Коротенька розповідь від Всеволода Нестайка про пригоди комарика Зюзі: "Жив на світi комарик Зюзя. Звичайнісінький собі комарик-дошколярик. Але дуже непосидючий і неслухняний. Всі комарики-дошколярики в комариному дитсадку слухаються виховательку Комарію Комарівну, не пустують, не бешкетують. А Зюзя слухатись не хоче й тільки дзижчить зухвало: "Я с-сам вс-се з-знаю! I вз-загалі, дуж-же с-слухняні нічого в ж-житті не дос-сягають. А дос-сягають с-саме нес-слухняні!" Це так його знайомий хуліган Трутень із сусіднього вулика навчив…"
"Був холодний січневий ранок. Зривалися сніжинки. З півночі віяв холодний, пронизливий вітер. Ми прийшли до школи на світанку. В класі було тепло. Ми роззулися й гріли ноги біля грубки. Задзвонив дзвоник. Ми сіли на місця. Минула хвилина, друга. Вчителя не було. Ми послали Ніну - вона в класі старостою: піди в учительську, дізнайся, чому немає вчителя..." (Василь Сухомлинський)
ЗМІСТ:
Розділ перший,
у якому Олянка знайомиться з пустотливим водограєм, а нямлик сердиться
-------------------------------------
"Майстер працював Різцем по дереву - вирізував Троянду. Різець маленький, сталевий, блискучий. У руках Майстра він був слухняним і вправним. Не закінчивши роботу, Майстер кудись пішов, і Різець залишився на столі. В майстерню зазирнув Ремісник. Бачить лежить блискучий ножик. А поряд - незакінчена Троянда. Взяв Ремісник Різець і хоче вирізати пелюстки Троянди. Але нічого в нього не виходить. Крише Різець Троянду, псує роботу Майстра..." (Василь Сухомлинський)
"... А коли народився Ісусик маленький в колибі, то була морозна ніч над усією Верховиною. Ялиці стояли в білих шатах непорушно, немов зачаровані, а на стежках виблискував сніг холодним кришталем. I лежало Дитятко Боже на сіні, вкрите квітчастою хусткою Марії, і дрижало з холоду. В тузі хилилася над Ним Мати Свята..." (Леся Храплива-Щур)
"Тримай його, тримай! – гукнула мама Максиму. Вона стояла на порозі в капцях, хлопчик якраз закінчував одягати сніговика. Вночі прихопив мороз і зліплений вчора Льодяник мав би простояти всі Різдвяні свята. Максимко обернувся за Бровком, що чимдуж біг, несучи в зубах саморобну різдвяну зірку.– Біжи за ним! – гукнула мама. – Він не втече далеко. Довго не будь. Зайди по дорозі до тітки Орисі, поклич на вечерю.
– Добре, мамо, – Максим дременув за собакою. – Бровко!
Та тільки він ступив за ворота, як світ навколо закружляв. Ой, лихо! Хлопчик озирнувся: «Де це я?»
– Не бійся, я з тобою! – прогавкав Бровко. – Ми в чарівному світі, нам терміново треба знайти Чортеня, воно вкрало різдвяну зорю.
– Ой, а як же Різдво без зірки? І для чого тобі моя?
– Не може бути Свята без зорі!.." (Юля Смаль)
Розділ третій,
у якому двірничка тьотя Ліда лякає горобців, а Намистинка починає розмовлятиРозділ п’ятий,
якому діти насолоджуються задутим смаком манної каші, а Буцик показує фокуси
------------------------
"Стежка", "Диво", "Світло", "Камені" - чудові казки, створені пані Галиною, що виховують і змушують замислитись про найважливіше у житті...
"Оля й Ліда, маленькі першокласниці, пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати. Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Коли дівчатка вже пообідали, недалеко від них сів на дерево соловейко й заспівав. Зачаровані прекрасною піснею, Оля й Ліда боялись поворухнутись. Соловейко перестав співати..." (Василь Сухомлинський)
"Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й надибала його тяжкая пригода. Побачили його ловці-молодці та й почали за ним гнатися. Тікав Вовчик лісом, лісом, а далі прийшлося вибігти на биту дорогу. А дорогою в тій хвилі йшов з поля чоловік з мішком і ціпом. Вовк до нього: "Дядечку, голубчику! Змилуйся надо мною, сховай мене в мішок! За мною ловці-молодці гонять, хотять мене віку збавити." Змилувався чоловік, сховав Вовка в мішок, завдав собі на плечі на й несе. Надбігають ловці-молодці..." (Іван Франко)
"У третьому класі вчиться маленька дівчинка Наталя. Вона довго хворіла. Повернулась до школи бліда, швидко втомлювалась. Андрійко розповів своїй мамі про Наталю. Мама сказала: "Цій дівчинці треба їсти мед і суниці. Тоді вона стане бадьорою, червонощокою... ""
(Василь Сухомлинський)
"У бібліотеці на полиці стояли поруч дві книги. Одна — в шкіряній оправі, назву тиснено золотими літерами. Це книга про Великого Завойовника. Друга — в тонкій сіренькій обкладинці. Це книга про Плугатаря й Сіяча..." (Василь Сухомлинський)
Розділ шостий,
де судді намагаються зробити правильний вибір, а Олянка їм у цьому допомагає.
----------------------------------
"Було це восени. Біжить Лисичка польовою дорогою та й зустріча їжака. "Добрий день, їжаче-небораче!" — крикнула Лисичка. "Здорова була, Лисичко-сестричко!" — відповів їжак. "Знаєш що, їжаче, ходім зі мною!" "Куди ж ти зібралася?" "Та йду отуди до саду їсти винограду"..." (Іван Франко)
"Жили колись на білому світі троє гусенят. Не було в них ніяких клопотів-турбот. З ранку до вечора паслись собі на великому лузі. Дивилися на небо, як пролітають білі хмарки, слухали, як гомонить вітер, або грілися на сонечку. Ластівки, жучки-комашки, метелики, мухи — всі були гусенятам добрими друзями. Одного ясного ранку, коли троє гусенят умивались на березі струмочка, найстаршеньке побачило, що вода в струмочку піднялась і тече дуже швидко..." (з угорської казки)
"Жив собі в однім лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Скільки разів гонили його стрільці, цькували його хортами, ставили на нього капкани або підкидали йому отруєного м'яса, нічим не могли його доконати. Лис Микита сміявся собі з них, обминав усякі небезпеки, ще й інших своїх товаришів остерігав. А вже як вибереться на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було сміливішого, вигадливішого чи спритнішого злодія. Дійшло до того, що він у білий день вибирався на полювання й ніколи не вертавсь з порожніми руками. Незвичайне щастя і його хитрість зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нічого неможливого для нього..." (Іван Франко)
"У саду на лавці сидів Музикант. Він грав на флейті. До його чудової пісні прислухалися і пташки, й дерева, й квіти. Навіть Вітер приліг під кущем і з подивом слухав гру на флейті. Грав Музикант про сонце в блакитному небі, про біленьку хмаринку, про сіреньку пташку-жайворонка і про щасливі дитячі очі. Замовкла пісня, поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати. Підвівся Вітер з-під куща, прилетів до флейти та й подув з усієї сили..." (Василь Сухомлинський)
"Жив на світі маленький сіроокий хлопчик Валь. Було в нього найзаповітніше бажання — мати розумного собаку. Він ніколи не бачив собак, йому тільки читали про них книжки. З книжок Валь узнав, що ці тварини — дуже розумні істоти і віддані друзі. Тому він їх і полюбив. Якогось дня Валь проснувся і вирішив, що піде шукати собі собаку. Він не знав, де вони водяться, а тому подумав, що шукати їх треба в лісі. І він пішов у ліс. А там йому зустрівся Гном-чарівник..." (Михайло Слабошпицький)
"Недалеко від хати росла Хризантема. На спаді літа вона зацвіла ніжним рожевим цвітом і милувалася своєю красою. Її квіти шепотіли: "Які ми гарні... " А поруч із Хризантемою росла Цибулина. Ну, звичайнісінька цибуля. На спаді літа Цибулина доспіла, зелене пір'я зів'яло, й від неї відгонило гострим духом. Хризантема морщила носа ... Цибулина мовчала... Проти Хризантеми вона відчувала себе простачкою..." (Василь Сухомлинський)
"Мильна булька невеличка,
соломинка й черевик
йшли по лузі.
Бачать — річка.
Як добратись на той бік?.."(Наталя Забіла)
