"Мильна булька невеличка,
соломинка й черевик
йшли по лузі.
Бачать — річка.
Як добратись на той бік?.."(Наталя Забіла)
Відомі короткі казочки Михайла Коцюбинського: "Про двох цапків", "Дві кізочки", "Десять робітників" та "Івасик і Тарасик".
"Колись була птиця-жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця - давай вони зерном ділитися. .." (З української народної казки)
"Старі перекази й книги оповідають нам, що в давню давнину люди були дикі, жили по лісах та вертепах, ховалися в печерах та яскинях. їх було мало, розум їх був нерозвинений, вони не знали ні вогню, ні заліза, ні жодного металу, жили плодами диких дерев, ягодами та корінцями ростин, одягалися в листя та кору дерев і мусили ховатися перед звірами, що були далеко сильніші, ліпше узброєні і численніші, ніж люди. Се тривало дуже довгі віки. Аж з часом люди набралися більше розуму, опанували вогонь, навчилися з кременя робити оружжя, викрісувати стріли, сокири та списи, далі пізнали різні метали, бронзу, мідь, залізо, присвоїли деяких звірів і при їх помочі запанували над землею..." (Іван Франко)
"Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й спіткала його тяжка пригода. Побачили його ловці-молодці та й почали за ним гнатися. Тікав Вовчик лісом, лісом, а далі прийшлося вибігти на биту дорогу. А дорогою в ту хвилину йшов з поля чоловік з мішком і ціпом. Вовк до нього: "Дядечку, голубчику! Змилуйся на до мною, сховай мене в мішок! За мною ловці-молодці гоняться, хочуть мені віку вкоротити." Змилувався чоловік, сховав Вовка в мішок, кинув собі на плечі та й несе. Аж надбігають ловці-молодці..." (Іван Франко)
"Прийшла лиска —
Руда кіска
У село до коваля
І тихенько промовля:
— Чи могли б ви,
А чи ні
При ковадлі, при вогні
Голос викувать мені?.."(Валентина Каменчук)
"Розкажу про те, як малюки вчилися читати й писати. Все те, про що йтиме мова, не розглядайте, дорогий читачу, як новий метод навчання грамоти. Я не замислювався над науковим обгрунтуванням нашої творчості,— а це саме творчість дітей, виховна робота, що допомагає навчанню,— далекий від думки, що вона може якоюсь мірою замінити методи навчання грамоти, перевірені десятиліттями. Це творчість, що народилася серед полів і лугів, у затінку дібров і під палючим степовим вітром, на зорі літнього дня і в зимові присмерки..." (Василь Сухомлинський)
"Була собі Синиця. Невідомо, що їй збрело в голову, що звила собі гніздо на самім березі моря на невеличкому кущику. Поки море було спокійніше, все йшло гаразд. Синиця нанесла яєць і почала висиджувати їх. Аж ось повіяв вітер, розгулялося море, затопило кущик і з ним Синичине гніздо. Сама Синиця ледве жива втекла, а її яєчка попливли з водою. Ой-ой-ой, як розгнівалася Синиця! Сіла собі на скелі над морем та як почне сварити та лаяти море: "Ти, погане та нікчемне море! Ти, безглузда темна сило! Ти, ненажерна безодне! Ти, нікчемне, непотрібне, некрасиве море! Як ти сміло порушити мою хату, забрати мої яйця! Та я тебе до суду потягну, я тобі на весь світ сорому нароблю, я тобі не дам спокою ні вдень ні вночі, поки мені не вернеш усього, що в мене забрало."..." (Іван Франко)
«18 квітня 2017 року відзначив свій ювілей шляхетний і мудрий лицар української дитячої літератури Володимир Рутківський. Лише шляхетний лицар, який мислить мудро та зважено, здатен творити Літературу, якою захоплюватимуться і діти, і дорослі не одне десятиліття. Книжки Володимира Рутківського не належать до модних, які виринають нізвідки, швидко читаються і незабаром зникають із пам’яті. Це література, про яку знають і шанують батьки, а сьогодні з задоволенням читають сучасні діти.» (Тетяна Стус, Ольга Купріян, Анастасія Музиченко, Анна Третяк, Галина Ткачук)
"Аби швидше почути дзвоник" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"А вона усміхається" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"А де ж подівся той хлопчик?" - з добірки "Важлива звістка"
"Акація і Бджола" - зі "Куди поспішали мурашки"
"А пісня жива" - з добірки "А пісня жива"
"А пісня жива" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"А серце тобі нічого не наказало?" - зі збірки "Бути людиною"
"А серце тобі нічого не наказало?" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"А хто ж вам казку розповідає, бабусю?" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"А хто ж вам казку розповідає, бабусю?" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"У давню давнину, за казкових часів, кенгуру ходив на чотирьох ногах, як і решта тварин. Він не стрибав так, як тепер, зате вмів дуже швидко бігати. Кенгуру був соромливий і жив сам собі. Удень він звичайно лежав у затінку дерев, а вночі виходив у степ пастися. Якось, коли він спав під деревом, сталася страшна пожежа - зайнявся буш. Кенгуру прокинувся і метнувся тікати, але вогонь наздогнав його..." (з австраліської народної казки)
"Горобчик Ців-ців жив з мамою і татком у гніздечку під стріхою старої повітки. Коли він трохи підріс, йому дозволили виглядати з теплої хатки і дивитися, що робиться на подвір'ї. А там було дуже цікаво. Повагом, перевалюючись з ноги на ногу, ходили качки. Ґелґав сірий гусак. Великий сірий індик часто сердився на всіх, надимався, розпускав крила і непривітно булькотів. Тоді все птаство намагалося триматися від нього якнайдалі. Навіть песик Шарко залазив у свою будку і звідти поглядав крадькома: подався індик на другий край двору чи ще ходить поблизу? Ців-ців також боявся грізного птаха..." (Аделя Григорук)
«— А якщо дід побачить? — Не побачить, він сіно на лузі косить. Двоє хлопчаків спускалися вниз до річки. Один засмаглий, у потертих шортах і вигорілій на сонці футболці, з пшеничним чубом, що безладно стирчав на всі боки. Другий чорнявий, охайно вдягнений, у модній кепці з написом «Euro 2012». Дорога різко заламувалася вниз, а потім знову вирівнювалася. — Це Хомин берег, — пояснював Мишко. — Тут лише качки й гуси купаються. З-за очерету випливли дві качки, жадібно хапаючи дзьобами ряску. Мовляв, так і є, купаємося. А зелений килим споришу на березі хизувався загубленими пташиними пір'їнками. Низько до води схилилися верби, ховаючи щось таємне від людських очей. Тарасові навіть здалося, що з-за густого гілля за ними хтось стежить. Хлопці рушили далі й ступили у смарагдовий тунель, де в найпекучіші дні панувала вогка прохолода. Пишні крони дерев змикалися над ними так щільно, що й сонця не було видно. Щебетали птахи і гуділи джмелі, пахнуло куширами і лепехою, а в повітрі розливалась літня безтурботність...» (Аліса Коломієць)
"Сніжне Янголя змахнуло пухнастими крилами і опустилося на гілку розлогого каштана. Зверху, з м’якеньких хмар, люди видаються такими крихітними, як сніжинки. І так само, як сніжинки, однаковими. Коли ж розглядати людей зблизька, то можна помітити багато цікавого. Люди бувають різними: веселими й сумними, добрими й злими, спокійними і роздратованими. Єдине, що їх завжди об’єднує, то це те, що вони дуже поспішають. Янголя не вперше сидить ось тут, у сквері біля метро, і спостерігає за квапливим рухом різнокольорових курточок, пальт і пуховиків. Зранку люди вибігають з розчинених дверей підземного царства, куди Янголя жодного разу ще не наважувалося зазирнути. А ввечері знову туди повертаються. Живуть там, мабуть..." (Аліса Коломієць)
"Вечір огортав зимове місто оксамитом темряви. Запалював вогники ліхтарів і підсвічував стишені вулиці. Адель поверталася з балетної студії. Кожен її крок відлунював у безшелесній дрімоті лютого. Було трішки лячно, ще більше холодно, а від шкільного наплічника — тяжко. Худенька дівчинка несла кіпу важких підручників спершу до школи, потім на заняття хореографією, а вже пізно ввечері — додому. І так щодня, за будь-якої погоди. Батьки дивувалися впертості малої. Нащо здався їй той балет?.. — Привіт, Липо! — гукнула вона до старого розлогого дерева, що росло якраз перед її вікнами. Липа привітно захитала гілочками — віталася. — Знаю, вже пізно, я затрималася. Треба було добре попрацювати над фуете. Адель втомлено усміхнулася і сховалася за важкими дверима свого під'їзду. За кілька хвилин у вікнах її спальні спалахнуло світло. Дівчинка знову тренувалася. То плавні, то стрімкі, але завжди точні й чіткі рухи вимальовували прекрасні візерунки танцю під вишукані мелодії класичної музики..." (Аліса Коломієць)
"Ну, до чого ж невдалий день! Лара тупнула ніжкою і заплакала. Усі плани коту під хвіст! Як так можна з нею чинити? За що? Сьогодні Лара дізналася, що поїздка у Львів на Різдво скасовується. Ви можете собі таке уявити?! Вона вже спланувала, які атмосферні фоточки закине в інстаграм, скільки лайків назбирає за них. А які сторіз можна знімати на різдвяному ярмарку в центрі Львова! Та Міла лусне від заздрощів! І ось тепер усе скасовано. Більше того, вони навіть у Києві не лишаються. Лару і її меншого брата, цю приставучу п’явку, «маминого ведмедика» – дівчина з відразою поморщилася – відправляють у село до дідуся з бабусею. У село! На всі новорічні канікули Ну, за що? Лара втирала сльози брудною рукавичкою..." (Аліса Коломієць)
"У нашого Пилипуня сімеєчка манюня:
Тільки мамо і тато, та два старші брати –
Артемко й Сидірко, та сестер шестірко –
Орися, Настуся і Кася, Марися, Мелася й Парася.
А ще бабуня Горпина, а з нею дідуньо Мина,
А при них прабабця Явдоха, що за давністю літ
Шекерявить трохи.
Жили вони, поживали,
Біди-горя не знали..."
(Анатолій Григорук)
"Під самісінький Новий рік у господі в Діда Мороза об'явилися миші. "От лихо! — занепокоївся Дід Мороз. — Це ж вони до крихточки з'їдять наготовлені для дітей гостинці!" Узяв Дід Мороз лантуха з подарунками і, охкаючи від натуги та крекчучи, примостив його на футлярі великого, мало не під стелю, годинника. Цілу ніч годинник сердито ворушив стрілками, махав погрозливо маятником і тримав напоготові проти крадіїв дві важкенні гирі. «Тік-так! Тік-так! Бом-бом-бом! Хто підступиться до мене, той поплатиться хвостом. Бом!» — басовито застерігав він..." (Анатолій Григорук)
Казка Анатолія Дімарова "Для чого людині серце" — про дерев’яних чоловічків, які не знали, що таке радість, горе, співчуття. І тільки один з них — той, якому випадково дісталося людське серце, — пізнав радість живих почуттів і ціною свого життя врятував хлопчика від загибелі у морозному лісі.
Знаний український письменник, лауреат Шевченківської премії, мандрівник і природолюб Анатолій Дімаров написав багато серйозних і проникливих оповідань, повістей та романів з глибин життя українського народу. Та є в нього ще низка цікавих і своєрідних творів для дітей та юнацтва - казки, пригодницькі, фантастичні повісті. Через неймовірні, часом екстремально небезпечні, а часом веселі пригоди й випробування герої науково-фантастичних повістей проникають у безмір минулого і майбуття людства, Космосу і, певна ж річ, - людської душі... І саме це робить ці повісті цікавими та привабливими ось уже для кількох поколінь юних читачів.
