"...Прилетів гусачок до Настусі,
Ґелґотали удвох без упину,
Позбігались з подвір'я всі гуси
Й посідали співати під тином."(Інна Паламарчук)
"Які красиві сонні дерева,
які мережані в них гілки,
ніби художник не аквареллю,
а чорною тушшю малює думки..."(Інна Паламарчук)
"Хто прокладає у лісі стежки?
Їх тисячі можна у хащах знайти
Короткі і довгі, прямі і хвилясті
З камінням й болотом,
І навіть сріблясті.
Хто прокладає у лісі стежки?
Звірі лякливі чи їх дітлахи
Маленькі й великі, тихі й гучні
З хвостом, і – без нього:
Страшні і смішні..." (Ірина Гарванко)
Поезії Ірини Жиленко: "Жар-птиця", "ПІдкова", "Гном у буфеті", "Сніг", "Лист до Діда Мороза", "Кіт-Воркіт", "Давайте дружити", "Ягуари", "Нічна казочка".
"Сонечко–жучок сів на вухо Вогника, легенько залоскотав ніжками. Стріпнувши його, коник весело хвицнув копитцями і помчав полем, потім лугом, перестрибуючи рівчаки та копички землі, які нещодавно нарили кроти–копачі. Вони із жучком були давні друзі і часто так гралися. Вогником його назвали через те, що умів викрешувати копитцями зорі. Щойно народився, відразу так стукнув ними одне об одне, що навколо полетіли маленькі зірочки. Сонце лагідно світило з неба раз у раз ховаючись за хмаринку, огортало, обіймало його теплом і ніжним маминим дотиком. Сама ж матуся паслася неподалік і тільки зрідка підіймала голову, щоб побачити свого хвацького козачка, глянути чи все з ним добре і знову опускала її до соковитої травички..." (Ірина Мацко)
"Жив собі Сніговичок,
Скільки років мав? Мовчок...
Сніговик був непростий,
Сніговик був чарівний.В лісі він хатинку мав,
Де сніжинки малював
Всіх їх сріблом посипав
І ялинки прикрашав..."(Ірина Мацкова)
У добірці представлені твори Ірини Мойсей, головної редакторки літературного журналу Союзу Українців Румунії "Наш голос": «Не цурайся свого роду», «Найкраща мама» (за В. Сухомлинським), «Куди поділось літо», «Oсінній сад, «Де знайти весну?», «Хто ж насправді винуватий?», «Лісова пригода Таркана» та «Пригоди Марусі в дідуся й бабусі».
"В одній ведмежій родині було троє ведмежат. Двоє слухняних, а третє — не дуже. Звали їх Тік, Так і Ток. Неслухняного ведмежатка звали Ток. Жили вони собі в лісі, гралися, полюбляли солодкі ягоди і, звичайно, мед. Одного разу, коли ведмежата пішли до лісу збирати ягоди, Ток вірішив, що він самостійно може шукати ласощі, і пішов на ту стежечку, яку забороняла мама, до вуликів. Вибіг Ток на галявинку, а там вулики стоять — які хочеш — і сині, і червоні, і жовті. «Це до них бджілки медок свій несуть, — подумав Ток, — виберу я собі найбільшого вулика та наїмся меду досхочу!» Була це обідня пора, і всі бджілки саме працювали, тож вулики були порожні. Заліз Ток у вулик. Ой же хороше йому там, ой смачно! А наївся так — ген он пузо до носа тирчить..." (Юлія Хандожинська)
Одного разу Євген написав казку для двох своїх синів, в якій вони стали головними героями. Авторові (а головне — дітям) казка сподобалася... Так і розпочався його творчий шлях. Читаймо та слухаймо цікаві казочки Євгена Дмитренка.
"До козиної до хати
з лісу стежечка веде.
В хаті маму ждуть козлята,
а коза із лісу йде.Ясне сонечко заходить,
в небі місяць блискотить.
До воріт коза підходить,
у ворота стукотить..."(Наталя Забіла)
Журналіст, письменниця, поетеса, перекладач, редактор дитячого часопису «Крилаті», волонтер і громадський діяч із Ніжина Тетяна Винник є лауреатом багатьох премій та переможцем числених конкурсів. Один з них - конкурс казок «Мандрівник часу». Її казочки гріють своїм теплом та вчать дітей добру... Кожен для себе знайде в них те, що йому на даний момент конче необхідно. Тож читаймо!
"Автентичні традиції не в змозі знищити навіть війна. Ба схоже, навпаки, вони міцнішають, як колись у боях міцнішали стародавні богатирі. Тому, що у нас в душі завжди живе сонце, а сила духу підтримується вірою в Україну! Є у Києві одне (втім, не одне) сакральне місце. Це «Селище Козака Мамая» - «Мамаєва Слобода», котра розкинулась у тому самому урочищі, з якого бере початок легендарна річка Либідь! Це унікальний куточок стародавнього українського хутора прямо у столиці. І саме тут у неділю 23 червня відбулося надзвичайне дійство - святкування Івана Купайла. Гадаю, вже нікого не дивує, що ми відзначаємо це давнє свято 23 червня, а не 6 липня, – бо так власне й відбувалося у сиву давнину!.." (Катерина Колесник)
Мати й дитина — це найпрекрасніший образ. «Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим», — писав Т.Г. Шевченко. Чуттєвий зв'язок, що з дня народження існує між матір’ю та дитиною, дістає вірне відбиття у зворушливо щирих і безпосередніх колисанках. Народні колискові пісні зачаровують ніжністю, безпосередністю, простотою, досконалістю. В них — материнська любов, світ добра і краси...
"Закотилось сонечко
І лягло в колиску,
Заспівала горличка
Надвечірню пісню,
Пташечка гніздечко
Звила недалечко,
Діткам - пташенятам
Пестила крильцята."(Ксенія Бондаренко)
Собака-сапер Патрон відомий на всю Україну. За рік війни він став національним кумиром, про нього складають пісні та створюють мультфільми, а тепер пригоди улюбленого героя є на сторінках коміксу! У Харкові видали перший ліцензійний комікс про пса Патрона, робота над яким тривала дев’ять місяців.
Комікс про пса Патрона від видавництва «Ранок» — уже в продажу!
Собака-сапер Патрон відомий на всю Україну. За рік війни він став національним кумиром, про нього складають пісні та створюють мультфільми, а тепер пригоди улюбленого героя є на сторінках коміксу!
У Харкові видали перший ліцензійний комікс про пса Патрона, робота над яким тривала дев’ять місяців.
Читаймо та слухаймо цікаві казочки та оповідання для малят від Ксенії Бондаренко.
"Народилася я на Одещині, де й мешкаю зараз. Маю двох діточок. Писати дитячі вірші почала несподівано для себе. Перший віршик з'явився в серпні 2020 року, а вже через два місяці віршиків назбиралося на цілу збірку. Тому разом з читачами було вирішено видати збірку дитячих віршів для дорослих і маленьких під назвою "Веселе подвір'я". Радітиму, якщо малятам сподобаються мої твори." (Ксенія Бондаренко)
"На початку березня сніг ще не встиг розтанути повністю. Усюди були калюжі, а там де колись були снігові замети, сніг тримався. І як сонячні промені його не надкушували, він вперто лежав і не щезав. Пташки дзеленчали, кури вийшли з курника й сварливо порсалися на городі в землі. Качок було не впізнати. Замурзані, в болоті, вони неквапливо, але радісно перекочувалися з однієї калюжі в іншу. Кіт сидів на даху курника й ловив вусами перше весняне тепло. Оля спостерігала з вікна. Вона дуже хотіла вийти на вулицю, взути чоботи й пострибати разом з качками в калюжах. Але дівчинка захворіла й мама не дозволила їй. Тому Олі тільки й залишалося пити малиновий чай та дивитися у вікно. Раптом вона побачила, як мама побігла до сараю. Довгий час матуся не виходила звідти. Оля почала хвилюватися чи все гаразд. Вона вже одягалася, щоб побігти до матусі, та мама вийшла на вулицю і радо усміхалася. Щось гукнула Олі, але півень так голосно закукурікав, що Оля нічого не розчула..." (Ксенія Бондаренко)
"Бджілка меду наробила,
Заморились лапки й крила,
"Відпочила б, бідолашко!" –
Процвірінькала їй пташка.
"Треба квіти в полі жати
І нести нектар до хати,
Полечу в зелений гай,
Зазирну за небокрай,
Поцілую кожну квітку
Та й наповню глечик літом"."(Ксенія Бондаренко)

"...Прилетів гусачок до Настусі,





"В одній ведмежій родині було троє ведмежат. Двоє слухняних, а третє — не дуже. Звали їх Тік, Так і Ток. Неслухняного ведмежатка звали Ток. Жили вони собі в лісі, гралися, полюбляли солодкі ягоди і, звичайно, мед. Одного разу, коли ведмежата пішли до лісу збирати ягоди, Ток вірішив, що він самостійно може шукати ласощі, і пішов на ту стежечку, яку забороняла мама, до вуликів. Вибіг Ток на галявинку, а там вулики стоять — які хочеш — і сині, і червоні, і жовті. «Це до них бджілки медок свій несуть, — подумав Ток, — виберу я собі найбільшого вулика та наїмся меду досхочу!

Журналіст, письменниця, поетеса, перекладач, редактор дитячого часопису «Крилаті», волонтер і громадський діяч із Ніжина Тетяна Винник є лауреатом багатьох премій та переможцем числених конкурсів. Один з них - конкурс казок «Мандрівник часу». Її казочки гріють своїм теплом та вчать дітей добру... Кожен для себе знайде в них те, що йому на даний момент конче необхідно. Тож читаймо!
"Автентичні традиції не в змозі знищити навіть війна. Ба схоже, навпаки, вони міцнішають, як колись у боях міцнішали стародавні богатирі. Тому, що у нас в душі завжди живе сонце, а сила духу підтримується вірою в Україну! Є у Києві одне (втім, не одне) сакральне місце. Це «Селище Козака Мамая» - «Мамаєва Слобода», котра розкинулась у тому самому урочищі, з якого бере початок легендарна річка Либідь! Це унікальний куточок стародавнього українського хутора прямо у столиці. І саме тут у неділю 23 червня відбулося надзвичайне дійство - святкування Івана Купайла. Гадаю, вже нікого не дивує, що ми відзначаємо це давнє свято 23 червня, а не 6 липня, – бо так власне й відбувалося у сиву давнину!.." (Катерина Колесник)

Собака-сапер Патрон відомий на всю Україну. За рік війни він став національним кумиром, про нього складають пісні та створюють мультфільми, а тепер пригоди улюбленого героя є на сторінках коміксу! У Харкові видали перший ліцензійний комікс про пса Патрона, робота над яким тривала дев’ять місяців.

"Народилася я на Одещині, де й мешкаю зараз. Маю двох діточок. Писати дитячі вірші почала несподівано для себе. Перший віршик з'явився в серпні 2020 року, а вже через два місяці віршиків назбиралося на цілу збірку. Тому разом з читачами було вирішено видати збірку дитячих віршів для дорослих і маленьких під назвою "Веселе подвір'я". Радітиму, якщо малятам сподобаються мої твори." (Ксенія Бондаренко)
"На початку березня сніг ще не встиг розтанути повністю. Усюди були калюжі, а там де колись були снігові замети, сніг тримався. І як сонячні промені його не надкушували, він вперто лежав і не щезав. Пташки дзеленчали, кури вийшли з курника й сварливо порсалися на городі в землі. Качок було не впізнати. Замурзані, в болоті, вони неквапливо, але радісно перекочувалися з однієї калюжі в іншу. Кіт сидів на даху курника й ловив вусами перше весняне тепло. Оля спостерігала з вікна. Вона дуже хотіла вийти на вулицю, взути чоботи й пострибати разом з качками в калюжах. Але дівчинка захворіла й мама не дозволила їй. Тому Олі тільки й залишалося пити малиновий чай та дивитися у вікно. Раптом вона побачила, як мама побігла до сараю. Довгий час матуся не виходила звідти. Оля почала хвилюватися чи все гаразд. Вона вже одягалася, щоб побігти до матусі, та мама вийшла на вулицю і радо усміхалася. Щось гукнула Олі, але півень так голосно закукурікав, що Оля нічого не розчула..."
"Бджілка меду наробила,


