"Стала аж на пальчики, тихо-тихо,
Дотяглася мисочки, там – горіхи.
Смакувала б досита, було б втіхи,
Зубки ж налякалися, лихо моє, лихо..."(Галина Мирослава)
"Два рядочки – раз і два.
Швидко прочитав? Ура!!!"(Галина Мирослава)
"Івасик ріс кмітливим хлопчиком, допитливим. Якось мама читала йому віршик, де було написано, що "люди — як птахи". Івасик, уважно прослухавши, відразу звернувся до мами з запитанням: — Як страуси? — Гадаю, що у вірші йдеться не про зріст, а про вміння літати. — А страуси не літають. Ківі теж не літають. Дарма що птахи! — зауважив хлопчик..." (Галина Мирослава)
"Поруч міста річка текла,
А над нею у чаші гнізда
На дереві, якому ще рости,
Оселилось два дрозди:
Дроздиця, голосиста птиця,
І молодий дрізд,
Що вміло тримав свій хвіст.
А в тім гніздечку
З'явилось яєчко
Блакитне, ще й в крапочки,
Нерівні, як ляпочки...."(Галина Мирослава)
"Дощ рукатий
Йде по п'ятах –
Дуже хоче наздогнати.
Тягне скрізь довгасті руки,
Хоче щось сказати гуком,
Тільки аби зрозуміти,
Треба під дощем сидіти,
Перемокнути на хлющ..."(Галина Мирослава)
"бомба не розрізняє кольори шкірибомба не відрізняє тебе від твого ворогане бачить націй і народностейрелігій і безбожництваїй байдуже скільки тобі роківхто твої предкиде ти народивсячого досягнув..."(Галина Мирослава)
"Мале солов'ятко мало двох братиків-близнюків, жвавих і непосидючих. Вони вже вчилися літати. А воно було не таким. Одна його ніжка чомусь ніяк не хотіла розгинатись. І від того маля не могло підстрибнути, аби відштовхнутися для першого польоту. Його сердечко було сповнене смутку, бо воно було не таким, як його брати й сусідські пташата... Ніхто з нього не насміхався. Ні! Навпаки, дорослі й малюки приносили йому смачні личинки, жуків, навіть пелюсточку, що впала з чарівної квітки, як розповідали, з казкової галявини, принесли. Воно мріяло будь-що потрапити на ту галявину, побачити власними очима ті незвичайні квіти, вдихнути їх аромат і від тієї радості заспівати наймилішу, найніжнішу в світі пісню-гімн красі природи..." (Галина Римар)
"Малий Пікі з’явився на світ у великій родині, що мешкала під дубовою підлогою добротного цегляного будинку з високим фундаментом. Будинок стояв неподалік річки, настільки густо порослої очеретом, що вже не було зрозуміло, чи це річка, чи вже починає утворюватися болото. Там жила сила-силенна жаб і щодня походжав поважний лелека. Та Пікі не знав, які вони, жаби, – створіння, що видають такі гучні звуки, й уявляв їх великими і дуже страшними. Пікі мав трьох сестер його віку, а ще трьох зовсім малих і безпорадних братів і меншу сестричку, а також маму, тата й бабусю. Це непосидюче мишеня завжди було одягнене у джинсові бриджі, синенький светр і червону яскраву кепку, хоч дорослі стільки разів переконували його, що слід носити одяг неяскравих тонів, аби лишатися непоміченим. Та він був дуже впертим і нікого не слухав..." (Галина Римар)
"- Ананаси, апельсини
і банани в магазині
достигають на полиці, -
каже Алла своїй киці."(Галина Римар)
"Чи це правда, а чи ні —
вам судить, маленькі.
Я лиш баєчку скажу
тихо-помаленьку.
Феям не було роботи.
І таке буває!
Політали біля річки,
а тоді — по гаю.
— І пташки чомусь примовкли,
й рибки затужили.
Що б для них таке зробити,
щоби звеселіли?..."(Галина Римар)
"Принцеса присіла на березі моря біля бронзової Андерсенової Русалоньки, створеної Едвардом Еріксеном, і задивилася у воду. Хвильки одна за одною неспішно линули до берега і заколисували її думки. Вона дуже сумує за отчим краєм, своїми рідними, бо такі незвичні інші традиції, мова... І тут їй стало спокійно. Згадалося, як казку про Русалоньку їй малій читала вдома, в Україні, мила матуся. Вона спілкується з ненею майже щодня й кілька разів на рік за можливості провідує її. Сьогодні вихідний, тож Іванна зі своїм чоловіком прилетіли зі Стокгольма, столиці Швеції, до Копенгаґена - столиці Данії (тут лише годинка льоту). У Габріеля задзвенів телефон, він чемно вибачився й відійшов поспілкуватися з кимось, а Іванна слухала звуки моря. Вона любить воду. І польоти..." (Галина Римар)
"Прокинулась якось Маленька Веселочка і вийшла надвір. Розглянулась довкруг — гарно! Сніжок біленький за нічку усю земленьку вкрив! Чисто-чисто. І скільки простору! А вона далі як за річечку, за ось оцю річечку, що в долинці, й не ходила! І всі рідні при своїх клопотах... Сумно їй зробилося..."
(Галина Римар)
"Крап-крап. Крап-крап-крап!
— Матусю, що це? Хтось до нас прийшов у гості і стукає у двері? — підійшло до матусі геть сонне Мишенятко, потираючи очка, які ще зовсім не хотіли розкриватися.
Мама-мишка відірвалася від плити й мовила:
— То, сину, Дощик..."(Галина Римар)
"Літав якось улітку молодий Ремез навкруг та й задивився на килимок барвистих лугових квітів неподалік затишної річечки. А тут і справді красиво! Розквітли червонясті Коронарії й Конюшинки, виструнчився блакитноокий красень Цикорій. А які Дзвіночки, ніжний Живокіст, жовтенький Дивосил! Дивувався птах. А Деревію скільки, якого ще Тисячолистиком і Серпорізом зовуть. А он – милі пірамідки Іван-чаю, а в долинці – Жовтець сонечком світить, поодаль же - мила й ніжна Веронічка, а ще далі – кущастий Звіробій..."
(Галина Римар)
Зміст другої частини "Казок на щодень" від Галини Римар:
Читаймо у першій частинці збірки Галини Римар "Полінчині казки" казочки про дивовижних тварин:
"В одному лісі працьовитий зайчик збудував собі гарну й міцну хатинку. Він був дуже дбайливим господарем, і все у нього мало своє місце. От якось уранці він підмів хатинку, застелив свіжу, чисто випрану постіль та половички й вийшов надвір зірвати кілька квіточок у букетик на стіл. А хатинки не замкнув. Примітила це лисичка, хитра, ледачої вдачі. Та й проскочила в зайчикову хатку. Закрила двері на засув і сидить. Прийшов зайчик додому, до хатки - а двері не відчиняються. Смикав, смикав - замкнені..." (Галина Римар)
"Було це дуженько давно. Спершу людина приручила песика й гарно про нього дбала. Сама ще не поїсть, а його погодує. А пес за це вірно день і ніч служив господареві — старанно охороняв його сім'ю, дім, майно. І звик до людини. Тоді чоловік узяв до себе й кішку, щоби всіляких гризунів від житла відганяла. І от кішечка чи стереже вночі дім, а чи преспокійненько собі спить, зате як проголодається, то тихенько-ніжно підійде до господині, господаря чи діток і так в очі їм задивиться премило та ще й замуркоче, що вони одразу все покинуть, аби тільки її погладити та погодувати. Вся увага кішці, а про нього мов забули. Кинуть що-небудь чи плеснуть води в черепок — ото й усе..." (Галина Римар)
"Нові̀ маю віршенята,
долучайтеся, малята!
Можете намалювати
щось і рідним показати.
Кроленятка люблять їсти
морквочку, овес, травичку.
В саду яблучка, грушкѝ
люблять наші їжачки.
Кошеняточко — сметану.
А Василько — кашу манну..."(Галина Римар)
"...І вся техніка ворожа
З курсу позбивалась —
Подалась на варварщину —
І там позривалась!!!
Мають нелюди віднині
Всі запам'ятати,
Що хорошую країну
Не можна чіпати!!!"(Галина Римар)
