«Потічок» – це друга збірка творів Марії Романюк-Крижанівської. Світогляд людини, характер, манера поведінки формуються в дитячому віці, а особливо в початкових класах. Ця збірка є практичним посібником для використання під час уроків позакласного читання, уроків розвитку мовлення, виховних заходів, та для самостійного читання учнями. Діти з задоволенням читають твори, вивчають і декламують вірші напам’ять, та інсценізують казочки. Також учні початкових класів люблять малювати і розфарбовувати малюнки. Збірка дитячих творів «Потічок» спонукає дітей до самостійного читання, прищеплює любов до рідного слова, мотивує учнів до написання оповідань, казок, віршів, та видавництва власних книжок. Надихає дітей бути поетами письменниками, вчить творити і розвиває творчу особистість. Зміст книги виховує почуття доброти і милосердя, любові до природи і людини, сприяє вихованню бережного і турботливого ставлення до живої природи взагалі. Завдання вчителя і суспільства виховати, морально чисту і духовно сильну особистість, доброго громадянина і патріота своєї держави, гарного трудівника і людину. Збірка створена для широкого кола читачів: дітей, батьків, вчитетелів.
Оповідання для дітей від Марії Романюк-Крижанівської:
— «Весняний ранок»,
— «Внук»,
— «Пташина їдальня».
"У нас ніколи не було Волоханя. Були всякі собаки, але Волоханя не було. У нас був Рябко. Або — Рябчик. Він любив кусати себе за вухо, за лапу і сміятись. Я казав Рябчикові: «Дожени!» Рябчик гнався.
Одного разу ми з татом поїхали по рибу. Була ніч. Тато настелив у човен кожухів і сів за весла..." (Микола Вінграновський)
"Професор саме вийшов прогуляти свою собачку Іжку, як несподівано його вразив дивний м'який скрип. Глянув на високу яблуню, звідки долинав той незнайомий поголос, аж угледів двох сорок. Та, власне кажучи, то були сорока і сорок. Провесінь, провесна, небо за блакитніло, аж милує зip, а вони, приязні, вже й узялись плести гніздо. А в сороки гніздо не будь-яке. Воно хитро вимережене тонкими гілочками. Покрівлю має, туди руку не засунуть бешкетники, і не доберуться ворони, коли з’являться сороченята..." (Микола Корсюк)
Оповідання Миколи Магери "Бевка" – то є частинка самого автора, це все пережите, побачене, вистраждане. Читаючи його, ти ніби бачиш все відтворене уявою письменника, переживаєш усе разом з ним...
"Сашко давно просив маму подарувати йому пістолет, який стріляє пістонами. — Навіщо тобі такий пістолет? — казала мама. — Це небезпечна іграшка. — Що тут небезпечного? Якби він кулями стріляв, а то пістонами. Із нього однак нікого не вб'єш. — Мало що може скоїтися. Пістон відскочить і вцілить тобі в око. — Не вцілить! Я примружусь, коли стрілятиму. — Ні, ні, від цих пістолетів бувають різні неприємні випадки. Ще вистрілиш та налякаєш кого-небудь, — сказала мама. Так і не купила йому пістолета..." (Микола Носов)
"Тико і Волохан", "Хвиля-напасниця", "Волохан сміливий і прудкий", "Волохан сповіщає мисливців", "Волохан не любить лихих людей", "Водій", "Пурга", "Де Умк?", "Умкова рукавиця", "Волохан веде" - такі оповідання містяться у пропонованій ілюстрованій книжечці Миколи Трублаїні "Волохан".
Зміст:
Яшка і Машка
Шоколад боцмана
Омар
Нічна тривога
Пустуни
Рятують боцмана
Ловля летючих риб
Людина в морі
Друга коробка шоколаду
Читаймо збірки оповідань від Миколи Трублаїні:
"Найбільш турбувала мене одежа. Шоколадна, в рогіжку, перероблена з старої панської, купленої на товчку. Вона мала цілком порядний вигляд, тільки на ліктях трохи протерлась. Я чув свої лікті: ось-ось там трісне і вони вилізуть. Я почув навіть прикрий холодок в лікті, коли виліз з вагона і побачив на станції якийсь шарабан. Я відгадав. Се були коні, вислані з економії, і голений хурман в широкій бурці, в шкуряному картузі взяв з рук моїх чемодан і навіть підсадив «пана навчителя». Сірий осінній ранок куривсь дрібною мжичкою, а в ній пливли, наче напівзабута казка, дерева, поле, оселі..."
(Михайло Коцюбинський)
"Як тільки заплющую очі – кімната (вона тільки що стала моєю) раптом щезає: її витісняє фіолетова рогата пляма і пливе на зеленастих хвилях, як велетенська тінь корабля. Так мені уявляється острів, на який нині ступив я й де маю жити. А зараз по тім чую дрібне цокання підошов в камінь, тих дерев’яних дзвінких підошов, що одкидають од себе круглі жіночі п’яти. Наче хтось сипле на бляху волоські горіхи...." (Михайло Коцюбинський)
Усе, про що розповідає у цій книжці класик української літератури Михайло Коцюбинський — невигадана історія. Чотири століття тому німецький механік П. Хенлейн (Михайло Коцюбинський називає його Петром Гельє) вперше зробив кишенькового годинника. Не відразу йому це вдалося, не відразу люди повірили, що годинники можуть бути не лише на високих міських вежах, але й у кожного в кишені. Щоб закінчити свою роботу. Хенлейну довелося схитрувати, а як — ви дізнаєтеся, коли прочитаєте цю книжку, видану у 1891 році. (Редактор О. С. Яремійчук)
"Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть. Бульвар серед міста з рядом голих тополь, що біліли на осінньому небі, як хребти риб, алея, по якій щодня ходив він, так добре знайома кожним вибоєм або ріжком цеглини, на якому не раз спіткнувся. І та фігура, що йшла назустріч, — чиновник із казначейства. Похитала чорним пальтом, защібнутим глухо од голови до ніг, мигнула розчосом фарбованих баків і ліниво підняла над безбарвним обличям бриля..." (Михайло Коцюбинський)
Виткнулася десь далеко з жита хустинка. Це Харитя подалася стежкою в поле. І гарно навкруги, і страшно... А що, як вовк вибіжить з лісу, русалки залоскочуть, страхи повилазять з пшениці? Адже вона одна на ниві... Повернутися додому? А хто ж їхнє жито вижне, коли ненька нездужає? Проте, як смілива дівчинка взяла на себе господарчі клопоти, як вона порадувала свою хвору маму, ви дізнаєтесь, прочитавши книжку. Написав її класик української літератури Михайло Михайлович Коцюбинський.
"Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати, що по самі вікна влізла в землю. Надворі було краще, ніж у хаті. Сонечко підбилося вже височенько і пригрівало. Сніг так блищав, що Дмитрик не міг на нього дивитись і кліпав очима. Була відлига, з стріх капало, з горбка збігали, мов весною, струмочки талої води, горобці весело цвірінькали, жидівські кози никали по майдані, чи не лишилось де на торговиці хоч стебла сіна від учорашнього ярмарку. Се тепло, ся немов весняна днина серед зими вабили Дмитрика, тягли його в далечінь, на волю, он в те місто, що здіймається до блакитного неба шпичастими вершечками церков, зеленими та червоними дахами на кам'яницях. Але мати його, Ярина, виходячи з відрами на щоденну роботу, звеліла йому сидіти вдома. Тому-то Дмитрик був сумний. Він стежив очима за матір'ю, що, зігнувшись під важкими відрами, повними води, переходила вулицю, бачив, як у брудних хатках уздовж вулиці відчинялись двері, висовувалися звідти жидівки і гукали на його маму.." (Михайло Коцюбинський)
Твори Михайла Коцюбинського для дітей: оповідання "Нюренберзьке яйце", "Харитя", "Маленький грішник"; казки "Про двох цапків", "Дві кізочки", "Десять робітників", "Івасик і Тарасик" та "Брати-місяці".
Михайло Стельмах - знаний далеко за межами нашої країни романіст, поет, драматург, повістяр, вчений-фольклорист. Читайте коротку біографію, дивіться фільм про нього та знайомтесь з його творами у цьому розділі нашого сайту.
"У густому-прегустому лісі, в глибокій норі під старезним дубом жила дружна заяча сім'я. Тато й мама часто відлучалися з нори. Вирушали в далекі мандри аж за ліс. Там було поле, а на ньому росли капуста, морква, буряки — всі заячі ласощі. Малі зайчата мали суворий наказ гуляти тільки біля свого дерева і не відбігати від нього нікуди. їм сказали, що в лісі повно хижаків. Упіймає хтось із них дурненьке зайчатко — і з'їсть..." (Михайло Слабошпицький)
Ілюстровані оповідання Михайла Слабошпицького: "Чудасія на балконі", "Папуга з осінньої гілки", "Яблуня при вікні", "Золоті бджоли", "Васильків портрет", "Костик, море і дельфін", "Норвезький кіт у намисті", "Що ж буде з Костиком?", "Мій друг лелека", "Цікаве рибеня", "Пташині вісті", "Риба від діда Остапа", "Зоряний цвіт", "Де туман живе", "Зайчик, що вважав себе сміливцем", "Хата, де жили страхи", "Папуга з осінньої гілки", "Цінь-Цвірінь", "Славко й Жако", "Екскурсія в зоопарк", "Молода зима". Малювали картинки до книжок відомого українського прозаїка, критика, літературознавця та публіциста Михайла Слабошпицького художники: Наталія Аксьонова, Олексій Міщенко, В. І. Анікін.
"Вже йшла весна. Горобці першими побачили, як ожила і заговорила з холодним берегом річка. "Прокидайся! — казала річка берегові— Годі вже тобі спати. Цілу ж зиму проспав!" "Зимі кінець! Зимі кінець! — радо вигукували над річкою горобці.— Нам не буде холодно! Нам не буде голодно!" Річка виглянула з ополонки, але видно було погано. Лунко тріснув лід. Аж горобці налякалися. Пороснули врозтіч і присмирніли, зачаїлися сірими грудочками на всніженому березі. Лід сердився й щосили намагався тримати річку..." (Михайло Слабошпицький)
