"Меди" - добра казка для дітей від Галини Мирослави

Галина Мирослава

Меди

(казка)

Гай-гай, котиться собі трамвай,
Я у ньому чемненько сиджу,
Казку згадую, вам розкажу.
Казка від серця, тепленька.
Зовсім не втомить - маленька.
Зродилась вона на свята,
Коли прийшла радість до хати,
Саме тоді, як пропахла травою
В хаті долівка. А нам от з тобою
Казочка буде про мед, що до столу
Завжди смакує. І хто його має,
Хвороби від себе, як м’яч, відбиває.

Ладненько, серденько, собі примостись, на м’якеньке обіпрись та й чекай…

Один дідусь, звали його просто - Бортник, жив високо у горах, ув одному з найглухіших гірських місць. Мав він велику пасіку, де вирубував вулики в деревах, борті, але найбільше любив відшукувати мед у природних бджолиних гніздах. Пасіку полишив йому його дід, щоб жив онук солодко серед розкоші природи. Бортник змалечку ріс при меді, тому був навчений брати його з вуликів так, щоб не руйнувати бджолиних гнізд. Умів він і з вощиною собі порадити - робив з неї свічки.
Якось на широку полонину завітав Гукало-Грюкало. Від нього в усі боки неслись якісь неперервні писки, калатання, шамкотіння, гудіння, дикий рев, грюканина, тарахкання, гуркання, а Бортник звикся з блаженною тишею гір, зі звуками живої природи, його серце не готове було до дурного галасу. Знав дідусь стрільбу з рушниць і пістолів, проте той звук був короткий і швидко забувався, машинний звук також швидко минав, а ця какофонія не закінчувалась.
Через кілька днів безперервного концерту, влаштованого гостем, бідні бджоли на полонині збились у купочку та безпорадно заметушились. Вони не знали, що мають робити. Їм відмовили їхні відчуття та передчуття. Тепер повітря дрижало зовсім по-іншому, комашки навіть запахи перестали розрізняти.
- Як подолати біду? Як з нею упоратись? - журився Бортник.
Одного дня бджоли перестали розуміти, що дідусь їм каже, що він хоче. Пасічник не міг знайти способу порозумітись з ними ні словами, ні рухами, ні поглядами.
Він у відчаї кинувся шукати порятунку у птахів:
- Поможіть мені, - благав.
- Гар-разд, - відгукнулись теж вкрай виснажені Гукалом-Грюкалом пташки, - Дивись.
Став дідусь приглядатись – помітив, що птахи спілкуються з квітами. Звернувся до квітів:
- Допоможіть мені.
Ті гойднулись пелюстками у відповідь - і він знову почув, та вже від квітів:
- Дивись.
Почав придивлятися і до квітів - кожна намагалась підійняти свою голівку до Сонечка. То й Бортник підвів голову до нього:
- Чи не прийшло б ти мені на допомогу?
Сонечко кліпнуло очками та спустилося трошки нижче:
- Дивись.
Дивився дідусь, дивився, однак зрозуміти все одно не міг. А коли з Великого Воза звалився вечір, старий узяв до рук саморобну сопілочку і заграв з болю та жалю тужну, хоча довкола стояв неймовірний галас. А у грі тій були мелодії гір, у які вплелись звуки птахів, квітів, води, вітру. Підлетіли до нього бджоли й завмерли, заслухавшись, застигли квіти, вражені грою, схилилось сонце, замріявшись.
Це була музика, що йшла потоком просто з самого серця Бортника, вона була мовби з центру Всесвіту і повнилась такою любов’ю та печаллю, що мимоволі на мить нишкли інші звуки. Ніхто й не помітив, як покинув гори разом зі своїм гуркотом непроханий гість, мовби й не було його тут ніколи. Все повернулось на круги свої.
Меди тепер там рікою, а про безлад усі забули, хіба дерева пригадують, коли грім вдаряє.
(1990)

Казку надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Картина - Anca Bulgaru.

Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:

"Теплом навдзвін" - твори для дітей та дорослих від Галини Мирослави

Дитячі поезії Галини Мирослави Галина Мирослава, у дитячій літературі часто підписувалась як Галка Мир, родом з Червонограда. Пані Галина — з родини вчительки української мови, що фанатично любила свою професію та українську літературу, Мирослави Козак, і дизайнера одягу, шанованого у Червонограді закрійника невеличкого ательє, до якого приїздили шити костюми та плащі навіть зі столиці, Івана Козака. За життя навчалась на різних курсах, як потрібних, так і таких, що були даремною тратою часу, змінювала види діяльності, та єдине, що завжди залишалось незмінним — безмежна любов до української мови та поезії.