"Коли Оксанці було два роки, її не взяли, як замалу, ночувати під зорями у спекотну літню ніч. Дозволили лише старшим братам і сестричці. І вона дуже засмутилися, розплакалася. Тоді її дідусь, мандрівник Олекса, пообіцяв: тільки-но Оксанка підросте, вони підуть разом у велику дорогу із ночівлею просто неба. Дівчинка дуже чекала на цю подорож. І ось, коли їй виповнились одинадцять, дідусь Олекса виконав обіцяне — погожого червневого дня, раненько, вони вирушили в дорогу. Зазвичай щебетлива й непосидюча, Оксанка весь день була якоюсь замисленою, і, здається, не дуже й то помічала, що діється навколо неї... " (Олена Більчук)
«— Несторе, трохи далі, не над вухом, — одмахнулася рукою Уля від племінника, який стояв поряд і смачно хрумкав своїм улюбленим фруктом, ще недостиглим етеєм. Хлопчик неохоче, все ж відійшов: він знав, що Уля пілотує зорельотами і, буває, їй після польоту треба побути наодинці. От і тепер: вона втекла зі святкування Галактичного року — сиділа біля вікна й задумливо дивилася крізь шибку на рівненьку смужку фіолетових айстр, а ще — на нерозкриті квіти енотери, що з’явилися в саду звідкіля не візьмись. Ех, зорельотопадів подушками зараз не буде...»
(Олена Більчук)
""То добре, що Чаєчка та Журавель сусідам лише трохи тин поламали. І не треба багато перероблювати," — каже мама Іванкові. А що ж це за чаєчка та журавель такі, що мають силу, щоб міцний новий тин зламати? Це не пташки дивні — волів так кличуть. Сірого — Журавлем, а чорного, із білою зірочкою на лобі, — Чаєчкою. "І нехай-но завтра Андрійко іде з вами, пастиме Зозульку, а вже не маленький, "— трохи м’якше продовжує мама. Зозулька — не віл, а ряба корівка..." (Олена Більчук)
""Він не боягуз, мій Тато не боягуз!"— на високий пагорб щодуху біжить хлопчина. Все вище і вище. Вже видно край поселення, оборонне укріплення, рів… Блакитну хвилю ранкової Ріки… Та Аджай, здається, нічого не помічає. Він раптом зупиняється, б’є палицею по високій траві й вигукує: "Він не тікав! Він не бачив!" "Ти… ти звідки?" — зненацька чує тонкий голос. Аджай озирається і бачить дівчинку. Дая, так її звати, одразу здогадалась за одягом, що хлопець — син воїна. Проте розгубилась — й запитала, що перше спало на думку..." (Олена Більчук)
" — Бах!
Микита почув сильний звук — і заплющив очі. А коли їх розплющив, то не побачив зеленого, синього, жовтого… не побачив кольорів! Данило, що стояв за спиною Микити, засміявся: це він непомітно підійшов і притьма хлопнув пакетом.
— Що, злякався? — потішено запитав і побіг до гурту хлопчиків.
Хлопчики пішли..."(Олена Більчук)
Читаймо цікаві та пізнавальні казки Олени Більчук: "Я не буду тобі заважати", "Коли навколо Землі — клубочок", "Кристалики", "Літерки Аоха і Веша", "Історія, яку розповів вітер", "Як білченята Кораля і Кресень разом на свято стрибали". А також — оповідання та повісті.
"Недалеко вiд лiсу стояла хатка. В тiй хатi жив чоловiк Максим iз сiм'єю; було в нього четверо дiтей, найстаршому хлопчиковi Iвасевi було десять лiт. Лiс був такий гарний, навiть зимою не здавався смутним, бо промiж чорнолiссям було там чимало й сосон, а вони завжди веселять око тим вiчнозеленим убранням! Недалеко вiд Максимовоï хати була одна сосонка така-то вже хороша! Була вона не дуже велика, але й немаленька, саме мiрненька та така зграбнесенька, круглесенька, зеленi глицi аж сяють, а молодi пагонки, як свiчечки, стремлять, простi та яснi..." (Олена Пчілка)
Свій письменницький псевдонім Олена Пчілка «позичила» від невсипущих трудівниць-бджілок. Як працьовита бджола, протягом усього життя несла вона в щільник української культури свою посильну працю - художні твори, переклади, активно виступала як видавець, громадський діяч. Її не дуже велика обсягом, але вагома своїм демократичним спрямуванням, гуманістичним змістом, реалістичним відтворенням дійсності літературна творчість посідає почесне місце в історії розвитку української літератури.
"Алло! Алло! Святий отче Миколаю, тут я, дуже нечемний Данко. Я кличу тебе зі свого маленького телефону, що мені татко подарував. Я прошу, прийди до мене і принеси мені малий літак. Такий зовсім малий, малюсенький - такий, щоб міг трошки, трошечки літати по кімнаті, якщо я його накручу." "Святий Миколаю! Я дуже нечемний хлопчик, але я хочу бути чемним, тільки ніяк не можу. Прошу, не гнівайся на мене і прийди!""(Олена Цегельська)
"Недаремно мала Галюся перед Різдвом так мамі у кухні допомагала. То горіхи лущила, то мигдаль, вибирала родзинки, била шум. А її брат Юрчик - теж: то біжить простоволосий, без духу, до крамниці, коли чогось нагло до кухні потрібно, то приготовляє прикраси і ліхтарики на ялинку. За це все Галюся дістала від мами потрошку різного тіста, мигдалю, шоколаду. І от вони обидві спекли у малій формі окремий, прегарний тортик, виключно для Галюсі. А Юрчик дістав гроші на купівлю кількох звіряток до вертепику і на електричні ліхтарики на ялинку. Серед цих робіт і радості настав день Святого Вечора. А за це, що діти були такі чемні, мама при роботі розповіла їм, як то у нас, там, на Україні, святкують..." (Олена Цегельська)
Видатний український письменник Олесь Гончар багато сторінок своїх творів присвятив дітям, дитинству. От і в розповіді «Романові яблука», взятій із широковідомого твору письменника «Твоя зоря», дорослі герої весь час подумки вертаються в ту неповторну пору, яку називають світанком життя. Автор-оповідач і Кирило Заболотний, у минулому бойовий льотчик, а тепер дипломат, перебуваючи далеко від Батьківщини, часто згадують рідний край і своє дитинство. Заповітними мріями-спогадами вони діляться зі своєю маленькою супутницею дівчинкою Лідою...
"Ну й ловко грає Андрiйко на пищику! Ви нiколи не чули, як вiн грає? Пищик у нього як живий. Схоче Андрiйко - i заспiває вiн у нього тоненько-тоненько, як комар. Схоче - обiзветься товсто, загуде, як джмiль. А буває, закукурiкає, як молодий пiвник, - i голосисто, i трошки хрипло. А подумати тiльки - звичайний пищик iз стручка жовтоï акацiï! Та самий стручок не засвистить, хоч дмухайте в нього цiлий день! Треба вмiти зробити з нього пищика...." (Олесь Донченко)
Олесь Ільченко — український поет, прозаїк, сценарист, журналіст. Народився у Києві 4 жовтня 1957 року. Закінчив Київський педагогічний університет ім. Драгоманова та Московський літературний інститут ім. Горького. Тривалий час працював журналістом, редактором на українському телевізійному каналі. Пише вірші та сценарії. Поезії перекладено в США, Сербії, Литві, Росії. Автор понад 30 книг для дітей і дорослих, а також численних публікацій в пресі на культурологічні теми. Олесь Ільченко — лауреат телепремій «ТЕФІ» й «Телетріумф» (2006), переможець конкурсу журналу "Кореспондент" "Найкраща книга року - 2010". Член Асоціації українських письменників, Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України.
"Прийшла зима. Засипала все навкруг снігом, замела доріжки, вікна морозом розмалювала. Вийшла Марічка надвір погуляти. Побачила величезні кучугури снігу і вирішила зліпити сніговика. Оскільки Марічка була маленькою, то й сніговик вийшов маленький. Не сніговик, а сніговичок. З оченятами-ґудзиками, віником-гілочкою, носиком-морквинкою. Змерзла Марічка поки ліпила сніговичка й побігла в хату грітися. Наступного ранку вийшла вона надвір. Дивиться, а в сніговичка носика немає. Взяла вона ще морквинку і зробила з неї сніговичку нового носика..." (Ольга Зубер)