"У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Тож і подумав: «А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю! Ото, мабуть, булькне дуже!» Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі. Камінь упав на дно і забив джерело...." (Василь Сухомлинський)
Слухайте українську народну казку "Кирило Кожум'яка", яку розповідає відомий казкар Сашко Лірник
Іван Франко написав в передмові до збірки казок "Коли ще звірі говорили": "Оці байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро... Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 років, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи." Читайте казочки Івана Франка: "Лисичка-черничка", "Вовк, Лисиця і Осел", "Старе добро забувається", "Як звірі правувалися з людьми", "Байка про байку", "Як синиця хотіла море спалити", "Фарбований Лис", "Мурко і Бурко", "Три міхи хитрощів", "Війна між Псом і Вовком", "Лисичка-кума", Лисичка і Журавель", "Королик і Ведмідь", "Ворона і Гадюкаи", "Заєць та Ведмідь", "Лис і Дрозд", "Вовк - старшина", "Заєць та іжак", "Як лисиця сама себе перехитрила", "Лисичка і Рак", "Осел і Лев".
"Ішов Ведмідь з Вовком по лісі, аж ось зацвірінькала якась пташка у корчах. Підійшли ближче, а маленька пташка з задертим хвостиком скаче по гілках та цвірінькає. "Вовчику-братику, а що це за пташка так гарно співає?" — запитав Ведмідь. "Цить, Ведмедю, це Королик!" — шепнув Вовк. "Королик? — прошепотів і собі переляканий Ведмідь.— Ой, то в такім разі треба йому поклонитися?" "Авжеж,— каже Вовк, і обоє поклонилися Короликові аж до самої землі." А Королик навіть не дивиться на них, скаче собі з гілки на гілку, цвірінькає та все задертим хвостом махає..." (Іван Франко)
"Котигорошко" - українська народна казка про хлопчика надзвичайної сили, який народився з горошка. З допомогою козаків-характерників Вернигори, Вернидуба і Крутивуса Котигорошко перемагає Змія і визволяє братів і сестру. Котигорошко — один з образів переможця над лихом, хворобою, негараздами в українському фольклорі. В образі Котигорошка народом втілені такі риси, як богатирська сила, стійкість у боротьбі проти ворогів, вірність та кмітливість. Дивимось і слухаємо...
"Маленькій Яринці треба рано-рано вставати, до дитячого садка йти. А не хочеться, ой, як не хочеться! Увечері й питає Яринка дідуся:
— І чого це я рано ніяк не прокинуся? — Це подушка в тебе ледача..." (Василь Сухомлинський)
"… Надвечір лелеки із зозулею прилетіли на подвір’я, де біля колодязя стояв дерев’яний птах. Почувши рідний клекіт, лелеченя ожило і радісно заклекотало у відповідь. Потім торкнулося дзьобом зозулі, й вона знову перетворилася на дівчинку. Все владналось, а лелеки з Катрусею стали добрими друзями і звили гніздо на її хаті. Відтоді люди почали ставити біля колодязів дерев`яних лелек, щоб птахи вчасно поверталися додому, у рідні краї." (Ірина Мацко)
Два братики — Гордійчик та Андрійчик їдуть на літній відпочинок до свого дідуся. Одного дня вони разом з дідусем, песиком Хвостиком та козою Ізабеллою вирушають до річки, але несподівано для себе опиняються на Летючому Капелюсі, тобто на НЛО. Але, на щастя, у хлопчиків є тато — військовий льотчик, мама — інтернет-оператор, і... мобільчик...
"Був собі дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі нові білі сорочки дає, а дурника всі лають, сміються з нього, а він, знай, на печі у просі сидить, у чорній сорочці. Як дадуть, то й їсть, а ні, то він і голодує. Аж ось пройшла чутка, що так і так, прийшов такий царський указ, щоб зібралися до царя всі на обід, і хто зробить такий корабель, щоб літав, і приїде на тім кораблі, за того цар дочку віддає. Розумні брати й радяться: "Піти б, то, може, там де наше щастя закотилося!" Порадились, просяться в батька та в матері: "Підемо ми,— кажуть,— до царя на обід: загубити нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося!.." (українська народна казка)
"Ішов Кабан у Київ на ярмарок. Аж назустріч йому Вовк.
— Кабане, Кабане, куди йдеш?
— У Київ на ярмарок.
— Візьми й мене з собою.
— Ходімо, куме.
Ішли, йшли, аж назустріч їм Лис..."
(Іван Франко)
"Голодна лисиця бігла понад лісом, задерши голову вгору, приглядалася на ворон, зазівалась і впала в яму. Яма була глибока, викопана мисливцями, щоб зловити яку-небудь тваринку. Лисиця цілий день сиділа в ямі голодна, намагалася вистрибнути і ніяк не могла вибратися звідти. Уже пізно так, як у полудню пору, де не взявся козел, ішов до лісу, задерши голову. Хвостиком ворушив, борідкою потрухував, головою покивував. Побачила лисиця козла, почала його улещувати..." (з української народної казки)
"Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості: "Приходь, Журавлику! Приходь, любчику! Чим хата багата, тим і вгощу." Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед Журавлем. "Призволяйся, не погордуй. Сама варила." Журавель стук, стук дзьобом — нічого не спіймав. А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всієї не з'їла..." (Іван Франко)
"Зустрілася Лисичка з Раком. Стала й дивиться, як він помаленьку лізе. А далі давай над ним насміхатися: "Ну, та й швидкий же ти, нема що й казати! Справжній неборак! А скажи мені, Раче-небораче, чи то правда, що тебе раз по дріжджі послали, а ти аж через рік з дріжджами прийшов та й ті посеред хати розілляв?"..." (Іван Франко)
"Жив собі Вовчик-братик і Лисичка-сестричка, й задумали вони взятися чесно на хліб заробляти. Знайшли собі клаптик поля і умовилися посадити на ньому картоплю. Вранці-рано вибралися обоє на роботу — ямки робити та картоплю садити. Дома поснідали, а щоби в полудень не бігати додому, взяли з собою обід і полудень: глечик меду й кошик паляниць. Поклали страву між корчами, а самі взялися до роботи. Копають, копають, та Лисиці швидко набридла чесна праця. Нібито копає, а сама думає, як би його побігти в корчі медком поласувати..." (Іван Франко)
"Були собі дід та баба. От раз у неділю бабка спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує — пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла в поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить...." (українська народна казка)
"Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить та й біжить, от стала її ніч застигати. Бачить вона хатку, заходить туди, вклонилась звичайненько та й каже: "Добривечір, люди добрі!" — "Дай боже здоров'ячка." — "Пустіть переночувати!"..." (з української народної казки)
"Важко було Лисичці хліба добувати. Постарілася вже, послабла, а їсти хочеться. От вона вдалася на хитрощі. Забігла десь у комин, обмазалася сажею та й ходить по лісі, голову звісивши, важко зітхаючи, чотки перебираючи. Звірі зразу боялися; почали тікати від неї, та вона масненько вговорювала їх: "Бог з вами, дітоньки! Куди се ви? Мене боїтеся? Ні, не бійтеся, мої голуб’ята. Бачите, я черничкою зробилася, богу служу, постом тіло морю, поклони б’ю, на прощу до святого місця збираюся." Почув се Півень. Дуже його зворушила Лисиччина побожність, та й каже до неї: "Лисичко, божа черничко, возьми мене з собою на прощу."..." (Іван Франко)
"Зіна вкладалася спати. А надворі почалася гроза. Гримів грім, з-за Дніпра насувались чорні хмари. По залізному даху зашумів дощ. Блиснула блискавка, на мить стало ясно, як удень. Зіна побачила: на подвір’ї стоять калюжі води, йде дощ. Ой горе, що ж це таке? - на лавці, під дощем, лежить її лялька Зоя. Вона забула Зою на лавці..." (Василь Сухомлинський)
"Один дідусь, звали його просто - Бортник, жив високо у горах, ув одному з найглухіших гірських місць. Мав він велику пасіку, де вирубував вулики – борті в деревах, але найбільше любив відшукувати мед у природних бджолиних гніздах. Пасіку полишив йому його дід, щоб жив онук солодко серед розкоші природи. Бортник змалечку ріс при меді, тому був навчений брати його з вуликів так, щоб не руйнувати бджолиних гнізд. Умів він і з вощиною собі порадити - робив з неї свічки. Якось на широку полонину завітав Гукало-Грюкало. Від нього в усі боки неслись якісь неперервні писки, калатання, шамкотіння, гудіння, дикий рев, грюканина, тарахкання, гуркання, а Бортник звикся з блаженною тишею гір, зі звуками живої природи, його серце не готове було до дурного галасу. Знав дідусь стрільбу з рушниць і пістолів, проте той звук був короткий і швидко забувався, машинний звук також швидко минав, а ця какофонія не закінчувалась..." (Галина Мирослава)
