"— Хто-небудь, вимкніть цей будильник. Нічого без причини так рано мене будити. На жаль, пристрій ніхто не вимкнув і він продовжував дзеленчати. Тому, хом'як, протягнув лапку та вимкнув гучний прилад. Цей ручний годинник йому дістався від батька, який той колись знайшов його неподалік від своєї клітки. Знайшов і затягнув до клітки. Затягнув та сховав під ліжечком. А сховав для того, щоб ніхто інший не знайшов. Ніхто, окрім його сина, який зайняв клітку свого батька. З того часу, хом'як частенько користувався годинником. Та не для того, щоб рано прокидатися, а для того, щоб послухати цікавий дзенькіт який звучить, коли грає будильник. Та цього ранку він спрацював за призначенням. — Якщо він дзеленчить, то значить хтось виставив таку годину для підйому. — пробуркотів хом'як — А це означає, що повинна бути причина! Але яка? Не пам'ятаю! Агрибос (так, до речі, звали хом'яка), не поспішав підвестися з ліжка. Врешті решт, якщо він згадає причину, переосмислить її та визнає, що вона не така вже й важлива, то можна буде продовжити сон..." (Євген Дмитренко)
"Якось дійшли до рака плітки, що увесь люд земний дуже часто згадує рака й постійно чекає, коли він на горі свисне. Спочатку той не придав цьому значення. Та коли щоночі йому почала снитися та гора й постійні дорікання зі сторони людей, то вирішив він покінчити з цим. Тож зібрався рак у далеку путь та й подався в дорогу. Повзе, повзе рак, коли бачить, наздоганяє його лис. – Куди це ти раче повзеш? – поцікавився лис. – Та ось, набридло мені слухати, що люди чекають, коли я на горі свисну. От я й вирішив усім тим ледарям втерти носа. – відповів рак клацаючи клешнями..." (Євген Дмитренко)
"Десь там, в країні хижих звірів та неприступних лісів, чи то в Африці, чи то в джунглях Амазонки, жило собі маленьке мишеня на ім’я Хрусь. Хоробрим було мишеня. Нічого не боялося. Принаймні, воно саме так вважало. А чи так це було, чи ні, ми дізнаємося, прочитавши про його пригоду, після якої, на щастя, усі лишилися живі та неушкоджені. Ну, майже всі! Одного сонячного дня мишеня Хрусь вирішив перевірити свою хоробрість. Тож, зібрався він з думками та й пішов світ за очі пригод шукати. Ходить Хрусь полями та лугами, коли дивиться, а під деревом ведмідь спочиває. Та такий здоровий, немов та гора. Та такий чорний, немов та смола. А зуби у нього — гострющі-гострющі! Тож, залізло мишеня до ведмежої пащі, та й розглядає ті зуби, перестрибуючи з одного на інший. Відчув ведмідь, що поки він спить, хтось в зубах його колупається. Прокинувся та й питає.." (Євген Дмитренко)
"Приблизно за місяць до Великодня Пасхальний кролик на ім'я Шуршик починав по всьому світу збирати найкращі яйця для писанок. Він відвідував далекі краї у пошуках найдивовижніших яєць. Побував у небезпечних місцях, щоб дістати яйця рідкісних видів пташок. І в результаті все ж таки на відмінно виконав свою справу. Тепер в його колекції - великі та малі яйця. Овальні й не дуже. Різного забарвлення на різний смак. Тож тепер йому лишилося усю цю красу перетворити на писанки. І, напередодні Великодня, Пасхальний кролик Шуршик взявся за діло. Він вирішив почати з малого й узяв найменше яйце зі своєї колекції. Вмокнув кісточку у червону фарбу, як раптом яєчко колихнулося та випало з його лап..." (Євген Дмитренко)
"У родині бурих ведмедів народився синочок. Тієї миті тато-ведмідь став, мабуть, найщасливішим ведмедем у всьому світі! Він поглядає на свого малюка й дивується. Йому лише декілька годин, а він вже так голосно вередує. — Татко поряд, синку! — промовляє ведмідь. Він бере малюка на руки й ніжно притискає до себе. Той заспокоюється й засинає. Йому один день. Він грається сосновою шишкою й необачно впускає її. Його очі наповнилися слізьми, щоки надулися, а носик засопів. — Татко поряд, синку! — промовляє ведмідь, віддаючи йому іграшку..."
(Євген Дмитренко)
"Якось потрапив маленький їжачок до осіннього саду. Поглянув довкола, а на верхівках дерев червоніють яблука. Та такі гарні, такі смаковиті, що йому захотілося якесь яблучко зірвати. Тягнеться він, тягнеться, а дотягтися не може. «Потрібно вище!» – подумав їжак. А в цей час, неподалік, пробігало зайчисько. Побачив його колючий, та й мовляє.." (Євген Дмитренко)
"Якось зібралися хижаки лісу разом, та й почали вихвалятися, хто з них най-най-небезпечніший у лісі.
– Я найбільший та найсильніший серед вас! – заричав ведмідь.
– А я найнебезпечнішу зграю маю! – завив вовк. – Ми разом й не таких ведмедів здолаємо!
– Куди там вашій силі та зграї до моїх хитрощів? – мовила лисичка. – Кого завгодно зможу перехитрити!
– Можливо, хитрість твоя й насправді чогось варта, та кмітливість зайця, тобі не перехитрити! – зауважив ведмідь.
Обурило це лисичку, от вона і мовила..."(Євген Дмитренко)
"Якось сиділо два найкращих друга на галявині, та й цукерки їли з однієї торбинки. "О, полунична карамелька! Це ж моя улюблена цукерка!" — мовив зайчик смакуючи — "Я б з десяток таких з’їв!" Подивився на нього його найкращий друг — сіренький вовчок, та й сказав: "І куди б вони тобі влізли? Ти ж більше ніж п’ять не подужаєш!" Заплигало зайченя. Зачепили його слова товариша. "То ти погано мене знаєш, друже! Я й двадцять цукерок зможу з’їсти!.."" (Євген Дмитренко)
"Якось бігла лисичка по лісі, коли бачить – будиночок стоїть. Та такий гарний, такий яскравий, що вирішила вона зайти й познайомитися. Підійшла вона ближче, дивиться, а дверей немає. Обійшла вона його зліва направо, а потім – справа наліво, а дверей так і не знайшла. Здивувало це її – от вона і побігла новиною з іншими звірами ділитися. Біжить-біжить, бачить, а на зустріч їй – вовк..." (Євген Дмитренко)
Дивіться чудову збірочку віршів Андрія М'ястківського: "Я напам'ять знаю", "Живе дзеркальце", "Зеленому колоскові", "Рогачі", "Чук-чук-чукечки", "Пиріжки", "Казоччин подарунок", "Літак", "Босоніж", "Кульбабки", "Дві пісеньки для дощику", "Печу, печу папку", "Віник", "Вітрячок", "Туман", "Як дозріє льон у полі", "Із бабусиної казки", "Казочка з поля", "Коло", "Ми ліпили горщик", "Висока горобина", "Збудувала хатку", "Перекотиполе", "Слива", "Яблуко", "Огірок", "Де ходила кізка", "А ми поле попололи", "Переляк", "Зайчик місяця надгриз", "Веселочка", "Місяцю-красеню", "У саду".
"Телеграма", "Зимові яблука" (Загадка-недомовка), "Річка сховалась", "В зими є ягідка одна" (Загадка), "Щедра зима", "Летять із гірки санки", "Мете метелиця" (Спогад про літо), "Завиває завірюха", "Зима щедрує по дворах", "Походеньки лиса", "Відлига", "Проводи зими", "Два плюс два", "Новорічна пригода", "Крихта хліба", "Гість зими", "Зелений острів", "Ожеледиця", "Забіліли сніги", "Зимовий сад", "Морозко", "Солодкий сніг", "Зимові квіти", "Зима будує літо", "Співучий лід", "Тьохкає крига" - вірші про зиму від українського дитячого поета Анатолія Качана.
Казочки про зиму, Новий рік та Різдво, представленні на "Малій Сторінці", написали для діточок відомі українські та зарубіжні автори: Ганс Крістіан Андерсен, брати Грімм, Василь Сухомлинський, Катерина Перелісна, Леся Храплива-Щур, Ірина Мацко, Наталя Забіла, Оксана Іваненко, Ірина Жиленко, Микола Білкун, Яків Гончарук, Марія Пономаренко, Василь Струтинський, Валентина Вздульська, Юля Смаль, Василь Мельник, Юлія Хандожинська, Тетяна Винник, Леся Воронина, Ольга Зубер, Олена Більчук, Марія Деленко, Марія Дем'янюк, Галина Римар, Інга Квітка, Юлія Забіяка, Бондаренко Ксенія, Коломієць Аліса, Інна Паламарчук, Ольга Швиденко, Тетяна Прокоф’єва.
"Новорічна пригода", "Спуня і Різдво", "Спуня і Застуда", "Чому синичка у вирій не полетіла" - зимові казки для малят від Юлії Забіяки.
Повість Івана Андрусяка з ілюстраціями Ганни Осадко «Вісім днів із життя Бурундука» — один із найуславленіших у сучасній українській літературі творів для молодших підлітків. 2013 року вона увійшла до престижного каталогу найкращих дитячих книжок світу «White Ravens» («Білі Круки»).
(Іван Крилов. Переклад Миколи Терещенка)
( Іван Крилов. Переклад Миколи Терещенка)
"
