Людмила Кибалка – молода українська поетеса та письменниця. Її щирі та теплі, життєво правдиві, сповнені любов'ю та добротою казки та оповідання цікаві як дітям, так і дорослим... Читаймо!!!
Людмила Кибалка — сучасна молода українська поетеса та письменниця. Вона народилася і живе у Києві. У 2002 році закінчила факультет української мови та літератури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, а згодом навчалася в аспірантурі Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Людмила Кибалка пише як поетичні, так і прозові твори. Усі вони — щирі та теплі, сповнені любов'ю та добротою. Тож читаймо разом і поринаймо у світ прекрасного...
Цікаві спостереження за морськими мешканцями описує український письменник-природознавець Майк Йогансен у своєму оповіданні "Краби".
Оповідання "Собака Джан" українського письменника, досконалого знавця природи Майка Йогансена – це надзвичайно тепла і зворушлива історія про песика Джана, який любив свого друга-господаря і заради нього був готовий на будь-які подвиги...
Про боротьбу між "сильними" та "слабкими" у тваринному світі – оповідання Майка Йогансена. Здавалось, пес є безперечно сильнішим за ворону, але насправді – усе не так...
Оповідання для дітей відомого українського письменника Майка Йогансена: "Кіт Чудило", "Собака, що лазив на дерево", "Як мураші наїлися цукру", "Собака і ворони", "Як окунь сам упіймався", "Краби", "Собака", "Вовки і верблюжата", "Собака Джан".
Цікава розповідь про песика, що навчився застрибувати на дерева, і тим самим став дивувати як людей, так і сусідів-котів... Про це йдеться в оповіданні Майка Йогансена "Собака, що лазив на дерево".
Суворі реалії життя тварин у пустелях Казахстану зображено у невеличкому оповіданні Майка Йогансена "Вовки і верблюжата".
Що таке писанка? Це — барви. Та передовсім це таємничі красиві орнаменти. Вони стимулюють уяву, а уява тісно пов'язана з мисленням. Розвинена уява допомагає думати і сприймати життя творчо. У розділі “Думки про писанку” Ви прочитаєте есе та оповідки писанкарки Ірини Михалевич, які стосуються найцікавішого — творчої кухні:
"Вітаю Вас, друзі! Зима над нами широко розкинула крила. Сподіваймося, під ними нам буде затишно. Образи птахів на українських вишиваних рушниках особливо щемкі, образ птаха в нашому світогляді посідає чільне місце, він таїть в собі стільки важливого, бо промовляє про родину, Батьківщину, свободу, вічну весну..." (Ірина Михалевич)
Старий Лев, втомившись володарювати, оселяється у славному Львові, у чудовій мансарді з вікнами на площу Ринок. Одного разу під час дощу стеля його помешкання починає текти – без ремонту не обійтися, і Старий Лев просить допомоги у своїх найближчих друзів – Крокодила, Слона та Жирафи. Щойно друзі прибувають до Львова, з ними стаються дивовижні історії... Ця віршована казка Мар'яни Савки – справжня візитка міста Львова, де ледь не щодень стаються дива.
"З дитинства мене оточувало дуже багато книжок, бо мої батьки мали гарну бібліотеку. Кілька полиць були тільки моїми — з найкращими дитячими книжками, які тоді лишень можна було знайти й придбати. Мені так подобалося читати, що я собі мріяла й про якусь таку професію. Сиди собі, читай! Але ж ви знаєте, що мрії збуваються. Тепер я і пишу книжки, і видаю, і, звичайно ж, читаю! І це справжня насолода!" (Мар’яна Савка)
Вірші Марійки Підгірянки "Юрко, Жмурко і Хмурко", "Чорнячок", "Киця і квачик", "Брисько, Гуска і Лисичка", "Лисиччина Штука", "Подертий кожушок", "Їжачок".
Віршики Марійки Підгірянкм про тварин: "Котик", "Зайчик в тернині", "Киця-Миця з Коломиї", "Біжить зайчик по сніжку", "Пташки взимку".
Зміст книги:
Дід Муркіт і дід Воркіт
Киця Миця і котик Муркотик
Запрошення
Де два б’ються — третій користає
У нашого кота
Лиже котик лапку
Хитрий кіт
Котик Воркотик
Кицуня Воркотуня
Музикант коточок
Іхав котик на базар
Нявчик і Гавчик
Грицик, Мурчик, Мицик
В'яже Мурка рукавички
Балабушка
"Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка — наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк..." (Марія Дем'янюк)
"Як же він любив гори, цей карпатський кінничий на ймення Степан! Подобалося йому споглядати, як сонячне проміння цілує бескиди, а хмари горнуться до них, як місяць моститься на самісінькій вершині гори та задумливо дивиться вниз на долину, як зорі спілкуються поміж собою і розповідають одна одній карпатські легенди. З тією ж ніжністю любив він і своїх двох коней : одного – рисака, швидкого, але слухняного з дуже добрими очима, які випромінювали тепло, і маленького поні з білою гривою і білим хвостом. Ті відчували, що серце Степана належить горам і їм й обдаровували кінничого світлом своїх дюжих сердець. До Степана люди йшли звідусіль. Несли свою біль, незгоди, немічі, а натомість отримували омріяне зцілення й дивовижний спокій у душі. І хоча складно було іноді кінничому, проте він був переконаний, що допомагати людям — його призначення від Бога. Отож має слідувати йому…" (Марія Дем'янюк)
"Пухнаста ялинка раділа снігу як ніколи! Ще б пак, від північного холодного вітру вона геть змерзла. Отож тепленька срібляста шубка була дуже доречною. Сніжинки одна за одною сідали на гілочки і ялинка задоволено усміхалася. Аж раптом тишу злякала жвава суперечка. Лісова, уже трохи посріблена, красуня прислухалася і почула розмову між двома сніжинками..." (Марія Дем'янюк)
"А ведмедик Косолапко
Тягне до полиці лапку.
Бо стоїть там банка меду –
Приховали до потреби,
Щоб не просто ласувати,
А корисні ліки мати.
Хоча горло не болить,
Солоденького кортить!"(Марія Дем'янюк)
"Турботлива Зимонька вирішила поглянути на те, як зимує Матінка-Природа. Вона взула білі чобітки, одягнула біленьку шубку та білесенькі рукавички й подалася на оглядини. Зимонька була переконана, що зимою усім ой, як затишно! Та раптом вона почула як у густому карпатському лісі смереки перешіптуються поміж собою. «Замерзла…Ой, як замерзла!», — неслося лісом. «Тримайся. Зима завершиться. Маємо дочекатися Весноньки», — лунало у відповідь. Тоді Зимонька уважно придивилася до дерев і зрозуміла, що вони ледве не тремтять від холоду. «Холодно...Ой, як холодно! — цього разу бідкалися тендітні пожовклі травинки, — Хоч би наші корінчики збереглися , щоби навесні з’явилися нові пагони». «Ой-йой! Як зимно ступати!» —знову почула Зимонька. Це вже розмовляли поміж собою спритні братики-зайчики, які вискочили з нірки на стежину. «Лапки мої геть замерзли», — почулося з іншої сторони лісу, де лисенятко з мамою щойно вийшло на прогулянку..." (Марія Дем'янюк)
