"... Велике діло — проженуть!
Не можна в двері — я в кватирку
Або пролізу в іншу дірку —
І зась усім!
Нехай ся байка мухам буде,
Щоб не сказали часом люди,
Що надокучив їм."(Леонід Глібов)
"— Відкіль бредеш ти, голово лиха? —
Лисиця так мовля Ослові.
— Дивився, як там Лев здиха
Аж ген у тій діброві!
Піди, паньматко, подивись;
Ти ж зналася із ним колись…
І! Що тепер із ним зробилось!
Де в біса й сила тая ділась!
А то, було, як гуконе —
Не втямиш з ляку, де б сховався, —
Таке було те пугало страшне!
Мабуть, його весь світ боявся…" (Леонід Глібов)
"... Ведмедику лиха година:
Зарився у лозі,
Дарма, про все йому байдуже,
Лежить та ласує медком.
«З тобою,— дума,— милий друже,
Нам тільки й жити двом».
Таких Ведмедів на приміті
Ще трохи є у нашому повіті."(Леонід Глібов)
"... На сей раз приказка здалась
Що декому, мовляли, можна - другим зась."(Леонід Глібов)
"... Оце ж то теє: на, небоже,
Те, що мені не гоже."(Леонід Глібов)
"... І - Вовк Ягнятко задавив...
Нащо йому про теє знати,
Що, може, плаче бідна мати
Та побивається, як рибонька об лід:
Він Вовк, він пан... йому не слід..."(Леонід Глібов)
"... Що наші прадіди — нехай їм легко буде —
Великий город Рим од ворога спасли...—
А хлопець слуха і сміється:
— Тривайте, прийдуть празники —
І ваша славонька минеться:..."(Леонід Глібов)
"За що ж,— хто-небудь попитає,
Зозуля Півня вихваляє?
За те, що Півень годить їй
Та потакати добре вміє:
Рука, як кажуть, руку миє."(Леонід Глібов)
"... До прикладу я хочу так сказати:
Де треба настрашить, там нічого в кутку,
Як кажуть, прясти на тонку
І теревені розпускати."(Леонід Глібов)
"... Бодай би Кундель той пропав!
На Хом’яка нагнав таке він лихо,
Що той і приказку у норку заховав,
Аби, як кажуть, лихо тихо."(Леонід Глібов)
"Один купець хороший дворик мав.
Щоб де було свій крам складати
Та всякую бакалію ховати,
Він у дворі комору збудував.
Купує мій купець, купує та складає;
Всього багато накупив, —
Усяк хазяїн добре знає,
Що іноді мишва проклята виробляє;
Купець се знав та й напустив
Десятка півтора котів.
Коти засіли за мішками;
Мишва притихла; все як слід,
Бо де не виглянь, — всюди кіт..." (Леонід Глібов)
"... І я там був, і придивлявся,
І кривду вилаять хотів, —
Лев заричав, а я злякався
І приказку десь загубив."(Леонід Глібов)
"Старенька Миша горювала:
Їй ніде, бідній, було жить,
Головоньки на старість прихилить;
Сама собі по світові блукала…"(Леонід Глібов)
"Лев-дідуган на світі довго жив;
Багато лиха наробив;
На старість підтоптавсь, нема вже тії сили,
Що при здоров’ї мав!
І ноги трусяться, і очі помутніли —
Зовсім нікчемний став;
Лежить, одкинув хвіст і смерті дожидає,
А ще ричить і зо зла позирає,
Неначе хоче настрашить.
Минулися вже тії роки.
Що розпирали боки, —
Тепер усяк йому віддячить норовить..." (Леонід Глібов)
"Так завидющий чоловік
На брехні верне свій язик;
Чого не втне чи не достане —
Усе погане."(Леонід Глібов)
"... Лукавий чоловік словами нас голубить,
Неначе всіх і жалує, і любить,
Для правди, для добра живе,
Як по воді пливе;
А ближче придивись ти —
І видно, що виля хвостом:
Помажу, мов, медком,
Солодше буде з’їсти."(Леонід Глібов)
"Над річкою стояв великий гай,
Зимою — затишок, а літом — божий рай;
Усяка пташечка, радіючи, співала,
Весну і літо привітала.
В тому гаю два Голуби були
І, як брати, любесенько жили, —
Дай, боже, так і людям жити.
Чого б, здається, ще хотіти?
Кохати б доленьку свою
І воркувати мило, тихо, —
Так ніт же! І в гаю
Никає завидюще лихо..."(Леонід Глібов)
"... Відкіль се взявся неборак?
Чому ж йому ніхто не вкаже?
Та се вже, справді, сором, глум!..
— Цить, язикатий! — дядько каже,—
Бо то ж мій кум..."(Леонід Глібов)
"Колись-то Мужика Лисиця попитала:
— Скажи, будь ласкав, куме мій,
За що се честь така ось шкапі сій?
Про се вже я давно спитать тебе бажала;
Коли не подивись —
Вона з тобою скрізь:
Чи у дорозі, чи на полі;
І їсти й пити їй доволі…
А як признаться, то вона
Скотина предурна!..."
(Леонід Глібов)
"Ми й між людьми чимало знаєм
Брехливих прихвоснів таких;
Вертяться скрізь, щоб бачили і їх:
І ми, мов, тут — турбуємось і дбаєм!"(Леонід Глібов)