Леонід Талалай
Збірка віршів «Хоробрий заєць»
|
Хоробрий заєць
Може, знаєте ви зайця,
Що нікого не боявся
І від страху не вмирав
Навіть чуючи «гав-гав».
Ну, боявся він лисиці,
Що ховалася в копиці,
Ну, бувало, що тремтів
Перед зграєю вовків.
Ну, а більше він нічого,
Ну, а більше він нікого
І ніколи не боявсь!
Ну, траплялось, серед ночі
Щось незриме зашерхоче,
Заворушиться, заблима
Величезними очима,
І тоді лише на мить,
Він, хоробрий, затремтить.
Ну, а більше він нічого,
Ну, а більше він нікого
І ніколи не боявсь!
Ну, доводилось тікати
Від коня і козеняти,
Від сороки, від кота
І від власного хвоста.
Ну, а більше він нічого,
Ну, а більше він нікого
І ніколи не боявсь!
* * *
Котяча рибалка
Ловить кіт підсакою
У воді сороку.
А сорока-білобока
Дивиться впівока,
На вербі гойдається,
Хитро усміхається.
* * *
|
|
|
|
|
|
Летіло три сороки
Летіло три,
Летіло три,
Летіло три сороки.
Та й сіли три,
Та й сіли три
На яворі високім.
І цілий день,
І цілий день
Тріщали три сороки,
Що їх не три,
Що їх не три,
А тридцять три,
Аж тридцять три
На яворі високім.
Боліла в сойки голова,
І довго ойкала сова
Від приступу знемоги.
А на подвір'я до шпака
Уже під’їхала «Швидка
Медична допомога».
Від гомінкої тріскотні
Прокинувсь ворон на сосні,
Сорок окинув оком:
- Ну слава Богу, тільки три,
Їх тільки три,
Не тридцять три
На яворі високім.
* * *
Базар
В небі – хмара,
В річці – хмара,
Хмару випустив димар.
А сороки
Над базаром
Влаштували свій базар.
Стрекотить сороча зграя,
На прилавки погляда,
Ніби, справді,
Вибирає
Теплу шапку
Для гнізда.
|
|
|
Гусині
Вела гусяток сіра,
Вела гусяток біла,
Зустріла сіра білу,
Зустріла біла сіру.
І стали дві гусині,
Гусині-господині
Хвалитися пихато,
Які у них гусята.
Сказала сіра:
- В мене
Такі хороші діти,
Вмиватися щоденно
Залазять у корито.
А біла перебила,
Сказала сірій біла:
- Погані в тебе діти,
Усі вони бруднулі:
І лапки не помиті,
І носики у мулі!
У мене кращі діти,
Гарненькі, чепурненькі,
І рясочку ловити
Навчилися у неньки.
Не витримала сіра
І білу перебила.
Образилася біла
І сіру перебила.
Кричала біла мати,
Кричала сіра мати,
Скублися і гули,
А їхні гусенята
У купі попливли.
Хлюпочуться завзято,
Пірнають у блакить.
І де чиї гусята,
Не можуть відрізнить.
|
|
|
* * *
Нісенітниці
Понад лісом черепаха
пролетіла швидкокрила,
А малесенька комаха
проковтнула крокодила.
І гірська бурхлива річка
потекла із моря вгору,
І синичка-невеличка
підняла на крилах гору.
* * *
Козеня
Рогате козеня
Зустріло кошеня.
Стояло, поглядало
На вуса і на ніжки,
А потім запитало:
- А де у тебе ріжки?
Попаслося на луках
І все шукало друга.
Напитися ходило
І песика зустріло.
Стояло, поглядало
На вуха і на ніжки
І в нього запитало:
- А де у тебе ріжки?
Тонку губу лизало,
Дивилось на дорогу.
Побуцкатися б зараз,
Але усі безрогі.
- Заплачу я від туги,
Бо невеселі дні,
Коли немає друга
Рогатого мені.
Чого воно страждає
Рябко того не знає
І кіт Вуркіт не зміг
Нічого пояснить.
Бо їм не вистачає
Бодай маленьких ріг.
Пішло воно до річки
Напитися водички
І тільки нахилилося
Над берегом низьким,
Як мордочка з’явилася
Руденька перед ним.
У воду подивилось,
Зраділо до нестями:
- Давно тебе шукаю
Побуцкатись рогами!
|
|
|
* * *
Де стояло літо
Облітає листя,
Висиха трава,
Дивиться з ялиці
Заспана сова.
Лис послухав тишу,
Обійшов ярок,
Кинувся на мишу,
А спіймав – листок.
Стежечка розмита
Повертає вбік.
Де стояло літо,
Випнувся боровик.
* * *
Ми підемо до лісу
Ми підемо до лісу,
Де світяться пеньки,
Де ходять хитрі лиси
І шастають вовки,
Де казку жолудятам
Розказують дуби,
Де розбрелись курчатами
Між травами гриби,
Де велетні-ялини
Повалені лежать,
І ласує малиною
Веселе ведмежа,
Де білочка на гілочці –
Була і не була –
Півхвостика видніється
З дубового дупла.
|
|
|
* * *
Бурулька
Зима відступає.
На вулиці мокро.
Іржава бурулька
Висить,
Наче морква.
Від променів сяє –
Поглянути любо,
Аж сонячний зайчик
Облизує губи.
* * *
Йде в кожусі Миколай
Червоніють снігурі
На снігу під липою.
Йде в кожусі Миколай,
Аж сніжок порипує.
Зупинився у дворі,
Розв'язав торбинку,
Нашій бабі сніговій
Пов'язав хустинку.
* * *
Пісенька про
Святого Миколая
На ньому все іскриться:
Кожух і рукавиці,
і довга борода.
З дарунками торбина
Йому згинає спину,
Та впевнена хода.
Він прийде, не заблудиться
У полі сніговім,
Він знайде нашу вулицю
І зайде в кожен дім.
Здолає хуртовину
І прийде неодмінно
На радість нам усім.
Не зіб’ється з дороги,
Бо знає, що без нього
Не зайде свято в дім.
А що…як він заблудиться?
Дивлюсь з вікна на вулицю –
Та це ж його хода!
Кожух і рукавиці,
І костур у правиці,
І довга борода.
Здолавши хуртовину,
Несе важку торбину,
Прискорюючи крок,
І вже через хвилину,
Лише через хвилину
Співатиме дзвінок.
|
|
|
* * *
Пісенька про капітанів
Гойдаючись на хвилях
Прудкої течії,
Пливуть мої кораблики,
Вітрильники мої.
Пливуть вони до моря,
Як справжні кораблі,
Дарма, що паперові,
Дарма, що замалі.
А з того боку моря
Така ж, як тут, ріка
І хлопчик у тільняшці
Кораблики пуска.
Пливуть вони до моря
Так само, як мої,
Гойдаючись на хвилях
Прудкої течії.
Пливуть вони по курсу
І зможуть допливти
До синього до моря,
До нашої мети.
Ми станем капітанами,
Й далеко від землі
Зустрінуться у морі
І наші кораблі.
|
|
|
* * *
Таємниці
Відкрили все на світі
До нашої доби.
Не знаю, що робити
І що мені відкрити,
Які шукать скарби?
Гірка моя планида –
Уже давним-давно
Відкрита Атлантида,
Комп’ютер і кіно.
Евкліди і Ньютони
Відкрили всі закони,
До мене капітани,
Хоробрі моряки,
Відкрили океани
І всі материки.
А я відомим був би,
І стільки б я відкрив,
Коли б в часи Колумба
Чи Архімеда жив!...
Відкрито все на світі
До нашої доби.
Не знаю, що робити
І що мені відкрити,
Які шукать скарби!
Лежу, нудьгую в ліжку,
І чую: - Синку, синку,
Вставай і не лінись,
Відкрий нарешті книжку,
Де стільки таємниць!
|
|
Матеріали люб'язно надіслано Тетяною Винник.
Читайте також на нашому сайті:
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, поет Леонід Талалай належить до тієї когорти літераторів, які не розміняли свої таланти на тусовочні паради, тому й не знайдете їхніх збірок у книгарнях. Леонід Талалай, зі своїм натур-філософським баченням нашої дійсності, один із небагатьох, кому віриш і довіряєш його словові. Його вибране «Безпритульна течія», написане за останні його десять років, чи не найкраще репрезентує нову книжкову серію «Третє тисячоліття: українська поезія», підтриману Міжнародним благодійним фондом «Україна 3000».
Поезії Тетяни Винник для дітей
Тетяна Винник - письменниця, журналіст, перекладач з російської, англійської та болгарської мов, громадський діяч. Вона живе у Ніжині і працює редактором дитячого часопису "Крилаті". Тетяна Винник є лауреатом багатьох премій та переможцем числених конкурсів. Але не усе це, що перераховано вище, головне. Найважливіше те, що її слово - чи то вірші, чи то казочки - гріє своїм неймовірним душевним теплом, вчить маленьких читачів добру, дарує їм радість і жагу до нових цікавих знань та відкриттів...