Молода поетка Карина Гусельникова народилася в селі Байрак, що на Полтавщині. Цей квітучий край дарує авторці натхнення писати вірші віддавна... Але коли розпочалася війна почала писати, для того, щоб "заспокоїтися"... Читаймо, співпереживаймо, молімося за нашу перемогу...
"Кожна жінка мріє про жіноче щастя! Але щастя в умовах війни — це щось інше. Усі жінки різні та і поняття щастя у кожного різне. Якщо поставити питання: "Що таке щастя?", то на мою думку половина відповість: "Кохання!" Але..." (Карина Гусельникова)
Реальні історії про людські долі в реаліях російського вторгнення в Україну...
"Чи то того, що тобі за сімдесят і ти ідеш не на ярмарок, а з ярмарку, чи пережите раніше взнаки дається, але ночами часто сняться тривожні, навіть кошмарні сни. А найбільше тривожить мене Ялешка Плакида: вона показує мені пухлого мізинця із зламаним нігтиком — прохає отакий мізерний шматочок хліба, якого в мене нема... І коли онуки питають: "Дідусю, чого не спиш?" — відповідаю колись почутим жартом: "Наполеон казав, що чоловікові треба спати чотири години, жінці — п'ять, а дитині — шість. Отже, ви ще спіть собі на здоров'я". Нащо їм знати, що мені сниться Ялешка (так ми в школі називали Єлизавету). Вона в нашому класі була завжди чистюлька, тому й була в класній санкомісії. І ніколи не казала: "А чого в тебе брудні руки?", а радила: "Добре помий руки споришем після того, як нариєш черв'яків для своєї вудочки". Вона добре знала наші звички. Я був старостою класу. Ще з першого класу наша вчителька Марія Іллівна Курило, білоруска, з трохи покопаним віспою обличчям, завела порядок: ще до її приходу, тільки пролунає дзвінок на уроки, староста робить перекличку. Наш "математик" Фадей Цибулько своїми чорними, як вуглинки, очима нишпорив по класу, виявляючи відсутніх..." (Карпо Гулак)
"Всі ми знаємо, що десь колись перед кимось точно завинили. Можливо, мимохіть чи випадково. Йдеться мені не про ті провини, за які сварить бабуся чи часом карає батько — розбиті шибки, подерті черевики, підбите око сусідського хлопчини, підстрижена лялька чи кепська оцінка з математики. Бо найгірша провина — скривдити когось, образити чиїсь добрі почуття. Або ще — просто залишитися до когось байдужим, обійти своєю увагою. Коли я забуваю бути до людей уважною, чемною і доброю, мені щоразу пригадується мсьє Жак. Мсьє Жак приїхав зі школи в паризькому передмісті. Впродовж цілого березня він замість нашого вчителя мсьє Анатоля навчав нас французької мови..." (Катерина Бабкіна)
У житті Шапочці багато чого наразі не можна – їсти всілякі ласощі, бігати, кататися на лонгборді і навіть гладити собак. А ще потрібно вчасно приймати таблетки, адже Шап (а так хлопчика звуть відтоді, як у нього після хіміотерапії випало волосся і він не хотів скидати блакитну в’язану шапку) досі бореться з лейкозом. Однак хлопчик не впадає у відчай, а спілкується зі своїм новим другом – блакитно-сірим китом, який невідь-звідки узявся в повітрі над містом. Кит навіть може катати Шапа на спині понад хмарами… Книжка «Шапочка і кит» Катерини Бабкіної присвячена дітям, які борються з онкологічними хворобами.
Одна з книжок письменниці Катерини Бабкіної допомагає важкохворим дітям боротися за видужання. Як? Частина коштів з продажу йде на благодійність. Загалом Катя часто бере участь у заходах, які покликані підтримати дітей у скрутних ситуаціях. «Благодійність — це допомагати тим, хто потребує, саме в тому, чого людина потребує. Це розуміння чужої потреби й осмислена робота. Моя улюблена благодійність — це придумувати кращі та веселіші шляхи допомогти людям усвідомити необхідність комусь допомагати». (Катерина Бабкіна)
"Мій батько, Колесник Микола Юхимович, народився у селі Положаї Переяслав-Хмельницького району Київської області. За фахом – вчитель історії. Вже у досить шанованому віці став писати свої спомини. Хоча до цього письменництвом не займався. Ще юним хлопцем пережив усі жахи голодомору, колективізації. Із п’ятьох дітей в родині залишився тільки він і маленька сестричка, моя тітонька. І це вважалося, що сім’ї пощастило! Батька вже давно немає, але я зберігаю ті його мемуари. І зараз, у День пам’яті жертв голодомору хочу ознайомити читачів із однією батьковою розповіддю."
(Катерина Колесник)
"Різдво Христове. Радіє весь християнський світ. І у кожного народу свої звичаї на це велике свято. Які ж традиції, освячені віками, залишили нам діди-прадіди? Почитаємо етнографічний нарис Олекси Воропая «Звичаї нашого народу», виданий 1958 року в Лондоні, в еміграції. Отже, Різдвяні свята починаються зі Свят-Вечора..." (Катерина Колесник)
"Mово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог - Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення..." (Катрина Мотрич)
"Зубасті задачки" - книжка ігрових розвивальних завдань для дітей 7 - 11 років, яку Кузько Кузякін створив і в яку вклав увесь свій чималий піратський досвід. Його задачки допоможуть дітям навчитися уважніше дивитися на світ, глибше пізнати мову, мислити творчо і критично. Головна ідея кожного розвороту – це поєднання різних за рівнем і тематичним спрямуванням завдань. Більшість із них доступні для розв’язання звичайною дитиною.
З кожної сторінки цієї книжки на тебе повіє свіжий вітер радості, подарованої знаменитими українськими фантастами Мариною та Сергієм Дяченками, а також прекрасним художником Арсеном Джанікяном. Так пишуть, малюють і думають люди третього тисячоліття...
У цьому розділі пропонуємо огляди цікавих та корисних книжкових видань.
До 1 листопада 2021 року триватиме прийом творів на Конкурс оповідань українською мовою «Open world». Метою конкурсу є популяризація української культури через художню літературу. Кожні два роки буде опублікована збірка творів переможців. Організаційний комітет також намагатиметься робити промоцію та заохочувати унікальні таланти українських письменників і митців на міжнародному рівні. Умови конкурсу читаймо на "Малій Сторінці".
Видавництво «Читай українською» оголосило про проведення на постійній основі конкурсу рукописів для українських авторів. Пріоритет надається прозі у жанрі фантастики, нон-фікшн (психологія, саморозвиток), дитячій та підлітковій літературі, але розглядаються усі надіслані пропозиції.
П'ять цікавих оповід
ок циклу «З письменницького зошита» від Володимира Даника:
«І ДОКТОРКА, І КЛАСИКИНЯ!»,
«СКАЗАНО — УКРАЇНСЬКОЮ...»,
«СЛОВА, ЩО — МОГЛИ Б...»,
«КРАЩЕ ЗНАЮТЬ»,
«І МУЗИКА, І ГЕОГРАФІЯ».
Читаймо та слухаймо цікаві казочки та оповідання для малят від Ксенії Бондаренко.
"Народилася я на Одещині, де й мешкаю зараз. Маю двох діточок. Писати дитячі вірші почала несподівано для себе. Перший віршик з'явився в серпні 2020 року, а вже через два місяці віршиків назбиралося на цілу збірку. Тому разом з читачами було вирішено видати збірку дитячих віршів для дорослих і маленьких під назвою "Веселе подвір'я". Радітиму, якщо малятам сподобаються мої твори." (Ксенія Бондаренко)
"На початку березня сніг ще не встиг розтанути повністю. Усюди були калюжі, а там де колись були снігові замети, сніг тримався. І як сонячні промені його не надкушували, він вперто лежав і не щезав. Пташки дзеленчали, кури вийшли з курника й сварливо порсалися на городі в землі. Качок було не впізнати. Замурзані, в болоті, вони неквапливо, але радісно перекочувалися з однієї калюжі в іншу. Кіт сидів на даху курника й ловив вусами перше весняне тепло. Оля спостерігала з вікна. Вона дуже хотіла вийти на вулицю, взути чоботи й пострибати разом з качками в калюжах. Але дівчинка захворіла й мама не дозволила їй. Тому Олі тільки й залишалося пити малиновий чай та дивитися у вікно. Раптом вона побачила, як мама побігла до сараю. Довгий час матуся не виходила звідти. Оля почала хвилюватися чи все гаразд. Вона вже одягалася, щоб побігти до матусі, та мама вийшла на вулицю і радо усміхалася. Щось гукнула Олі, але півень так голосно закукурікав, що Оля нічого не розчула..." (Ксенія Бондаренко)
"Даринка йшла за дідом по стежинці, яку він розчищав від снігу. Йшли ближче до лісу. Був місяць лютий. Недаремно він отримав таку назву. Зима наче відчувала, що ґаздує останні дні і незабаром поступиться весні. Тому вона накидала снігу так багато, що дерева загорнулися в нього, немов в пухові хустки. Було занадто холодно. Дівчинка одяглася тепло, та мороз в'їдався в одяг і починав дошкуляти і кусати. Щічки одразу розчервонілися, мов стиглі осінні яблука, а вії вбралися в біле пір' ячко від морозу. Даринка вже хотіла кликати діда додому, бо її ніжки пекли й просили тепла. Та вона мала допомогти дідусеві. Там, в лісі, пташки та дрібна звіринка потребували людської допомоги. Ягідки і насінинки заховалися глибоко в снігу. Останні дні хурделило безперестанку, а поле, село та ліс замело. У пташок навіть не було можливості вилетіти у пошуках їжі. Дідусь набив торбину горіхами, насипав зерна, налив гарячої води в пляшку. Вони йшли в знайоме місце. Місце, яке добре знали лісові друзі. Годівнички, мов гойдалки, кружляли, закликаючи до себе." (Ксенія Бондаренко)
