Ксенія Бондаренко
БЕРІЗКА
На початку березня сніг ще не встиг розтанути повністю. Усюди були калюжі, а там де колись були снігові замети, сніг тримався. І як сонячні промені його не надкушували, він вперто лежав і не щезав. Пташки дзеленчали, кури вийшли з курника й сварливо порсалися на городі в землі. Качок було не впізнати. Замурзані, в болоті, вони неквапливо, але радісно перекочувалися з однієї калюжі в іншу. Кіт сидів на даху курника й ловив вусами перше весняне тепло.
Оля спостерігала з вікна. Вона дуже хотіла вийти на вулицю, взути чоботи й пострибати разом з качками в калюжах. Але дівчинка захворіла й мама не дозволила їй. Тому Олі тільки й залишалося пити малиновий чай та дивитися у вікно. Раптом вона побачила, як мама побігла до сараю. Довгий час матуся не виходила звідти. Оля почала хвилюватися чи все гаразд. Вона вже одягалася, щоб побігти до матусі, та мама вийшла на вулицю і радо усміхалася. Щось гукнула Олі, але півень так голосно закукурікав, що Оля нічого не розчула.
– Козеня! Козеня народилося! – вдруге вигукнула матуся. Олечці не вірилося. Нарешті. Вона так довго чекала.
Оля одужала дуже швидко і через два дні вийшла з мамою до кози та козенятка. Мама налила у відро теплої води, насипала туди густої каші, додала крихти та сухарі, нарізала моркву, яблука, буряки. Пійло виглядало дуже смачно. У Олі навіть забуркотів живіт.
Коза чекала на маму й зустрічала біля дверей сараю. Не встигла мама відчинити дверцята, як коза просунула свій ніс у відро й почала сьорбати та хрумкотіти. Пійло було дуже корисним і поживним. За мить денце відра заблищало. Білочка почала язичком вилизувати мамині руки.
– Ну все, гаразд, гаразд, моя кізонько! – лагідно промовила мама. Та Білка почала своїм носом шукати в маминих кишенях зерно кукурудзи. Знала, що для неї завжди знайдеться гостинець. Коли козичка все з’їла, вона згадала, що не похвалилася своїм дитям. Білка радісно підійшла до козеня й почала мугикати до нього й ніжно перевіряти мордочкою, чи все гаразд. Козеня лише того й чекало. Вим’я налилося молоком і мале почало його підбивати та жадібно пити.
– Яке ж воно маленьке! Які охайні вушка, ніжки, хвостик! Мамо! Козеня наче берізка, біленьке з чорними плямами. А носик чорний! – Оля ледь стримувала себе від хвилювання та радощів. Коли козеня поїло, то обережно підійшло до дівчинки, а Білка стояла поруч і спостерігала. – Ходи до мене, манюню… Я буду звати тебе Берізкою…
Мама взяла козеня на руки і дала його донечці. Оля притулила до себе маленьку, теплу й пухнасту грудочку, що пахла молоком. Берізка схопила Олю за косу й почала жувати. Мама з донею щиро засміялися. Лише Білочка здивовано дивилася на своє маля й мекала.
– Розумниця, Білочко, розумниця ти наша. – Оля погладила Білочку й відпустила козенятко. Тим часом у невеличку каструльку полилося парне молоко.
Теплішало. Оля завжди була поруч з козеням. Вона годувала його, рвала найзеленішу та найм’якішу травичку, наливала смачнющого пійла. А інколи й частувала своєю кашею. Дівчинка пасла козеня з ранку до вечора. На випасі вони ховалися одне від одного в зелених травах, гралися, весело стрибали. Коли Оля пірнала в траву, і її не було видно, козеня починало схвильовано мекати та шукати дівча. Здавалося, Берізка розуміла все, що каже їй Оля, а Оля розуміла козеня.
А інколи вони спілкувалися мовчки, просто дивилися одне одному в очі. Між ними був особливий зв’язок. Оля та Берізка стали справжніми друзями.
Матеріали люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
"Народилася я на Одещині, де й мешкаю зараз. Маю двох діточок. Писати дитячі вірші почала несподівано для себе. Перший віршик з'явився в серпні 2020 року, а вже через два місяці віршиків назбиралося на цілу збірку. Тому разом з читачами було вирішено видати збірку дитячих віршів для дорослих і маленьких під назвою "Веселе подвір'я". Радітиму, якщо малятам сподобаються мої твори." (Ксенія Бондаренко)