Зимові вірші від Анатолія Качана

 

 

 

ДВА ПЛЮС ДВА 

Мені на долоню 
Злетіли з хмаринки 
Дві білі сніжинки 
І ще дві сніжинки. 
А разом виходить 
Якась дивина — 
А разом виходить 
Краплина одна! 

 

 

 

* * *

 

 

 

 

НОВОРІЧНА ПРИГОДА 

В нашу хату зайшов уночі 
Дід Мороз із мішком на плечі 
І говорить: «Із темних дібров 
Я до вас дуже довго ішов...» 
А мене бере сумнів чогось: 
Хто насправді оцей Дід Мороз? 
Може, він не із темних дібров? 
А з бюро добрих послуг прийшов 
Дід Мороз ці думки відгадав, 
Та ні слова мені не сказав. 
Він лише мені руку потис — 
І я інеєм білим обріс! 

 

 

 

* * *

 

 

 

ЗЕЛЕНИЙ ОСТРІВ

 

 

Лягла на землю біла тиша, 
В новому році — все нове. 
Снігами січень око тішить, 
Але морозом вухо рве. 
Вже поховались від морозу 
Під кучугурами в садку, 
Немов ведмеді у берлозі, 
Кущі калини, кущ бузку. 
Та як зелений острів літа, 
Стоїть сосна за ворітьми, 
Хоч їй і сумно зеленіти 
Одній у таборі зими. 
Я протоптав по білій тиші 
Рипучу стежку до сосни: 
Удвох нам буде веселіше 
Дозимувати до весни. 

 

 

За матеріалами: Анатолій Качан. "Світанок року". Вірші та загадки для дітей. Художник Євген Попов. Київ, видавництво «Веселка», 1986 рік, 32 с.

 

 

* * *

 

 

 

Анатолій Качан

ТЬОХКАЄ КРИГА

Річка сховалась — була і нема: 
Замурувала річку зима.
Там, де рибалки сипали сіть, 
Можна сьогодні пішки ходить.

І розглядати щуку на дні,
Наче крізь чисту шибку в вікні. 
Там, де недавно латаття цвіло,
В гості побігла стежка в село.

І розмальовують лід ковзани 
Там, де гойдала хвиля човни.
Січень надворі, а для дітей 
Тьохкає крига, мов соловей.

За матеріалами: "Ой, весела в нас зима". Збірка віршів, оповідань та казок. Редактор-упорядник Станіслав Вишенський. Художник Людмила Постних. Київ, "Веселка", 1986, стор. 9.

 

* * *

 

 

 

* * *

 

В ЗИМИ Є ЯГІДКА ОДНА

(Загадка)*

В зими є ягідка одна,
Немов полин, гірка вона.
Та для голодної ворони
Або сороки-гастролерки
Гірка ця ягідка червона
Солодша взимку від цукерки.

*Назва ягідки — в тексті загадки.

 

* * *

 

ЩЕДРА ЗИМА

Зима насипала снігів
І побілила нашу хату.
Для лиж, санчат і ковзанів
Настало довгождане свято.

Святково в лісі, на лугу,
А сніг — немов рипучі двері, 
А зграя галок на снігу — 
Як чорні букви на папері.

В ці дні село, де я живу,
Аж помолодшало від снігу:
Хто ліпить бабу снігову,
Хто в сніжки грається. Потіха!

Та раптом десь за ворітьми
Забелькотів індик сердито:
"А я віддав би дві зими
І навіть три — за тепле літо".

Індик великий краснобай:
Дав крила Бог йому для неба,
Та відлітати в теплий край
В індика вже нема потреби.

Індик белькоче, ну а ми
За зиму дякуємо Богу,
Бо рік без щедрої зими —
Як віз без колеса одного.

 

* * *

 

ЛЕТЯТЬ ІЗ ГІРКИ САНКИ

Летять із гірки санки
Андрійка і Оксанки,
Із гірки біля гаю,
Що зветься Гімалаї.

Андрійкові здається:
У нього від незвички
Душа тремтить і б’ється,
Як спіймана синичка.

Оксанка без оглядки
Летить між яворами,
Душа втекла у п’ятки,
Лиш зойкнула: "Ой мамо!.."

Бо гірка біля гаю
Крута, як Гімалаї.

Летять із гірки санки
Андрійка і Оксанки.
Це у міста і села
Прийшла зима весела.

 

* * *

 

МЕТЕ МЕТЕЛИЦЯ
 
(Спогад про літо)

За вікнами метелиця
Справляє новосілля:
То крутиться, то стелиться
У лузі снігом білим.

Метелице, метелице,
У тому лузі влітку
Ловила я м е т е л и к а.
А упіймала … к в і т к у.

А біля синіх дзвоників
Чубаті два журавлики
В траві ловили к о н и к і в ,
А упіймали … р а в л и к а.

І дзвоники ті сині,
І трави ті медові
Давно вже стали сіном
Для нашої корови.

Вона жує в сараї
Суху траву і квіти
І важко так зітхає,
Бо теж згадала літо…

Десь грюкнула дверима
Метелиця сердита.
І знов перед очима
Пливуть картинки літа:

У травах на роздоллі
Корови розкошують, 
А на суцвіттях бджоли
І днюють, і ночують.

У вуликах обжитих,
У нашій медогонці
Став медом взяток з квітів,
А мед — то згустки сонця.
Квітучий луг … метелики…
Ну як це пояснити:
Дивлюсь я на метелицю,
А бачу в лузі квіти?..

У шибку гілка клена
Постукала тихенько.
А може, то до мене
Постукав Морозенко?

А може, то синичка
Просилася до хати:
«Тут холодно, Марічко,
Тут страшно ночувати…»

В годиннику зозуля 
Втомилася кувати,
Сховалась і заснула.
Пора й мені вже спати.

За річкою метелиця
У лузі спати стелиться.

 

* * *

 

ЗАВИВАЄ ЗАВІРЮХА

Завиває завірюха
Десь у димарі:
“Не виходьте без кожуха
Навіть на поріг!

Бо сьогодні я повинна
Снігом замести
Всі дороги і стежини,
Вулиці, мости.

Тож міцніше зачиняйте
Двері на замок,
А із хати випускайте
Тільки дим-димок”.

 

* * *

 

ЗИМА ЩЕДРУЄ ПО ДВОРАХ

Кує в годиннику зозуля,
Що день подовшав недарма:
На весну Сонце повернуло,
Хоча за вікнами зима.

Знов над хатами біля гаю,
Над володіннями зими
Стоять і небо підпирають
Стовпами сизими дими.

На склі — узори, сріблом шиті,
За склом, у мене на виду
Цвітуть холодним білим цвітом
Дерева в нашому саду.

В ці дні у селищі за гаєм
Зима щедрує по дворах,
Лапатим снігом посіває,
Крупою трусить у садах.

«Вітаю Вас і всю родину,-
Щедрує Баба снігова,-
Із прибуттям на Україну
Нового року і Різдва!
Нехай ці гості і це свято 
Не обминуть і Вашу хату!..»

 

* * *

 

ПОХОДЕНЬКИ ЛИСА

1

Над лісом січень сіяв сніг.
Крізь снігову завісу
Півлісу лис до лісу біг,
А далі — вже із лісу.

Цей лис до нашого села
Із лісу підкрадався,
І хвіст його, немов мітла,
Туди-сюди метлявся.

Навколо тиша залягла —
Ні гавкання, ні крику.
Та раптом на краю села
Почулось: “Ку-ку-рі-ку!..”

Лис посміхнувся і сказав
Про себе: “Слава Богу
За те, що я не заблукав,
Не збився із дороги”.

2

Обережний, хитрий лис
До нори вечерю ніс.
Біг додому лісом лис,
Шелестів над лисом ліс.

 

* * *

 

ВІДЛИГА

Стеляться низом сиві дими, — 
В гості відлига йде до зими.

— Що ти, відлиго, хочеш робить?
— Хочу я, зимо, сніг розтопить!
Хоче мій вогкий, теплий язик
Кригу лизати, як льодяник.

Тут розпустила нюні зима:
— Стільки старалась я — і дарма:
Стали, мов каша, білі сніги,
Що укривали степ і луги...

Жаль і хатинам білих снігів:
Капають сльози з вікон, дахів.

Та серед ночі — збувся прогноз —
Знов заморозив вікна мороз.
Знов без драбини, через димар,
Виліз на небо дим — аж до хмар.

Вранці бурульки бачили ми —
Д з с з
о а л и
в м ь м
г е о и
і р з .
з и .
л .
і 

 

* * *

 

ПРОВОДИ ЗИМИ

Веселим гуртом аж до мосту
Ми провели з піснями зиму.
А вранці, як незвана гостя, 
Зима стояла під дверима.

Зима вернулася у місто,
І знов над вікнами будинку
Звисають з даху, як намисто,
Дзвінкі бурульки-холодинки.

На цих льодинках біля ґанку,
Мов на пластинках ксилофона,
Зіграв я пісеньку-веснянку
Для двох синичок і ворони.

В саду зацінькали синички,
Ворона тупнула ногою,
А біла баба-сніговичка
Мені кивнула головою.

На річці щука в ополонці
Затанцювала на морозі.
Із хмари визирнуло сонце
І усміхнулося крізь сльози.

 

* * *

 

ДИВНІ КВІТИ РОЗПУСТИЛИСЬ

Загадка*

Дивні квіти розпустились
На шибках вікна.
Це хатині нашій снилась
Уночі . . . . .

*Відповідь — у тексті загадки.

 

За матеріалами: Анатолій Качан. "Листи з осіннього саду". Лірика, ігрова поезія. Художник Кость Лавро. Київ, видавництво "Веселка", 2012 рік, 64 с. 

 

 

* * *

 

 

 

 

Анатолій Качан​

МОРОЗКО
 
Він для ворони
І снігурів
Калини грона
Підсолодив.
На вікнах квіти
Розмалював,
Щоб я за літом
Не сумував.

Сніг у полях, на дорозі, 
Снігом укриті хати...
Як тепер Діду Морозу 
Наше село віднайти?

Вранці до гаю стежинку 
Нам протоптать довелось, 
Щоб і до нас на ялинку 
Теж завітав Дід Мороз.

 

* * *

 

 ОЖЕЛЕДИЦЯ

3 гори скляної, 
Через місток, 
Біжить автобус, 
Мов колобок.

Уздовж дороги
За небокрай — 
Скляні дерева, 
Скляний курай.
 
А серед поля,
Де сплять скирти, 
Звисають низько 
Скляні дроти.

Це скло іскристе 
Під час забав 
Склодув Морозко 
Повидував.

Пильнуй, водію, 
Прогаєш мить — 
І все навколо 
Задзеленчить.

 

* * *

 

ЗИМОВИЙ САД

Сиджу я біля підвіконня,
Коли дивлюся — у садку 
На груші... яблука червоні 
Висять на самому вершку.

У сад вдивляючись пильніше,
Я довго голову ламав:
Так як же так, чому раніше 
Цих яблук я не помічав?

Та от підвівся кіт-гульвіса,
На грушу глипнув, як сова,— 
Червоні яблука знялися 
І — полетіли! Ну й дива!

Взяв олівець я із пенала 
І написав в календарі:
«Сьогодні вперше прилітали 
До нас у гості снігурі».

 

* * *

 

СОЛОДКИЙ СНІГ

Дід Мороз на ялинці 
Роздавав нам гостинці.
А ми Діда Мороза 
Частували морозивом.
Дід Мороз приховати 
Здивування не міг:
— Вперше бачу, хлоп’ята, 
 Щоб солодким був сніг!

 

* * *

 

ЗИМОВІ КВІТИ

Дивні квіти 
Розпустились 
На шибках вікна. 
Це Морозкові 
Приснилась 
Уночі весна.
 

 

* * *

 

ЗИМА БУДУЄ ЛІТО
 
Прилетіли сніговиці 
З краю снігурів,
В’яжуть білі рукавиці 
Для сніговиків.

Над полями, де похмуро 
Спить озимина, 
Намітають кучугури 
Білого зерна.

Обгороджують валами 
Села і сади,
Бо уже не за горами 
Грізні холоди.

Це зима будує літо 
В нашій стороні:
Більше снігу —
Більше й цвіту 
Буде навесні.

 

 
* * *

 

СПІВУЧИЙ ЛІД

Річка сховалась — була і нема, 
Замурувала річку зима.

Там, де рибалки сипали сіть,
Можна сьогодні пішки ходить.

І розглядати щуку на дні,
Наче крізь чисту шибку в вікні.

Там, де недавно латаття цвіло, 
В гості побігла стежка в село.

І розмальовують лід ковзани 
Там, де гойдала хвиля човни.

Січень надворі, а для дітей 
Тьохкає крига, мов соловей.

 

* * *

 

ТЕЛЕГРАМА

Слухав птах 
На дротах,
Як гуде 
Телеграф.
Потім знявся,
Закричав:
— Телеграму 
Я прийняв!
Передав телеграф,
Щоб ховався 
Кожен птах,
Бо із півночі сюди 
Йдуть великі холоди!

За матеріалами: Анатолій Качан. "Прощання з літом". Вірші для дітей. Передмова Володимира Рутківського. Художник Віктор Кузьменко. Київ, видавництво «Веселка», 1991 рік, 58 с.

 

 

Більше віршів Анатолія Качана на нашому сайті: