Микола Магера – співець природи, співець дитячої душі. Вони – природа і діти – головні герої більшості творів відомого письменника. Микола Магера – майстер дитячої казки. Герої цих книг шанують рідну мову, оберігають все живе, дбають про птахів і звірів, насаджують плодові дерева і квіти, слухаються батьків і вчителів, поважають старих, люблять рідний край." (Віктор Кривошия)
Оповідання Миколи Магери "Бевка" – то є частинка самого автора, це все пережите, побачене, вистраждане. Читаючи його, ти ніби бачиш все відтворене уявою письменника, переживаєш усе разом з ним...
"Найдорожче", "Мати", "Матусенько-о-о", "Зелені паляниці", "Покарання", "Моя улюблениця", "Дідова школа", "Грачине містечко", "Батіжок", "Боровики", "Синьоокий серпень", "Бевка", "Жар-птиця", "Війна, дітоньки, війна", "Дідух" - оповідання Миколи Магери, представлені у цій добірці.
У "Казці про Хоробрих з Найхоробріших" український письменник Микола Никанорович Магера засуджує загарбницькі війни, поневолення народів, зрадників і різних перевертнів, які цураються свого роду, рідної мови і культури.
"В одному селі хтозна відколи жив дід. Старий-престарий, сивий-пресивий. Узимку на печі, а влітку на сонці вигрівався. На господарстві була в нього біла коза, зозуляста курка і гребенястий півень. Якось почалапав дід на город і забрів у капусту. Коли чує — дитячий голосочок: "Дідусю, дідусю, візьміть мене з собою". Оглянувся — нема нікого..." (Микола Магера)
"Жили собі шпаки. Батько і мати маленьким їстонь-ки-питоньки носили, співати по-шпачиному навчали. Злагода і мир панували у шпаківні. Шпачата одне одного поважали, одне одному допомагали. Якось шпачиха придивилася до своїх діточок і помітила у найменшенького невеликий чубчик. Дуже здивувалися цьому пташки, бо чубаті шпаки — то дивина. Тож і назвали його Чубчиком..." (Микола Магера)
"Колись у пралісі царював сірий Вовк. Все живе перед ним тремтіло. Десятою дорогою звірі обминали його палац. Вже поз'їдав він у своїх володіннях чи не всіх зайців, косуль, диких свиней, оленів. Тож часто сидів голодний, клацав зубами і по ночах завивав на місяць. Та голод — не пан. Вирішив Вовк скликати на раду царів із сусідніх лісів. Сів Вовк, худющий-прехудющий, на широкий пеньок, а навколо полягали руда, з довгенькою мордочкою, Лисиця, довга зелена Гадюка і старий смердючий Тхір..." (Микола Магера)