«Не я пишу, а мною щось пише»,
«Переповідати родинні історії – моя внутрішня потреба».
(Сергій Осока)
"Захоплива науково-фантастична повість Сергія Пантюка переносить нас у 2045 рік. Тоді дітей називатимуть іменами славетних учених... Люди забули про війни й зосередилися на вивченні Всесвіту. Діти теж до цього залучені — у кожного є пристрій, подібний до сучасного планшета. Це контактник, за допомогою якого й відбувається навчання. Він підключається до глобальної мережі Всесвітньої універсальної системи знань та ідей («ВУСиків»). Завдання кожної дитини — створити власну Продуктивну ідею, корисну для людства..."
Сергій Пантюк - український письменник, журналіст, громадський діяч і видавець. У нього запитали: "Чи впливають книжки на майбутнє?" Сергій Дмитрович відповів: "Ще й як впливають! Особливо — пригодницькі та науково-фантастичні. Саме завдяки письменникам-фантастам багато дітей стали мандрівниками, дослідниками та винахідниками. Тепер вони своєю діяльністю покращують долю всього людства й кожної людини зокрема. Що більше дитина прочитає книжок, то більше отримає шансів змінити світ, наповнюючи його позитивом."
"У саду кувала зозуля. Віщувала комусь довгі літа.
Пахло м'ятою, любистком. Цвіли ружі. Гули бджоли.
Із-за хати, з-за гострої стріхи виблискували золоті хрести церкви.
У глибині обійстя, на клуні, поважно куняв, стоячи на одній нозі, чорногуз. Буяло зелене свято — Тройця..." (Сергій Плачинда)
"Дзвінок в двері. Михайло радо зіскочив зі стільця і чимдуж помчав відчиняти двері. "Мамо, мамо..." - голосно гукав хлопчик. Михайлик прокрутив двічі назад ключ, як навчала мати, та прочинив двері. Жінка років тридцяти втомлено стояла на порозі. "Мамонько… Усе гаразд?" – тихенько запитав хлопчик. "Так. Не зважай, синку. Просто втомилася на роботі..." (Софія Дяченко)
"Субота… Вероніка збирала речі для дитячого будинку. Її діти вже повиростали, то не викидати ж їх на смітник? Благодійністю вона займалась вже давно: то надішле гроші, то принесе діткам цукерки чи іграшки їм передасть. Жінка вважала, що кожна дитина заслуговує хоч на маленьку приємність. Вона дістала із комоду стару ляльку. Коли вона була малою, ніколи з нею не розлучалась. Згадалась їй одна не дуже приємна історія, пов'язана з цією іграшкою.
Було це, мабуть, в класі третьому..." (Софія Дяченко)
"– Редберде, до мене!
Щойно пролунала команда, до темноволосого кучерявого хлопчика підбіг золотистий фокстер’єр. В зубах щасливий пес тримав червоний м’ячик.
– Мій ти розумник! Я тебе так люблю!
Стрибнувши на хлопчика, собака повалив його на землю і радісно почав облизувати обличчя свого хазяїна.
– Досить, досить! – сміялося хлопча, відбиваючись від свого улюбленця..."
– Чарлі, додому! – покликала сина мама.
– Ходімо обідати, Редберде? Давай хто перший!
Хлопчик і його пес побігли навперегони через сад до будинку. Мама і тато з посмішкою спостерігали за своїм сином з кухонного вікна.
– Я надзвичайно щасливий бачити нашого хлопчика таким безтурботним, таким відкритим і щирим.
– Я так само, любий…" (Софія Мельник)
Оповідання «Радість польоту» було написано у 2017-му році та опубліковано вперше у альманаху літературної школи «litosvita». В 2018-му році на конкурсі «Фант-фест» авторка отримала за твір приз глядацьких симпатій та була нагороджена дипломом третього ступеня.
"Квітень. Свято. Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Ген далі до залізниці зібралась доросла молодь: парубки в червоних, синіх, зелених, жовтих сорочках під пояс, у піджаках і новеньких картузах, в гарних чоботях з блискучими халявами; дівчата в різнобарвних спідницях, у вишиваних сорочках, у намисті й стрічках, у новеньких хусточках - водять короля, співаючи пісень під гармошку, а деякі сидять просто на траві, дивляться на вигадливий танок, балакають, лущать насіння..." (Спиридон Черкасенко)
Спиридон Черкасенко (1876 - 1940) за фахом - учитель, тож і не дивно, що перші його твори про дітей і для дітей. Доля письменника надзвичайно цікава: спочатку Херсонщина, де зростав, потім, здобувши вчительську освіту, - Катеринославщина й Донбас, далі - Київ, Ужгород і, нарешті, Прага, яка стане для письменника останнім притулком на землі.
"Тими сірими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, тією поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Коли б хто почув, як, було, гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не бачивши його, подумав би, що то гримає старий, бородатий Микита-чабан, а не малий Василько, якому тільки цеї весни пошили штани. Дома Василько часом як почне «старувати», то всі тільки дивуються!.." (Степан Васильченко)
"Раз так було. Невесела у Шевченка зимою та восени хата,— стоїть край села, як примара, найгірша, мабуть, в усьому селі: кривобока, стара, стіни повигинались, солома на покрівлі потемніла, потрухла, мохом узялася, почорнів од диму вивід, - од вітру порозлазилась, дірки світять голими латами. А прийде весна, зацвіте садок за хатою, рясна яблуня коло хати, промете Катря під вікнами півники та барвінок, і хата, як хата - суму мов не було того..." (Степан Васильченко)
"...«Гу-гу! - трубить над ним вітер, бляхою гримить...- Гу-гу!..» А осінь угорі темні хмари над ним у отару зганяє, хмари дощем його січуть холодним, хмари дощем його поливають. А кругом його - смітник, кругом бур’яни сухі свистять, кругом дереза. І вікна биті в йому, перебиті, і дах латаний, перелатаний, і сам він увесь такий закурений, обідраний, сумний... «Гу-у!» - вітер над ним... Та - шелесь! - бур’янами, та брязь! - вікнами, та - гур-гур! - трухлими дверима. «Одчиняй!» - «А чого тобі, губатий?» - «Мчу із поля мале покотиполе... одчиняй!».... " (Степан Васильченко)
"Принесли хліб. На столі поклали. Пахучий, теплий ще. Із шкоринкою золотавою. Це від вогню позолота в нього. Та не тільки від вогню. Золоте зерно на борошно мололи. А зерно в золотому колосі на стеблині золоченій гойдалося, срібною росою вмивалося. Золоте проміння сонячне в себе увібрало. Від сонця позолота в хліба. Та чи тільки від нього?.." (Тамара Коломієць)
"Оточуюча нас природа і тварини - це непізнані і загадкові явища та істоти, які можуть впливати на нас, людей, в залежності від того, як ми ставимося до них!"
(Тамара Швець)
"Життя стає цікавішим,
Якщо додати до нього віршів,
Смішних історій, цікавих фактів,
Де трішки казки, а більше правди."(Аліса Коломієць)
Шукайте твори Василя Сухомлинського за абеткою.
"Навчилась я читати у п’ять років. І читала скрізь. Навіть у найменш підходящих для читання місцях… У першому класі — під партою, поклавши книжку на коліна. Моя перша вчителька Раїса Іванівна жалілася мамі: «Читають діти буквар, а Галя читає під партою книжку. Я ж це чудово бачу. Зненацька кажу їй: — Малик, продовжуй! І вона в ту ж мить продовжує!» Ще б пак! Я той буквар до семи років уже знала напам’ять." (Галина Малик)
Ірина Мацко — письменниця, публіцистка, видавчиня, ілюстраторка дитячих видань, укладачка хрестоматій та прописів для дошкільнят, авторка оповідань, жиночих новелл, есе, дитячих казок. Пані Ірина є фіналісткою першого конкурсу малої прози „Сила малого” (її твір увійшов у 100 кращих творів та книгу „Сила малого”, що була видана за результатами конкурсу), призеркою конкурсу творів для дітей "Мистецької Сторінки" та часопису "Захід-Схід" (з казкою для дітей „Пригоди дубового листочка”), "Рукомесло 2009" (з казкою "Медовий Сухарик").
