"Даринка йшла за дідом по стежинці, яку він розчищав від снігу. Йшли ближче до лісу. Був місяць лютий. Недаремно він отримав таку назву. Зима наче відчувала, що ґаздує останні дні і незабаром поступиться весні. Тому вона накидала снігу так багато, що дерева загорнулися в нього, немов в пухові хустки. Було занадто холодно. Дівчинка одяглася тепло, та мороз в'їдався в одяг і починав дошкуляти і кусати. Щічки одразу розчервонілися, мов стиглі осінні яблука, а вії вбралися в біле пір' ячко від морозу. Даринка вже хотіла кликати діда додому, бо її ніжки пекли й просили тепла. Та вона мала допомогти дідусеві. Там, в лісі, пташки та дрібна звіринка потребували людської допомоги. Ягідки і насінинки заховалися глибоко в снігу. Останні дні хурделило безперестанку, а поле, село та ліс замело. У пташок навіть не було можливості вилетіти у пошуках їжі. Дідусь набив торбину горіхами, насипав зерна, налив гарячої води в пляшку. Вони йшли в знайоме місце. Місце, яке добре знали лісові друзі. Годівнички, мов гойдалки, кружляли, закликаючи до себе." (Ксенія Бондаренко)
"До, ре, мі, фа, соль, ля, сі!"
Залунало звідусіль.
"Сі, ля, соль, фа, мі, ре, до!"
Запищало десь гніздо.
Пташенята вчаться співу,
Диригує майстер півень.
Не натішаться батьки –
Діти кращі співаки.
Раптом чути:" Кар, кар, кар!
В мене теж музичний дар!"(Ксенія Бондаренко)
"Сіє жменями дива
Господарочка Зима,
Захурделила, засніжила,
Ніжним пухом землю вкрила.
В вовну вбрала всі хатини,
Розстелила скатертини,
І подвір'я ясно-біло
Прикрасила Зимка вміло..."(Ксенія Бондаренко)
"Мале кошеня прокинулося рано. А розбудило його буркотіння у власному животику. Малюк дуже зголоднів і не міг заснути. Бабці Христі в хаті вже не було. "Мабуть, бабуся пішла до корівки Квітки і незабаром прийде з повним цеберцем молока," – муркнуло кошеня собі під носик, перекрутилося на лежанці і заплющило оченята. Та буркотіння в животі не вщухало, а навпаки, гуркало, наче грім у небі. "Де ж забарилася бабуся з молоком?" – кошеня стрибнуло з лежанки на підлогу і вперлося носиком прямісінько в двері, що вели на вулицю. Дверцята відчинилися. Кошеня висунуло спочатку ніс. Щось його щипнуло. То був морозець. Малюк визирнув з хатини і не повірив своїм очам – двір побілів. Випав перший сніг. Усю зиму на нього чекали, та зима була занадто теплою. І лише на початку весни вона на прощання застелила село білою ковдрою..." (Ксенія Бондаренко)
"Ми з котом-сусідом друзі,
Дуже я його люблю.
Часто граємось на лузі,
Він тікає, я - ловлю..." (Лана Виноградова)
"... — Не бачить Лева нам живого!
Бо знаєш, що за звір той Кіт!
Отак, як хто кого боїться,
То й думає, що на того ввесь світ.
Так буде, як і він, дивиться."(Леонід Глібов)
"... Велике діло — проженуть!
Не можна в двері — я в кватирку
Або пролізу в іншу дірку —
І зась усім!
Нехай ся байка мухам буде,
Щоб не сказали часом люди,
Що надокучив їм."(Леонід Глібов)
"— Відкіль бредеш ти, голово лиха? —
Лисиця так мовля Ослові.
— Дивився, як там Лев здиха
Аж ген у тій діброві!
Піди, паньматко, подивись;
Ти ж зналася із ним колись…
І! Що тепер із ним зробилось!
Де в біса й сила тая ділась!
А то, було, як гуконе —
Не втямиш з ляку, де б сховався, —
Таке було те пугало страшне!
Мабуть, його весь світ боявся…" (Леонід Глібов)
"... Ведмедику лиха година:
Зарився у лозі,
Дарма, про все йому байдуже,
Лежить та ласує медком.
«З тобою,— дума,— милий друже,
Нам тільки й жити двом».
Таких Ведмедів на приміті
Ще трохи є у нашому повіті."(Леонід Глібов)
"... На сей раз приказка здалась
Що декому, мовляли, можна - другим зась."(Леонід Глібов)
"... Оце ж то теє: на, небоже,
Те, що мені не гоже."(Леонід Глібов)
"... І - Вовк Ягнятко задавив...
Нащо йому про теє знати,
Що, може, плаче бідна мати
Та побивається, як рибонька об лід:
Він Вовк, він пан... йому не слід..."(Леонід Глібов)
"... Що наші прадіди — нехай їм легко буде —
Великий город Рим од ворога спасли...—
А хлопець слуха і сміється:
— Тривайте, прийдуть празники —
І ваша славонька минеться:..."(Леонід Глібов)
"За що ж,— хто-небудь попитає,
Зозуля Півня вихваляє?
За те, що Півень годить їй
Та потакати добре вміє:
Рука, як кажуть, руку миє."(Леонід Глібов)
"... До прикладу я хочу так сказати:
Де треба настрашить, там нічого в кутку,
Як кажуть, прясти на тонку
І теревені розпускати."(Леонід Глібов)
"... Бодай би Кундель той пропав!
На Хом’яка нагнав таке він лихо,
Що той і приказку у норку заховав,
Аби, як кажуть, лихо тихо."(Леонід Глібов)
"Один купець хороший дворик мав.
Щоб де було свій крам складати
Та всякую бакалію ховати,
Він у дворі комору збудував.
Купує мій купець, купує та складає;
Всього багато накупив, —
Усяк хазяїн добре знає,
Що іноді мишва проклята виробляє;
Купець се знав та й напустив
Десятка півтора котів.
Коти засіли за мішками;
Мишва притихла; все як слід,
Бо де не виглянь, — всюди кіт..." (Леонід Глібов)
"... І я там був, і придивлявся,
І кривду вилаять хотів, —
Лев заричав, а я злякався
І приказку десь загубив."(Леонід Глібов)
"Старенька Миша горювала:
Їй ніде, бідній, було жить,
Головоньки на старість прихилить;
Сама собі по світові блукала…"(Леонід Глібов)
"Лев-дідуган на світі довго жив;
Багато лиха наробив;
На старість підтоптавсь, нема вже тії сили,
Що при здоров’ї мав!
І ноги трусяться, і очі помутніли —
Зовсім нікчемний став;
Лежить, одкинув хвіст і смерті дожидає,
А ще ричить і зо зла позирає,
Неначе хоче настрашить.
Минулися вже тії роки.
Що розпирали боки, —
Тепер усяк йому віддячить норовить..." (Леонід Глібов)



"Сіє жменями дива
"Мале кошеня прокинулося рано. А розбудило його буркотіння у власному животику. Малюк дуже зголоднів і не міг заснути. Бабці Христі в хаті вже не було. "
"... Велике діло — проженуть!
"— Відкіль бредеш ти, голово лиха? —
"... Ведмедику лиха година:


"... Що наші прадіди — нехай їм легко буде —
"За що ж,— хто-небудь попитає,
"... Бодай би Кундель той пропав!
"Один купець хороший дворик мав.
"... І я там був, і придивлявся,
"



