Євген Дмитренко. Дві віршовані казки про сміливого їжачка — "Герой Порятун. Пожежа", "Герой Порятун. Страшуня"


 

 

Євген Дмитренко. Герой Порятун. Пожежа (віршована казка)

 

 

          Євген Дмитренко

ГЕРОЙ ПОРЯТУН. ПОЖЕЖА

Як тільки лунає «Врятуйте! Рятуй!»
за справу береться герой — Порятун.
Він всім допоможе і всіх порятує —
про кожну біду — одразу почує!

Живе Порятун не тут і не там!
Живе десь далеко? Чи може он там
під ліжком, на дереві, чи може у снах?
Живе Порятун у дитячих думках!

Він має гарне чорняве волосся?
Так то ж не волосся, то вам так здалося!
Він схожий на кущик із колючок?
Який же він кущик, Порятун — їжачок!

Як стане цікаво і хтось запитає:
яку ж супер силу той Порятун має?
То відповідь, друже, доволі проста —
він має у серці багато добра!!!

От якось в біді опинилася білка,
що з гілки на гілку літала мов бджілка.
Літала-стрибала, стрибала-літала,
аж поки із гілки раптово не впала.

Та вмить Порятун білочку упіймав
і разом з нею на гілку помчав.
Такий він у нас, сміхотун-веселун,
безстрашний, відважний герой Порятун!

А вчора, їжак, врятував п'ять волів,
від зграї страшенно голодних вовків.
Хоч сили й не рівні були, але ж факт —
герой Порятун незвичайний їжак!

Він став перед зграєю голодних вовків,
та голосно-голосно зареготів.
Такого, вовки, ще не чули й донині,
злякались й втекли, запищавши як свині.

А якось, коли в їжака була нежить,
хтось вигукнув грімко: «Рятуйтесь, пожежа!
Подалі втікайте від тої біди!»
Й налякані звірі в роздріб, хто куди.

Зайчата у нірки, білки на гілки,
синиці, куниці, лисиці в домівки.
Усі поховалися, чекаючи дива:
пожежу здолає лише сильна злива!

Та небо безхмарне й дощу не бувати,
і все навкруги починало палати.
І кожне звірятко опинилось в біді,
що зайчик у нірці, що пташка в гнізді.

А полум’я в лісі палало й палало,
і вітром серпневим вогонь роздувало.
І плакали звірі, кричавши: «Рятуйте!»
О сили небесні, звіряток почуйте.

Та в мить, коли віра зникає в серцях,
коли дах тримає лиш іржавий цвях.
Коли безнадійно чекаєш біди —
приходить герой, що врятує завжди!

Із нежитю, з кашлем та слабкістю в тілі,
герой Порятун тук як тут, і вже в ділі.
Наляканим звірям він допомагає,
із вогняних рук бідолах визволяє.

Кричить Порятун: «Виходьте з домівок,
втікайте з дерев та втікайте із нірок!
І дружньо, без паніки, мерщій до ріки,
пірнайте у воду й ховайтесь туди!»

І вилізли звірі зі своїх домівок:
з верхівок дерев, із кущів та із нірок.
І рушили разом до річки звірята:
дорослі, старі, молоді та малята.

І бігли, і падали звірі й губились,
очима вперед, нінащо не дивились.
Штовхали, топтали, турляли, сварились,
бо ж паніка в їхніх серцях поселилась!

І раптом, хтось вигукнув: «Рятуйте дитя,
в корінні із терену застрягло зайча»
Та слів цих, мабуть, ніхто не почув,
окрім їжачка, Порятун це відчув.

Він швидко схопив малюка із полону,
й миттєво помчався, забувши про втому.
І всім, хто від натовпу того відстав,
хоробрий їжак допомагав!

І сил вже не було, і важко, і тяжко
він ніс на спині черв'ячка та комашку.
Губами, їжак, тримав зайченя,
а в лапках маленьких, затис бджоленя.

І боляче було, і гаряче дуже,
та наш їжачок не лишився байдужим.
Він з останніх сил врятував бідолах,
та й впав до землі, мов поранений птах.

Скрутився в клубочок, заплющивши очі,
й лишився чекати останньої ночі.
Бо ж звірі в безпеці, усіх врятував,
безсилий їжак засумував.

Та раптом, зайчиха, лапками тиць:
«Тримайся колючий й мов м’ячик котись!»
І швидко, торкаючись голок клубка,
їжачка покотила немов колобка.

А потім, до лісу, приїхали люди,
які погасили пожежу усюди.
Зраділи звірята: вовки та куниці,
зраділи ведмеді, зайчата й лисиці.

Нарешті, нарешті скінчилося лихо,
нарешті навколо спокійно і тихо.
От тільки усе згоріло дотла,
немає, на гілці, для пташки гнізда.

Жучки, черв'ячки, єноти та білки,
лишилися зовсім одні, без домівки!
І ні де сховатися звірятам в ночі.
І як далі жити? Хоч плач, хоч кричи.

Та знову їжак взявся за діло,
герой, як-не-як, підбадьорив уміло.
Сказав Порятун: «Разом, ми сила!
Збудуєм домівки нові та красиві!»

І взялися звірі гуртом працювати,
теплі оселі собі будувати.
І грюкали, стукали, рили, ліпили
аж поки домівки нові не зробили!

Ось так і скінчилась історія ця,
хоча, ще далеко до самого кінця.
Бо ж справ ще багато, і лихо бунтує —
Герой Порятун усіх порятує!

 

 

Євген Дмитренко. Герой Порятун. Пожежа (віршована казка)

 

 

  

ГЕРОЙ ПОРЯТУН. СТРАШУНЯ

Тихо в ночі... тихо у лісі...
звірі втомилися й спати вляглися.
Сплять дуже міцно вовки та зайчата,
ведмеді, лисиці, ховрахи та більчата.

Спить хом'ячок, сховавшись у нірці,
спить і кажан, повисши на гілці.
Лосі заплющили очі й дрімають,
храпом тихесенько пісню співають.

Дятли в дуплі, миші у пнях —
солодко сплять після тяжкого дня.
Всі працювали та дуже втомилися,
вечір настав — всі спати вмостилися!

Та раптом усім довелося прокинутись,
піднятися з ліжка й деінде сховатись.
Бо ж щось серед ночі збудило звірят,
щось налякало вовків та зайчат!

І страшно в ту мить стало білці й лисиці,
страшно ведмедю та страшно куниці.
Птахам, взагалі стало боязно й млосно,
що всі вони в нірки, до звірів у гості.

А старий кабан сховавсь під диван!
А маленька мишка сховалась під шишку!
Бобри — під стовпи, щури — під кору,
усі поховалися й чекали біду!

Тоді й комахи затрусились від страху,
трусились жучки, черв'ячки та мурахи.
І всі в один голос: «Я більш не засну!»,
бо всіх налякало потаємне «ху-ху!»

Ой страшно вночі, і в темряві страшно,
хоч плач, хоч кричи, та все одно страшно,
хоч смійся, хоч бийся, а страх-то не зник,
сховайсь під перину й чекай на той крик.

А крик той лунає із різних сторін,
а крик той, неначе страшенний дзвін.
І хто ж то кричить? Хто всіх так лякає?
А цього, на жаль, ніхто і не знає!

Тож, кожної ночі боялися спати,
звірі боялись у ліжко лягати.
Боялись заплющити очі й чекати
на крик, який звірів зміг налякати.

Тому, щоб усім добре спалося,
герой Порятун з колючим волоссям.
Підправив відвагу, наладив хоробрість
та рушив до темряви, у невідомість.

А в темряві млосно: ні звуку, ні духу
лиш тихе «ху-ху» лунало по кругу.
І що ж то за монстр такий тут завівся?
Та що ж то за звір у нас поселився?

Зробив їжак крок, поглянув довкола,
довкола — ні звуку, довкола — нікого.
Зробив іще крок, затамував подих,
ніхто не повзе, не літає й не ходить.

Як раптом — відлуння: то з права, то зліва,
то тріскіт гілок, то шепіт із лігва.
То тінь чиясь повз промайнула швиденько,
то ніби далеко, то ніби близенько.

То «стук-стук» позаду, то фиркання зверху,
не знав їжачок, що чека попереду.
В цю нічку глуху не почути й муху,
лиш тихе «ху-ху» все частіше по кругу!

Та раптом, зненацька, щось як закричить,
та як запищить, та як завищить,
що страшно від звуку, у вухах дзеленчить.
Вже ближче та ближче до зустрічі мить!

Їжак зупинився та нагострив погляд,
то слухав, то нюхав. Відчув, що десь поряд
той ворог, що так налякав усіх звірів.
Ну начувайся, Порятун уже в ділі!

Схопивсь він за гілку, прицілився трішки,
від страху у нього трусилися ніжки.
Потяг він гілляку, скрутився в клубок,
й подався в політ, без зайвих думок!

І от він летить, розсікаючи обрій,
герой як-не-як, відважний й хоробрий.
Збиває їжак загадкового звіра,
та так, що без пір’я лишилася шкіра.

В ту ж мить пролунало: «Допоможіть!
Хапайте нападника й міцно в’яжіть!
Цей злодій хотів мене пограбувати!
Схопити його й посадити за ґрати!»

«Який же я злодій? — питає їжак —
Це ви в нашім лісі — невідомий чужак!
Літали навколо, кричали «ху-ху»,
лишили ви звірів спокійного сну!»

«Так я ж не навмисно! Так я ж так співаю!
Вночі я ж не сплю, вночі я літаю!
Пробачте мені... усі хай пробачать!
Хай спати лягають і більше не плачуть!»

На звуки та крики позбігалися звірі —
Ті, що руді, русяві та білі,
Ті, що пернаті та трішки лахматі,
Ті, що вусаті та волохаті.

І кожен боїться, кожному лячно.
І кожен їжаку довіку буде вдячний!
А звіра нічного ніхто не впізнав.
Та хто ж це щоночі усіх так лякав?

Та все дуже просто, і звір не страшний,
звичайний пернатий — звір той нічний.
Така загадкова та гарна страшуня —
звичайна сова, яку звати Совуня!

Тихо в ночі... тихо у лісі...
звірі втомилися й спати вляглися.
Сплять дуже міцно, ніхто не боїться,
бо ж знають, що то за звір причаївся.

Знають про звук й звикли до нього
потаємне «ху-ху» — немов колискова!
Й кожної ночі Совуня не спить,
а спокій звірят вона сторожить!

 

 

Казки люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Більше казок Євгена Дмитренка на нашому сайті:

Євген ДмитренкоОдного разу Євген написав казку для двох своїх синів, в якій вони стали головними героями. Авторові (а головне — дітям) казка сподобалася... Так і розпочався його творчий шлях. Читаймо та слухаймо цікаві казочки Євгена Дмитренка.

 


Останні коментарі до сторінки
«Євген Дмитренко. Дві віршовані казки про сміливого їжачка — "Герой Порятун. Пожежа", "Герой Порятун. Страшуня"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми