"Десь високо-високо в горах, де зелені полонини, де, мов звивисті стрічки, плаї, де беруть початок чисті джерельця, де і сонечко, здавалось, ближче до землі, жив собі хлопчик Данилко – малий пастушок. Мав він білявого чубчика, сині, мов погідне літнє небо, оченята, рум'яні щоки та прудкі ноженята, які не знали втоми, бігаючи по гірських стежинах. Разом із дорослими вівчарями випасав хлопчик овечок на полонині. От пасе собі Данилко овечки, а рученята все щось майструють та майструють. То сопілочку голосисту, то топірець узорчастий, то тайстрину. Та ще багато чого умів робити хлопчик, усього і не перелічиш. І знали малого майстрика усі люди в довколишніх селах. Любили його, поважали. Та не тільки за рученята умілі, а й за серденько добре та щире. Бо ніколи нікого не кривдив, усім допомагав: чи то пораненій пташці, чи скривдженому дереву, ба, навіть дощовому струмкові, який збився з дороги, зачепився за велику каменюку і кружляв довкола неї, бо ніяк не міг потрапити у русло мами Річки..." (Марія Деленко)
"У художника на столі в розмальованій коробці жили собі поважний товстий Пензель, тоненькі проворні пензлики і маленький Квачик. Пензлем художник розмальовував хмари, гори, моря, широкі долини, тонкими пензликами метелика, веселку, квіти, а Квачиком – траву, листя на деревах та ягоди вишні, калини чи винограду. Квачик знав, що ніколи не стане поважним товстим Пензлем, бо у них зовсім не так, як у людей, де діти підростають і стають дорослими. Для роботи художникові завжди потрібні товстий Пензель, тонкі проворні пензлики і Квачик. Власне, він дуже мріяв стати розумним, про все-усе на світі дізнатися: і про дерева, і про квіти, і про трави, і про море, і про гори, про літо, зиму, весну, осінь та ще багато чого..." (Марічка Волошка)
"Пухнаста ялинка раділа снігу як ніколи! Ще б пак, від північного холодного вітру вона геть змерзла. Отож тепленька срібляста шубка була дуже доречною. Сніжинки одна за одною сідали на гілочки і ялинка задоволено усміхалася. Аж раптом тишу злякала жвава суперечка. Лісова, уже трохи посріблена, красуня прислухалася і почула розмову між двома сніжинками..." (Марія Дем'янюк)
"Підсніжники не можна рвати! Так-так, Надійка добре це знала. І не лише тому, що вони занесені до червоної книги, а й через те, що це особлива квітка – квітка білосніжних мрій, або, як каже матуся, білоніжних мріянь. Підсніжники квітують ранньою весною. На тендітному пагоні з’являється біленький дзвіночок із довгуватих білих пелюстків. Це – домівки мрій. У кожній квітці живе чиясь світла мрія. Коли з’являється вітер, то пелюсткові дзвіночки дзвенять. Так мрії поміж собою спілкуються. А ще вони ой як полюбляють танцювати! Вилітають зі своєї квітки, беруться за руки та рухаються по колу. Оскільки мріяння завжди добрі й щирі, то вони сяють. Отож під час танцю світлих бажань утворюється сяюче коло, або такий собі вінець із мрій. Весні дуже подобається цей віночок. Вона радо одягає його, а тоді мандрує повсюди, наспівуючи ніжні мелодії. Від привітних усмішок Весноньки та її пісень весняніє усе довкола: на деревах наливаються бруньки, птахи радо виспівують, а земля дістає пензлик і фарби, щоби у подальшому намалювати довкола сині проліски, різнокольорові крокуси: білі, сині, блакитні і, звичайно, жовті – кольору сонця...." (Марія Дем'янюк)
Збірка казок та оповідань «Новорічне сонечко» Марії Дем’янюк – подарунок для малечі до зимових свят. Книжечка запрошує дітей у світ добра і новорічної казки.
Зміст книги:
НОВОРІЧНЕ СОНЕЧКО
ЯК ВІЗОК ДІТОЧОК ПРИВІТАВ
ПОДАРУНКИ ВІД МИКОЛАЙЧИКА
ТУРБОТА
МАНДРИ МАМИНОЮ СУМОЧКОЮ
ПРО АЛІСУ ТА ВИТОНЧЕНУ ЧАШЕЧКУ
ПРО СПРАВЖНЄ ЗОЛОТО
"Горить сонце над Стамбулом, виграє на золоті стародавніх храмів-мечетей, пірнає в зелень садів. Біля мармурових палаців проганяють спеку дзвінкі водограї; білі, рожеві, чорно-червоні троянди порозливалися в квітниках озерами. Де ще знайдені таку красу, такі розкоші, як у турецькій столиці?! Бідноті, злидням з брудних околиць до цієї краси й ходу немає: хай-но стукне котрий у золочену хвіртку, попросить хоч кухоль води з водограю - зразу де не візьметься сторожа, прожене втришия, ще й по спині надає на дорогу. Край самого моря височить серед саду сніжно-білий палац старого Ахмед-паші. Недурно пишається старий своїм садом: є в ньому все, що може рости під сонцем. Навіть нетутешні плоди помаранчі, схожі на жовтогарячі сонця, викохав горбатий садівник-італієць, за якого заплатив паша на ринку грубі гроші, дізнавшись про його вмілість..." (Марія Пригара)
Перша книга Марії Романюк-Крижанівської має назву "Думи про Україну". Вона містить багато патріотичних віршів, а також інші поетичні твори, написані в роки незалежності України. Видати книгу пані Марія вирішила, коли син пішов на війну у 2015 році. Він воював на сході України під Авдіївкою в 25 бригаді. Тепер він знову воює за долю нашої країни. А мама мужнього воїна створює нові книжки для майбутніх поколінь. У 2022 році пані Марія створила дитячу книжечку-розмальовку для дітей "Потічок" під власним прізвищем в електронному вигляді. Вона була представлена на конкурсі "Освіта Житомирщини" і відзначена дипломом. Ця книга написана для дітей молодшого шкільного віку і може бути використана вчителями під час уроків позакласного читання. Книги видані під псевдонімом Марія Ромашка (саме так називали дівчину в юності за дівочим прізвищем Романюк). Вірші, казки, оповідання для дітей пишуться з любов'ю, бо пані Марія усією душею любить дітей та свою професію.
«Потічок» – це друга збірка творів Марії Романюк-Крижанівської. Світогляд людини, характер, манера поведінки формуються в дитячому віці, а особливо в початкових класах. Ця збірка є практичним посібником для використання під час уроків позакласного читання, уроків розвитку мовлення, виховних заходів, та для самостійного читання учнями. Діти з задоволенням читають твори, вивчають і декламують вірші напам’ять, та інсценізують казочки. Також учні початкових класів люблять малювати і розфарбовувати малюнки. Збірка дитячих творів «Потічок» спонукає дітей до самостійного читання, прищеплює любов до рідного слова, мотивує учнів до написання оповідань, казок, віршів, та видавництва власних книжок. Надихає дітей бути поетами письменниками, вчить творити і розвиває творчу особистість. Зміст книги виховує почуття доброти і милосердя, любові до природи і людини, сприяє вихованню бережного і турботливого ставлення до живої природи взагалі. Завдання вчителя і суспільства виховати, морально чисту і духовно сильну особистість, доброго громадянина і патріота своєї держави, гарного трудівника і людину. Збірка створена для широкого кола читачів: дітей, батьків, вчитетелів.
Оповідання для дітей від Марії Романюк-Крижанівської:
— «Весняний ранок»,
— «Внук»,
— «Пташина їдальня».
"У нас ніколи не було Волоханя. Були всякі собаки, але Волоханя не було. У нас був Рябко. Або — Рябчик. Він любив кусати себе за вухо, за лапу і сміятись. Я казав Рябчикові: «Дожени!» Рябчик гнався.
Одного разу ми з татом поїхали по рибу. Була ніч. Тато настелив у човен кожухів і сів за весла..." (Микола Вінграновський)
"Професор саме вийшов прогуляти свою собачку Іжку, як несподівано його вразив дивний м'який скрип. Глянув на високу яблуню, звідки долинав той незнайомий поголос, аж угледів двох сорок. Та, власне кажучи, то були сорока і сорок. Провесінь, провесна, небо за блакитніло, аж милує зip, а вони, приязні, вже й узялись плести гніздо. А в сороки гніздо не будь-яке. Воно хитро вимережене тонкими гілочками. Покрівлю має, туди руку не засунуть бешкетники, і не доберуться ворони, коли з’являться сороченята..." (Микола Корсюк)
Оповідання Миколи Магери "Бевка" – то є частинка самого автора, це все пережите, побачене, вистраждане. Читаючи його, ти ніби бачиш все відтворене уявою письменника, переживаєш усе разом з ним...
"Сашко давно просив маму подарувати йому пістолет, який стріляє пістонами. — Навіщо тобі такий пістолет? — казала мама. — Це небезпечна іграшка. — Що тут небезпечного? Якби він кулями стріляв, а то пістонами. Із нього однак нікого не вб'єш. — Мало що може скоїтися. Пістон відскочить і вцілить тобі в око. — Не вцілить! Я примружусь, коли стрілятиму. — Ні, ні, від цих пістолетів бувають різні неприємні випадки. Ще вистрілиш та налякаєш кого-небудь, — сказала мама. Так і не купила йому пістолета..." (Микола Носов)
"Тико і Волохан", "Хвиля-напасниця", "Волохан сміливий і прудкий", "Волохан сповіщає мисливців", "Волохан не любить лихих людей", "Водій", "Пурга", "Де Умк?", "Умкова рукавиця", "Волохан веде" - такі оповідання містяться у пропонованій ілюстрованій книжечці Миколи Трублаїні "Волохан".
Зміст:
Яшка і Машка
Шоколад боцмана
Омар
Нічна тривога
Пустуни
Рятують боцмана
Ловля летючих риб
Людина в морі
Друга коробка шоколаду
Читаймо збірки оповідань від Миколи Трублаїні:
"Найбільш турбувала мене одежа. Шоколадна, в рогіжку, перероблена з старої панської, купленої на товчку. Вона мала цілком порядний вигляд, тільки на ліктях трохи протерлась. Я чув свої лікті: ось-ось там трісне і вони вилізуть. Я почув навіть прикрий холодок в лікті, коли виліз з вагона і побачив на станції якийсь шарабан. Я відгадав. Се були коні, вислані з економії, і голений хурман в широкій бурці, в шкуряному картузі взяв з рук моїх чемодан і навіть підсадив «пана навчителя». Сірий осінній ранок куривсь дрібною мжичкою, а в ній пливли, наче напівзабута казка, дерева, поле, оселі..."
(Михайло Коцюбинський)
"Як тільки заплющую очі – кімната (вона тільки що стала моєю) раптом щезає: її витісняє фіолетова рогата пляма і пливе на зеленастих хвилях, як велетенська тінь корабля. Так мені уявляється острів, на який нині ступив я й де маю жити. А зараз по тім чую дрібне цокання підошов в камінь, тих дерев’яних дзвінких підошов, що одкидають од себе круглі жіночі п’яти. Наче хтось сипле на бляху волоські горіхи...." (Михайло Коцюбинський)
Усе, про що розповідає у цій книжці класик української літератури Михайло Коцюбинський — невигадана історія. Чотири століття тому німецький механік П. Хенлейн (Михайло Коцюбинський називає його Петром Гельє) вперше зробив кишенькового годинника. Не відразу йому це вдалося, не відразу люди повірили, що годинники можуть бути не лише на високих міських вежах, але й у кожного в кишені. Щоб закінчити свою роботу. Хенлейну довелося схитрувати, а як — ви дізнаєтеся, коли прочитаєте цю книжку, видану у 1891 році. (Редактор О. С. Яремійчук)
"Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть. Бульвар серед міста з рядом голих тополь, що біліли на осінньому небі, як хребти риб, алея, по якій щодня ходив він, так добре знайома кожним вибоєм або ріжком цеглини, на якому не раз спіткнувся. І та фігура, що йшла назустріч, — чиновник із казначейства. Похитала чорним пальтом, защібнутим глухо од голови до ніг, мигнула розчосом фарбованих баків і ліниво підняла над безбарвним обличям бриля..." (Михайло Коцюбинський)
