.jpg)
Євген Дмитренко
ВИЩЕ І ВИЩЕ
Якось потрапив маленький їжачок до осіннього саду. Поглянув довкола, а на верхівках дерев червоніють яблука. Та такі гарні, такі смаковиті, що йому захотілося якесь яблучко зірвати. Тягнеться він, тягнеться, а дотягтися не може.
«Потрібно вище!» – подумав їжак.
А в цей час, неподалік, пробігало зайчисько. Побачив його колючий, та й мовляє:
– Зайчику, а зайчику, допоможи мені, будь ласка, зірвати он те червоне яблучко. А я з тобою поділюся.
Зайчик відразу й погодився. Мабуть, також був не проти посмакувати смачним яблучком.
І от, заліз їжачок на зайця. Тягнуться вони, тягнуться, а дотягтися не можуть.
«Потрібно ще вище!» – подумав їжак.
Коли неподалік, пробігала лисичка. Побачив її колючий, та й мовляє:
– Лисичко, а лисичко, допоможи нам, будь ласка, зірвати он те червоне яблучко. А ми з тобою ним поділимося.
Лисичка відразу й погодилася. Мабуть, також була зовсім не проти посмакувати смачним яблучком.
І от, заліз їжак на зайця, заєць на лисичку. Тягнуться вони, тягнуться, а дотягтися не можуть.
«Потрібно ще вище!» – подумав їжак.
А в цей час, повз той сад, пробігав вовк. От колючий йому і каже:
– Вовчику, а вовчику, допоможи нам, будь ласка, зірвати он те червоне яблучко. А ми з тобою ним поділимося.
Вовк відразу й погодилася. Мабуть, також хотів посмакувати смачним яблучком.
І от, їжак на зайця, заєць на лисичку. Лисичка на вовка, а вовк вперся чотирма лапами в землю, та й тримає увесь той тягар на спині. Тягнуться вони, тягнуться, а дотягтися не можуть.
«Потрібно ще вище!» – подумав їжак.
Коли дивиться, а до них ведмідь наближається. От він йому й мовляє:
– Ведмедику, а ведмедику, допоможи нам, будь ласка, зірвати он те червоне яблучко. А ми з тобою ним поділимося.
А ведмідь у відповідь:
– Щоби я, та на собі, та тримав увесь той тягар! Та нізащо!
Звірі засмутилися, та зажурилися. А ведмідь підійшов до яблуні, гепнув своєю ведмежою лапою по стовбуру, що яблука й посипалися немов осінній дощ. Взяв він декілька яблук та й подався своєю дорогою.
Зрадів їжачок. Зраділи й усі інші звірі. Набрали вони собі яблук, хто скільки зміг узяти та й розійшлися по домівках.
Казку люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше казок Євгена Дмитренка на нашому сайті:
Одного разу Євген написав казку для двох своїх синів, в якій вони стали головними героями. Авторові (а головне — дітям) казка сподобалася... Так і розпочався його творчий шлях. Читаймо та слухаймо цікаві казочки Євгена Дмитренка.