"... Бодай би Кундель той пропав!
На Хом’яка нагнав таке він лихо,
Що той і приказку у норку заховав,
Аби, як кажуть, лихо тихо."(Леонід Глібов)
"Один купець хороший дворик мав.
Щоб де було свій крам складати
Та всякую бакалію ховати,
Він у дворі комору збудував.
Купує мій купець, купує та складає;
Всього багато накупив, —
Усяк хазяїн добре знає,
Що іноді мишва проклята виробляє;
Купець се знав та й напустив
Десятка півтора котів.
Коти засіли за мішками;
Мишва притихла; все як слід,
Бо де не виглянь, — всюди кіт..." (Леонід Глібов)
"... І я там був, і придивлявся,
І кривду вилаять хотів, —
Лев заричав, а я злякався
І приказку десь загубив."(Леонід Глібов)
"Старенька Миша горювала:
Їй ніде, бідній, було жить,
Головоньки на старість прихилить;
Сама собі по світові блукала…"(Леонід Глібов)
"Лев-дідуган на світі довго жив;
Багато лиха наробив;
На старість підтоптавсь, нема вже тії сили,
Що при здоров’ї мав!
І ноги трусяться, і очі помутніли —
Зовсім нікчемний став;
Лежить, одкинув хвіст і смерті дожидає,
А ще ричить і зо зла позирає,
Неначе хоче настрашить.
Минулися вже тії роки.
Що розпирали боки, —
Тепер усяк йому віддячить норовить..." (Леонід Глібов)
"Так завидющий чоловік
На брехні верне свій язик;
Чого не втне чи не достане —
Усе погане."(Леонід Глібов)
"... Лукавий чоловік словами нас голубить,
Неначе всіх і жалує, і любить,
Для правди, для добра живе,
Як по воді пливе;
А ближче придивись ти —
І видно, що виля хвостом:
Помажу, мов, медком,
Солодше буде з’їсти."(Леонід Глібов)
"Над річкою стояв великий гай,
Зимою — затишок, а літом — божий рай;
Усяка пташечка, радіючи, співала,
Весну і літо привітала.
В тому гаю два Голуби були
І, як брати, любесенько жили, —
Дай, боже, так і людям жити.
Чого б, здається, ще хотіти?
Кохати б доленьку свою
І воркувати мило, тихо, —
Так ніт же! І в гаю
Никає завидюще лихо..."(Леонід Глібов)
"... Відкіль се взявся неборак?
Чому ж йому ніхто не вкаже?
Та се вже, справді, сором, глум!..
— Цить, язикатий! — дядько каже,—
Бо то ж мій кум..."(Леонід Глібов)
"Колись-то Мужика Лисиця попитала:
— Скажи, будь ласкав, куме мій,
За що се честь така ось шкапі сій?
Про се вже я давно спитать тебе бажала;
Коли не подивись —
Вона з тобою скрізь:
Чи у дорозі, чи на полі;
І їсти й пити їй доволі…
А як признаться, то вона
Скотина предурна!..."
(Леонід Глібов)
"Ми й між людьми чимало знаєм
Брехливих прихвоснів таких;
Вертяться скрізь, щоб бачили і їх:
І ми, мов, тут — турбуємось і дбаєм!"(Леонід Глібов)
"... Отак йому, отак, щоб знав,
Як з баштана робить толоку!
А я б їм те сказав,
Що нічого Ослові дорікати,
Що лучче б розуму спитати
У того, хто наймав."(Леонід Глібов)
"Частенько між людьми буває,
Один свою біду на другого звертає,
А іноді ще так крутне:
Не можна на людей, так він на біса спхне.
Щоб не наскочити на лайку,
Я розкажу вам байку..."(Леонід Глібов)
"... Отак зависливії люди
(Вони є всюди!):
Якщо завидно їм — куди!
Брехати, мов собаки, стануть…
А ти собі іди та йди:
Набрешуться та й перестануть."(Леонід Глібов)
"... Велике діло, братця, гроші!
З грошима й дурні прехороші!
Є в дурня гроші — він і пан;
Є в його дорогий жупан —
І розум є; всі поважають,
На покуті усі саджають..."(Леонід Глібов)
"...Що з того, що пахтить,
коли у пику коле? —
Похрюкала і побрела у поле.
Так ясна правда для брехні,
Як та Трандафиль для Свині,
І перекір, і закарлючка;
Хороший чоловік усім
І друг, і побратим,
Поганому ж — колючка."(Леонід Глібов)
"...Челядки бігають, неначебто шукають,
Хазяйку, сміючись, вони перекривляють:
"Уранці був! Недавнечко співав!"
А півня й слід пропав.
Не довелось Челядкам довше спати,
Дурна надія — вийшло гірш:
Хазяйка ремствує, щоб часу не втеряти,
Будить їх стала ще раніш.
Старії люди правду кажуть:
Два хитрих мудрого не переважуть."(Леонід Глібов)
"... Гадюка дивиться і так йому мовляє:
— Бач, дурнику! Робити так не слід…
Ти знаєш, що за се буває?
Узять би добре укусить…
Та хай вже сей раз Бог простить;
А вдруге лишко буде, чуєш?
Гляди ж — шануйся, стережись;
Робити так не вчись
Та роздивляйся, з ким шуткуєш!"(Леонід Глібов)
"... Бровко мовчить, і я мовчу,
Води не сколочу…
Вам сміх, мені гостинців в’язка.
Чи гарна моя казка?"(Леонід Глібов)
"Осел прислів’я нагадав,
А я до байки приладнав:
Нехай не забувають люде,
Що дурень всюди дурнем буде."(Леонід Глібов)
