Марія Романюк-Крижанівська. Оповідання для дітей

 

 

Марія Романюк-Крижанівська

ВЕСНЯНИЙ РАНОК

(оповідання)

Був весняний сонячний ранок. Сонце весело посміхалося, зазирало крізь новенькі вікна у наш клас. До класу зайшла вчителька. Привіталася.                            

— Діти, сьогодні ми підемо на екскурсію. Будемо спостерігати та милуватися весняною природою.

Всі швиденько одягнулися і вирушили до річки. Нам було весело. Хотілося бігти, стрибати, кричати.

— Зверніть увагу на дерева, травичку, квіти. Що ви помітили? — запитала Марія Іванівна.

— Травичка зеленіє, — сказала Віка.

— Листочки з’являються на вербі та березі, — промовив Данило. 

— А ви відчуваєте як пахне наша земля? — запитала вчителька. 

— Як легко дишеться? 

— Так! Так! — вигукували діти.

— Дивіться! Дивіться! Он білочка! — Галасували радісно хлопчики й дівчатка.

Всі почали очима шукати білочку. А вона руденька, маленька прудко стрибнула з гілки на гілку, перебігла на інше дерево і заховалась.

— А ось, подивіться, що це за квіточки?

— Це кульбабки, сказав Максимко.

— Ні, це мати-й-мачуха, — заперечив Данилко.

— Так, це мати-й-мачуха — лікарська рослина. Вона схожа на кульбабку, але не зовсім, — сказала Марія Іванівна.

Діти по черзі відповідають, перебиваючи один одного.

— Подивіться, дітки, а ось тут зійшла пшениця. На що вона схожа?

— На травичку, — сказала Марійка.

— Так, а згодом вона виб’є колоски і стане золотистого кольору. В середині колоска з’являться молоденькі зернятка пшениці.

— Така, як ось ця травичка, — показує Валерія на очерет, що росте в річці.

— Ні, не така, інша. А це — очерет. Ти приїдеш до нас влітку і побачиш, яка буде тоді пшеничка, — промовила вчителька, бабуся Валерії.

Лєрочка не знала, якою буде пшениця, бо приїхала в гості до бабусі з Києва.

— А тепер будемо гратися. У що бажаєте? — запитала голосно Марія Іванівна. 

Діти бігали, весело щебетали, мов птахи. Добре гратися чудового, весняного, теплого, сонячного дня.

Повертаючись до школи, діти ділилися своїми враженнями, сміялися.

 

 

 

 

 

ВНУК

(оповідання)

Весняний день. Сонце весело посміхається, лоскоче носа, щоки, мружить очі. Ми їдемо з мамою і братами до бабусі та дідуся в село. Хоч ми й самі живемо в селі, але там краще. Село лежить у лісовій галявині. Дідусь і бабуся дуже добрі до нас. І ми завжди з радістю їдемо до них, допомагаємо їм по господарству. 

— Валєрчику, бери відеречко. Підемо садити картоплю, — гукає бабуся.

— Добре, бабуню. Я зараз зберуся. 

Я кидав картоплю у ямки, а бабуся прикопувала. Якось швидко летів час.

Раптом помітив, що бабуся якось важко зітхає. 

— Що з вами, бабусю? Може вам щось болить? — спитав хлопчик.

— Ні, Валєрчику, це від старості, сили вже не ті, стомлююся.

— Бабусю, відпочиньте, а я сам посаджу.

Поки прийшли батьки, Валєрчик вже закопував третій рядок. Йому було весело і легко на серці. Він відчував себе щасливим. Адже він, як дорослий, сам садив картоплю. А бабуся милувалася своїм добрим, чуйним онучком.

— Який же ти дорослий вже. Дякую тобі, мій любий.

За обідом бабуся пригощала нас свіжими пирогами і молоком. Які ж вони були смачні оті бабусині пироги.

 

 

 

ПТАШИНА ЇДАЛЬНЯ

(оповідання)

Настала зима. Все вкрила вона білим пухнастим снігом. Кругом лежать снігові кучугури. Дерева, будинки, паркани, поле — все вбралося в білосніжне вбрання. Ніби білі шапки на будинках і деревах. Запорошило снігом і годівничку.

Тетянка, Петрик, Сергійко і Катруся поверталися зі школи через парк і помітили, що синички, снігурі та горобчики літають, а годівничка закидана снігом. Тетянка сказала:

— Давайте прийдемо зараз у парк і приберемо годівничку від снігу.

— Чудово! — вигукнув Петрик, і візьмемо корму для пташок.

— У мене є свіже сало, сказав Сергійко.

— А я візьму соняшникового насіння. Пташки його люблять, — промовила Катруся.

Після обіду діти зібралися в парку. В руках у них був віник, сало, хліб, насіння, зерно, крупи. Петрик швиденько змів сніг. А діти насипали в годівничку всякої їжі. Сергійко почепив на гілки дерев сало. Потім стали гратися в сніжки.

Згодом прилетіли птахи. Вони весело щебетали, смакували насінням і крихтами хліба. Синички ласували салом.

Діти покинули гратися і зачаровано спостерігали за птахами. Вони були задоволені,  допомогли пташкам пережити люту зиму. З того часу вони кожного дня підгодовували птахів. А вони весело щебетали, ніби дякували дітям за смачний обід і турботу.

 

 

 

 

За матеріалами: Марія Романюк-Крижанівська. «Потічок». Практичний посібник. Твори для дітей. Розмальовка. Житомир, видавництво ФОП О.О.Євенок, 2021 р., 27 с. 

Ілюстрації в посібнику взято з інтнернету.