшеничний колосок"
"Як покарали Зайця" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як починається осінь" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Як Ріка розгнівалася на Дощик" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як Ріка розгнівалась на Дощик?" (зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав")
"Як Сергійко навчився жаліти" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як синичка будить мене" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"Як сліпому окуляри" - з добірки "Шматок хліба"
"Як Федько відчув у собі людину" - зі збірки "Бути людиною"
"Як Федько відчув у собі людину" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Як Федько відчув у собі людину" - зі збірки "Материне поле"
"Як Федько робив уроки" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Як хлопці мед поїли" - зі збірки "Бути людиною"
"Як хлопці мед поїли" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
Споріднені мітки: Микола Трублаїні Євген Гуцало Ярослав Стельмах Володимир Винниченко Леся Воронина Андрій М’ястківський Олена Пчілка Василь Сухомлинський Сергій Плачинда Євген Шморгун Михайло Слабошпицький Богдан Лепкий Михайло Коцюбинський Книжковий огляд
"Як мертво та сумно стає восени, коли пташки покинуть наші степи та гаї і полинуть від нас за море у далекий теплий край — у вирій. Не чути дзвінких їх чарівних пісень, бо найкращі співуни наші покинули свої оселі і подались за море, щоб там у теплому краї перебути тяжку негоду лютої зими. Щасливі!.. Вони не знатимуть того страшного холоду, який буде панувати над нашим краєм замалим не цілого півроку: вони не знатимуть тих страшних завірюх, що засвистять по гаях, що закрутяться по степах широких... А ми?.." 
