|
Наталя Забіла
ВОВК І КОЗЛЯТА
До козиної до хати
з лісу стежечка веде.
В хаті маму ждуть козлята,
а коза із лісу йде.
Ясне сонечко заходить,
в небі місяць блискотить.
До воріт коза підходить,
у ворота стукотить:
— Відчиніться, відімкніться!
Ваша матінка прийшла,
ваша матінка із лісу
молочка вам принесла!
Відчиняють їй козлята,
з ними вірний пес Рябко.
І заходять всі до хати
пити свіже молоко.
Якось сірий вовк підслухав,
що коза пішла у ліс,
до воріт прибіг щодуху,
під ворота сунув ніс.
"Зараз, — думає, — козляток
проковтну одним ковтком!"
І почав він промовляти
ніжним-ніжним голоском:
— Відчиняйте, козенята!
Я несу вам молока! —
— Чуєм, чуєм, це не мати —
в неї пісня не така!
Тут один цапок сміливий
нишком глянув через пліт,
бачить — вовк страшний, жахливий
причаївсь біля воріт.
Сірий вовк цапка не бачить,
витягає гострий ніж
і гукає нетерпляче:
— Відчиняйте-но скоріш!
А козлята: — Ми не проти! —
Не злякались хижака!
Відімкнули враз ворота
та як випустять Рябка!
Вовк, побачивши собаку,
підібгав лякливо хвіст,
відстрибнув — та з переляку
як бебехнеться під міст!
Саме йде тут з лісу мати,
молока малим несе.
А назустріч їй козлята
та й розказують про все.
Почала коза радіти:
— Ну й Рябко наш молодець!
Ну й розумні в мене діти!
Тут і казочці кінець.
|
