"Золота осінь... Ах, як не хочеться листу з дерева падати,— він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси. Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й «раскудря-кудря-кудрява»,— ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає..." (Остап Вишня)
"Не дуже любив книгу Василько. І не дуже чемно з нею поводивсь. От одного вечора ліг спати та й узяв книжку перед сном почитати. А Василько знав: якщо книжку читаєш лежачи, — псується зір і псується книжка. Лежить Василько, читав і задрімав. А книжка — бух! — на підлогу. Аркуші в книжці й пожмакалися. Добре заснув Василько, так міцно, що й од «бух!» не прокинувся. І сниться Василькові, що він — книжка..." (Остап Вишня)
"Ви були коли-небудь на річці на Осколі, що тече Харківщиною нашою аж у річку Північний Донець? Не були? Побувайте! ...За славним містом Енськом Оскіл тече повз радгосп, і радгоспівський садок, як то кажуть, купається в річці. Заплава річки Осколу, де він у цьому місці розбивається на кілька нешироких рукавів, заросла густими очеретами, кугою, верболозом і густою, зеленою соковитою травою. Як увійдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травні та в червні..." (Остап Вишня)
"... І справді — тільки-но вони присіли за кущем ліщини, збоку щось заквоктало, залопотіло крильми... Чудесний червоний красень-фазан із хвостом дугою підбіг до снопа і почав клювати зерно. Дідусь обняв Павлика та й каже: "Отак, Павлику, завжди роби! Взимку, коли багато снігу, підгодовуй пташку в лісі! Добре?" "Добре",— відповів Павлик..." (Остап Вишня)
"— Дідусю, а коли ти мене на полювання візьмеш? Я теж хочу зайчика встрелити!
Отак завжди маленький Павлик прохав свого дідуся-мисливця, як тільки той брався за рушницю. Дідусь гладив Павлика по голівці:
— Візьму, візьму, Павлику, ти ще маленький, підростеш — тоді й візьму...
Дідусь дуже любив свого маленького онука і завжди йому розповідав про зайців і вовків, про лисичок та про всіх звірів, яких він полював..." (Остап Вишня)
"— А я ось і прийшов!
— Драстуйте!
— Драстуй, Васько! Сам прийшов?
— Сам!
— І не побоявся?
— А чого мені боятися?
— А вовки ж у кукурудзі єсть! Хіба ти не чув?
— А я вовків не боюсь! Я читав у книжці, що вовки бояться людини і тоді тільки можуть напасти, як голодні. А голодні вони тільки взимку! А тепер літо!.." (Остап Вишня)
"Ведмідь у нас на Вкраїні, крім як у зоологічних парках, ніде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лісах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати. Були б ведмеді,— довелося б багатьом мисливцям рушниці попродати, бо наші охотники люди тихі, сумирні й поетично ніжні, а ведмідь — звір великий і реве: може перелякати..." (Остап Вишня)
"У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ божий і потім — років, мабуть, із десять підряд — мати казала, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку. Трапилася ця подія 1 листопада (ст. стилю) 1889 року, в містечку Груні, Зіньківського повіту на Полтавщині. Власне, подія ця трапилася не в самім містечку, а в хуторі Чечві біля Груні, в маєткові поміщиків фон Рот, де мій батько був за прикажчика..." (Остап Вишня)
"Давно давно це було. Було це за тих часів, про які старі наші люди, жартувавши, казали: «Було це за царя Опенька, як була земля тоненька!» А тоді таки справді був цар, хоч і звався він не Опеньком, а Миколою, і були на нашій землі пани – поміщики та капіталісти. А жили ми на хуторі, і від хутора до села було тоді верстов зо три, а тепер, значить, кілометрів… На хуторі було з десяток хатів, а навкруги – ліс, де росли високі ялинки, розложисті клени і могутні, у три чотири обхвати, дуби…" (Остап Вишня)
"Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на під-ставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах по річках колисково-смарагдової нашої Батьківщини. ... Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса..." (Остап Вишня)
"Слово "письменник" походить від дієслова "писати", а не від якогось там іншого дієслова.
Отже, виходить, що письменником зветься людина, що пише…
І то не така людина є письменник, що випадково там щось напише і стане… Ні! — письменник так він увесь час пише й нема йому нікоторого впину.
Це починається завжди так.
— Ось, подивіться… Чи не підійшло б… оце до вашої газети? Це я написав…
Дивитесь..." (Остап Вишня)
"— Ку-ку-рі-ку!
Таким веселим викриком зустрічає свого вчителя й друга циркового артиста-коміка Едуарда Середу його учень і товариш по роботі Петька.
Петька, почувши голос Едуарда Йосиповича, б'є крильми, кукурікає і біжить-летить до свого хазяїна-учителя.
Хазяїн ласкаво вітається з Петькою:
— Здрастуй, Петю!
— Ко-ко-ко-ко! — сокотить Петька і дивиться артистові в руки, бо Петя знає, що йому зараз дадуть чогось смачного: крихти з булки, грудочку цукру або жменьку добірної пшениці..." (Остап Вишня)
"Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру і задрімає зимовим спокійним сном. Тоді шкурка в лисиці робиться густа-іуста, та лискуча, та пухната, а, як відомо, лисицю полюємо виключно через її знамените хутро, що має наукову назву — горжетка..." (Остап Вишня)
"Славко і Людочка жили поруч: отут була Славкової мами хата, а як трохи далі пройти — жила Людочка з своєю мамою. А за хатою Славкової мами був великий сад. В тому садку росли яблуні, груші, сливи, малина, смородина і навіть абрикоси. Завідував тим садком старенький дідусь-садівник, який дуже любив і Славка і Людочку і дозволяв їм гуляти в саду. Вони були діти слухняні і не псували ні дерев, ні кущів, ні квітів. От настала весна. Зацвіли вишні, сливи, яблуні. Побігли Славко і Людочка до саду. Ой, як же хороше в садку навесні! Усе цвіте, пташки співають, бджілки гудуть, мед носять, сонечко припікає. Славко і Людочка побігли в малинник. Прибігають до одного куща, а звідти якась сіренька пташка тільки — пурх! — і полетіла..." (Остап Вишня)
"Павук і мереживо" - з добірки "Зламана яблунька"
"Палець у чорнилі" - з добірки "Зламана яблунька"
"Пекар і кравець" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Пекучий сонячний зайчик" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Пелюстка і квітка" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Перед справедливим суддею" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Перед Справедливим Суддею" - зі збірки "Материне поле"
"Перепел і Кулик" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Перестелимо постіль дідусеві" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Перестелимо постіль дідусеві" - зі "Куди поспішали мурашки"
"Перший день"- зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Перший льодок" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"Перший страх курчатка" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Петрик забув вдома зошит" - з добірки "Зламана яблунька"
"Петрик і Павлик" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Петрик і Павлик" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Петрик, Собака й Кошеня" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Петро і Марійка" - з добірки "А пісня жива"
"Петро і Марійка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Пихата жаба" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Пихата літера" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Пихатий півень" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"Півень і сонце" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Півень проса накосив" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Підлога буде чиста... А душа?" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Після уроків" - з добірки "Зламана яблунька"
"Пісню нікому не вбити" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Пісня Великого Сірого Каменя" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"По волосинці" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Подарунок бабусі" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Позбирай її сльози" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Поздоровляємо" - з добірки "Зламана яблунька"
"Поздоровляємо" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Поздоровляємо" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Покинуте кошеня" - з добірки "А пісня жива"
"Покинуте кошеня" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Покинуте кошеня" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Поле і луки" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Поле і Луки" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"По одному ковтку - найслабкішим" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"По одному ковтку - найслабкішим" - зі збірки "Не забувай про джерело"
"Поросяткові захотілося бути зеленим" - з добірки "Зламана яблунька"
"Похорон бабусі Марії" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Права і ліва рука" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Права й ліва рука" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Правда буває гірша за неправду" - зі збірки "Бути людиною"
"Правда буває гірша за неправду" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Правда буває гірша за неправду" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Прекрасна пісня жайворонка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Прийшла мама" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Прийшла мама" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Прийшли провідати хвору" - з добірки "Зламана яблунька"
"Причина, явище, наслідок" - з добірки "А пісня жива"
"Пробачте, тату" - з добірки "Зламана яблунька"
"Пробачте, діти... я запізнився..."
"Прогаяний день" - зі збірки "Материне поле"
"Прогулянка по лісу" - з добірки "А пісня жива"
"Пролісок і жайворонок" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Протоптали стежку" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Про що думала Марійка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Про що думала Марійка" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"Про що думала Марійка" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Пташеня випало із гнізда" - з добірки "Зламана яблунька"
"Пташина комора" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Пурпурова квітка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Пшеничний жайворонок" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Пшеничний колосок" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"Переді мною розстеляєшся ти, нібито путь. Невже от саме я піду шукати, де кінець твоїх задумок? Але ж, окрім мене одного, є ще десятки інших, є сотні кращих, тисячі таких; окрім мене одного, є ще мільйони років, мільярди слів і безліки вітрів. Їх я враховую так само, як тебе; беру до відома і йду обабіч. Але коли вже збочувати час, оскільки ти є путь, – тебе лишаю; так само, як лишити можу все, що самостійним є зайти далеко. Хай ґрадусів на сорок повернувши вбік звідтіль, де розстеляєшся ти, нібито путь, я опинюся осеред роздолля, піду красою світу, не зважаючи на жоден орієнтир; а там, де тільки-но окреслюватиметься дорога, пускатиму сльозу чи слину за тим минулим дивним часом, коли переді мною розстелялися і говорили загадками про майбутнє. (Майбутнє – це табу на всі загадки..." (Сергій Губерначук)
Читаймо патріотичні вірші та коротку прозу української письменниці Юлiї Дмитренко-Деспоташвiлi, яка народилася в Полтаві, а наразі мешкає та працює у Тбілісі (Грузія).
"У хаті ще було напівтемно, як мама вже розбудила Наталю.
— Уставай, Наталю, — каже мама, — бо вже час до церкви йти паски святити. Хіба ти забула, шо Великдень сьогодні?
Наталя зараз же і встала. Швиденько почала вмиватися. А вмивалася ке так, як завжди: помилася додою та милом, а потім ще й писанку взяла, умочила її у воду, а тоді личко нею потерла. Вона вже давно знала, що перший раз на Великдень треба писанкою чи крашанкою вмиватися. Хто писанкою на Великдень умивається, той завжди буде рожевенький і здоровий!
Ще й сонечко не сходило, як Наталя з мамою й татом пішли до церкви. Подорозі вони зустріли маленького хлопчика, шо йшов до церкви із своєю мамою..." (Петро Волиняк)
Микола Трублаїні став одним із перших українських письменників пригодницького жанру. Його твори є значним внеском у скарбницю української дитячої літератури. Повісті та оповідання письменника овіяні романтикою і поезією, вірою у перемогу, у досягнення мети. Герої творів письменника - звичайні люди, веселі, віддані своїй справі і рідному народові, сердечні до товаришів, відважні і дужі. Таким був і сам письменник Микола Петрович Трублаїні.
У цьому розділі пропонуємо твори наших юних авторів, які пробують свої сили у літературі. Можливо, їх оповідання чи казочки - недосконалі з точки зору літературних критиків, але вони наповнені глибоким смислом, який ми хочемо донести усім нашим читачам.
