"Весна. Погожий ранок за вікном. Через фіранку пробивається в кімнату сонячне проміння та наповнює її світлом. Тоді й на душі стає так тепло. Михайло вже не спав. Він лежав у ліжку й дивився на стінку. На ній з'являлися сонячні зайчики, які весь час миготіли й вимальовували в уяві хлопця різноманітні картинки. Думки заполонили його, адже сьогодні він має зробити те, про що давно мріяв. «Ех, а чи готовий я до такої відповідальності? Чи зможу правильно доглядати живе створіння й піклуватися про нього?» — саме ці питання не давали спокою, бо не знав чи вдасться реалізувати свій задум..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Солодкий, запашний, фруктовий, золотавий, теплий… Скільки прикметників кожен із нас може дібрати до слова — серпень. Останній місяць літа, який дає нам змогу ще хоч трішки посмакувати гарячі промені сонця, медові аромати квітів. Серпень — то мов маленький соняшник, який щодня, поступово, потихеньку розкриває свої пелюстки, а потім перед нами зʼявляється велична квітка..." (Тетяна Прокоф'єва)
"Давно Дмитрик чекав на цей день. Сьогодні вони з татком будуть збирати гриби. Хто знає, чи багацько їх знайдуть, але ж головне — провести час разом. Зібрали все необхідне та й помандрували. Дорога була довгою, а щоб не сумувати, вирішили грати у слова. — Тобі на "а"! — говорить Дмитро. — Добре! Апельсин! — відповідає тато. Так непомітно для себе й дійшли до лісу..." (Тетяна Прокоф’єва)
Мене звати Тетяна Прокоф’єва. Я — з міста Покров, що на Дніпропетровщині. Маю у творчому доробку 6 альманахів, де опубліковано мої поезії. Пишу від душі та серця. У кожен рядочок укладаю частинку добра. Вірю, що світло перемагає темряву!
"Я люблю, щоб життя було різнобарвним: ненудним, наповненим. Але все ж часом визирнеш у вікно — і бачиш сірість. Або й так: зазирнеш у своє внутрішнє «вікно», а там теж бракує кольорів. Тоді я уявляю, що маю багато відер з різними фарбами. Там — барви несподіваних відкриттів, карколомних подорожей, дивовижних знайомств... Уявляю, що беру пензлики й розмальовую ними все навколо. Потім — ще цікавіше. «Малюю» словами, будую ними точнісінько те, що нафантазувала. І ще й запрошую туди друзів. Ходімо читати?" (Тетяна Щербаченко)
Читайте оповідання Тетяни Стус: "Смугастик", "Як пасує краватка, або Чому не всі поросята брудні", "Таємна змова, або не слід балакати з незнайомцями".
На цьому терені — оповідання для дітей — працювала ціла плеяда видатних українських письменників. У цьому розділі читайте оповідання, що написали: Андрусяк Іван, Арсенич-Баран Ганна, Артамонова Віра, Бабанський Пилип, Бабкіна Катерина, Багмут Іван, Більчук Олена, Близнець Віктор, Бондаренко Ксенія, Бондарчук Андрій, Буцень Олег, Васильченко Степан, Васильчук Віктор, Вдовиченко Галина, Вздульська Валентина, Вінграновський Микола, Винниченко Володимир, Вишня Остап, Воронина Леся, Галина Мирослава, Гончар Олесь, Грінченко Борис, Гуцало Євген, Григорук Анатолій, Давидов Анатолій, Давидова Оксана, Демченко Галина, Денисенко Лариса, Дерманський Олександр, Довженко Олександр, Донченко Олесь, Дорош Людмила, Дрозд Володимир, Дяченки Марина та Сергій, Жарко Яків, Іваненко Оксана, Йогансен Майк, Живка Зоряна, Забіла Наталя, Караванська Оксана, Кара-Васильєва Тетяна, Кащенко Адріан, Кибалка Людмила, Колодяжна Ніна, Коломієць Аліса, Коломієць Тамара, Копиленко Олександр, Корж Марина, Король Петро, Костецький Анатолій, Коцюбинський Михайло, Кочубей Саша, Красицька Людмила, Кротюк Оксана, Кузьменко Дмитро (Кузько Кузякін), Лепкий Богдан, Лотоцький Антін, Лущевська Оксана, Магера Микола, Малетич Наталка, Малицька Костянтина (Віра Лебедова), Малкович Іван, Мацьків Олена, Мензатюк Зірка, Микитенко Ігор, Мирослава Галина, Міхаліцина Катерина, М'ястківський Андрій, Нагорняк Володимир, Наркевич Ніна, Нестайко Всеволод, Нечуй-Левицький Іван, Ніцой Лариса, Ольжич Олег, Павленко Марина, Паламарчук Інна, Пантюк Сергій, Перепелюк Володимир, Підгірянка Марійка, Плачинда Сергій, Пригара Марія, Прокоф'єва Тетяна, Прохаськи Мар'яна і Тарас, Пчілка Олена, Рута Оляна, Рутківський Володимир, Сенатович Оксан, Сенцовський Володимир, Сенченко Іван, Скуратівський Василь, Слабошпицький Михайло, Смаль Юлія, Соколов-Микитов Іван, Стельмах Ярослав, Стефаник Василь, Стороженко Олекса, Стус (Щербаченко) Тетяна, Струтинський Василь, Сухомлинський Василь, Ткачук Галина, Трублаїні Микола, Тютюнник Григір, Усачов Андрій, Франко Іван, Фролова Майя, Цегельська Олена, Чабанівський Михайло, Чемерис Валентин, Чередниченко Дмитро, Черкасенко Спиридон, Чухліб Василь, Шиян Леонід, Шморгун Євген та інші українські автори.
"Було це в лубенських лісах над тихою Сулою, де дзвінко булькають у воду важкі жолуді, де блакитна ракша з верхівки високого дуба милується своїм райдужним відбитком у ясному плесі. Там прохолодні лісові яри, зарослі осикою та ліщиною, підповзають до пшеничних ланів, там клени та лини увінчують високі горби і прямовисні кручі. ... На початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалася між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадцяти. На ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біла хустинка, як терен-цвіт. І ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. Такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки. Її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на самісінькій верхівці дерева..." (Олесь Донченко)
Діана Олійник - десятирічна школярка з Тернополя. Дівчинка дуже полюбляє тварин, відвідує танцювальний гурток «Dance Life». Вона дуже любить фантазувати, тому і створює свої оповідання та казочки. Читаймо!
"Чванькувата буква" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Чекає своєї години" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Через потік" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Через шістдесят років" - з добірки "Святковий обід"
"Чи винен м'яч?" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Чи можна перехитрити сонечко?" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Чи настане ранок" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Чого заплакав Мишко" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Чого ж Ви, тату, мовчите?" - з добірки "Святковий обід"
"Чого ж ти вчора не шукав моїх окулярів?" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Чого мама тепер плаче?" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Чого мати бігла з поля?" - з добірки "Святковий обід"
"Чого мати хвалить Миколу?" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Чого синичка плаче?" - зі збірки "Бути людиною"
"Чого синичка плаче?" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Чого синичка плаче?" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Чого тепер мама плаче?" - з добірки "Святковий обід"
"Чого ти, Юрцю, плачеш?" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Чого це дідусь такий добрий сьогодні?" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Чого яблука стали кислі?" - з добірки "Святковий обід"
"Чому всім стало радісно?" - з добірки "Шматок хліба"
"Чому голуби до Олега прилетіли?" - з добірки "Шматок хліба"
"Чому голуби до Олега прилетіли?" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Чому дід Максим так рано встає?" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Чому дідусь такий добрий сьогодні?" - зі збірки "Бути людиною"
"Чому дідусь усміхнувся?" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Чому ж посміхався Дмитро?" - з добірки "Шматок хліба"
"Чому заплакав Петрик?" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Чому здивувався Петрик?" - з добірки "Шматок хліба"
"Чому мама так хвалить?" - зі збірки "Бути людиною"
"Чому мама так хвалить?" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"Чому не спиться Пилипкові?" - з добірки "Шматок хліба"
"Чому Сергійкові було соромно?"
"Чому Сергійкові було соромно?" - зі збірки "Материне поле"
"Чому сьогодні черствий хліб?" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Чорний горобець" - з добірки "Шматок хліба"
"Чорні руки" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Чорні руки" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Чорнобривці" - з добірки "А пісня жива"
"Чорнобривці" - зі збірки "Не забувай про джерело"
"Чорногуз і дівчинка" - з добірки "Шматок хліба"
"Чотири аркуші золотого паперу" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Чотири аркуші золотого паперу" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Чотири вітри і материнське поле" - зі збірки "Материне поле"
Оповідання Олександра Копиленка для дітей про весну та природу: "Весна іде", "Сади ідуть", "Найвеселіший місяць", "Покинуте гніздо".
"Щоб кіт мишки не впіймав" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Щоб кіт мишку не впіймав" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Щоб метелик не наколовся" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Щоб метелик не поколовся" - зі збірки "Пшеничний колосок"
"Щоб не наколовся" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Щоб ти став крашим" - зі збірки "Бути людиною"
"Щоб ти став кращий..." - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Тепер зрозумiла, чому та бабуся, що стiльки пережила, хлiб не викидала, й навiть крихти бережно збирала. Не тому, що хотiла зберегти, накопичити його для себе, а тому, що бачила очi тих, кого цi крихти могли врятувати, коли ïх, цих крихт, не було... Вiдправити до смiтника той шматочок, мовби зрадити тi очi, знецiнити ïх страждання. Страждання, якi могли бути ïï, та не стали, або торкнулися в меньшiй мiрi. Немовби вони не мали того хлiба, аби вона його мала. Й це почуття провини, свiдоме чи пiдсвiдоме. Цi збереженi крихти в долонi, як символ збереженого життя. Ним можно лише подiлитися: з пташкою, безхатнiм песиком... А викидати? Нi." (Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Жила одна дівчинка. Вона дуже полюбляла полуницю. Вона обожнювала полуницю. Але їй не можна було її. Тому що у дівчинки на полуницю сильна алергія, навіть ліки не завжди допомагали. Одного разу, лише одного разу, вона не послухалася, і з'їла одну, найменшу, найкрихітнішу полуничку, та так глибоко заснула, що її мама і тато завчасно посивіли, а лікарі і медсестри здивувалися поверненню пацієнтки до життя. Опісля вона довго плакала, обійнявши батьків, і заприсяглася ніколи не порушувати заборони. Дивно, але ось тільки любов до полуниці не минулася. Її аромат, вигляд, пам'ять про її смак приходили дівчинці уві сні. І тоді вона вперше сіла, і намалювала полуницю. Несміливо, невміло, але вийшло якось по особливому, зворушливо. Одна полуничка на аркуші паперу. Батьки було стривожилися, але потім зрозуміли, що так дівчинка просто дає вихід своїй забороненій любові. Дівчинка намалювала полуницю ще раз. І вийшло краще..." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Плюшевий ведмедик не знає страху, але і той здригнувся від вибуху. Ще вчора сидів на вітрині у куточку гарно задекорованої полички магазину, а зараз — у купі розтрощеної цегли, уламках гострого скла. Коли затих гуркіт, та розвіялася завіса з пилу та диму, він ще довго лежав, дивлячись вкритими пилом чорними очима замість звичної стелі магазину, — у небо. Довкола стогони та крики. Повз нього час від часу хтось пробігає: босоніж, у чоботях, домашніх капцях. Поряд зупинилося авто швидкої допомоги. На ведмедика посипалися дрібні камінці, та хтось висмикнув його з них, підняв угору, струснув, витяг з боку уламок скла, добре зім'яв, знову струснув, і поніс..." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"У маленької Зої є бабуся. Вона добра та чуйна, а ще розумна та щедра. Старенька дуже любить онуку, дає мудрі поради та завжди приносить їй подаруночки.Одного разу бабця чомусь засумувала, і дівчинці захотілося розвеселити її, тож вона вирішила намалювати листівку для бабуні. Узяла простий олівець, червоний та зелений, і ось, на папері розквітла прекрасна троянда. Бабуся зраділа подарунку від онуки, де й подівся сум!.." (Юлія Забіяка)
"Одного разу Марійка знайшла кошеня. Правда, іграшкове. Воно було однооке та не мало однієї лапки. Дівчинці стало шкода іграшки і вона вирішила віднести її до старого дідуся Івана, який міг полагодити що завгодно. Дідусь сидів на лавці, а біля нього ходили білі голуби, котрі дзьобали зерно, яким старенький їх пригощав. Дівчинка привіталася і розповіла з чим прийшла. Іван Юхимович погодився спробувати полагодити кошеня і сказав, щоб вона приходила завтра. Марійка ледве дочекалася наступного дня і вранці вже збиралася до дідуся, коли мама її спитала: "Донечко, а як ти віддячиш дідусеві за допомогу?" Маруся промовчала, бо навіть не думала про це. Але вона була розумна дівчинка і вирішила купити старенькому продуктів, адже магазин знаходиться далеченько від його хати..." (Юлія Забіяка)
