У повісті-казці Юрія Винничука “Місце для дракона” усе навпаки: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Він тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу.... Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”...
"Темна-претемна ніч. Місто, як завжди, заплющило очі, вимкнувши світло у будинках. Тиша! І в ніякому разі не смій заважати цій тиші. Навіть, якщо тобі не спиться! Навіть, якщо цікавість долає страх, не смій підійматися, щоб зрозуміти, що то за скрипіння дверцят чи потаємне шкрябання під ліжком! Усі ці звуки є ознакою того, що він поряд. Але дуже сильно хвилюватися непотрібно, адже він, загалом, приходить в ніч, з четверга на п'ятницю. Тож, усі інші ночі, можна спати спокійно. Принаймні так вважала Марічка, та на жаль, вона помилилася. Цього разу він прийшов у саму неочікувану ніч, з неділі на понеділок. Мабуть, найтяжчу ніч тижня, адже вона є коридором між закінченням вихідних і початком навчання..." (Євген Дмитренко)
"Їхали раз зимою пан і мужик в ліс по дрова. А було дуже холодно, морозно, то обидва лаялись. "От проклятий мороз", - каже пан, кутаючись у хутро. "От проклятий мороз, бодай ти сказився!" - каже й мужик, щулячись у старій кожушині. А шляхом гуляли собі старий Мороз і молоденький Морозенко. "Е, - каже Мороз, - як вони мене лають! Треба ж їх провчити!" Як заходився старий Мороз біля пана, так той і коміра підіймав, і полами загортався, - ні, таки дойняв лютий Мороз. Ледве-ледве пан додому добрався. А Морозенко подався до мужика та й собі почав його пробирать: то за комір лізе, то дірочку в кожушині знайде. А мужик приїхав у ліс, витяг сокиру та як почав рубати, то й упрів та й скинув кожуха..." (українська народна казка)
"Був собі в одного господаря Кіт Мурко, а в другого Пес Бурко. Хоч Пес і Кіт звичайно не люблять один другого, та Мурко з Бурком із самого малку були великі приятелі. От одного разу, саме в жнива, коли всі з дому повибиралися в поле, бідний Мурко ходив голодний по подвір'ю й дуже жалібно муркотів. Господиня рано, вибираючися в поле, забула дати йому їсти — значить, прийдеться бідному терпіти аж до вечора. До лісу було далеко йти, в стрісі горобчиків не чути ніяких. Що тут бідному Муркові робити?.." (Іван Франко)
"Випало Совеня із гнізда та й повзає лісом. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого - некрасивого, з великою головою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись: - Хто ти такий? Де ти взявся?.." (Василь Сухомлинський)
"Побачило Сонечко хвору Дівчинку в ліжку. Дівчинка лежала, очі її були закриті, вона тихо стогнала. Жаль стало Сонечкові Дівчинку. Нахилилось воно над її голівкою й тихо прошепотіло: "Візьми, Дівчинко, чарівне намисто з чотирма променями. Чотирьох нещасних ти можеш зробити щасливими. На кого спрямуєш промінь — той і стане щасливим." Відкрила очі Дівчинка, бачить — лежить на постелі чарівне намисто, чотири промені грають на стіні. «На кого ж направити щасливі промені? — думає Дівчинка. — Хто у нас нещасливий?» Подумала і важко зітхнула: нещасними були бабуся, дідусь, тато й мама. У бабусі зуб болить, у дідуся ліжко скрипить, татко горілку п'є, мама сльози ллє..." (Василь Сухомлинський)
Василь Королів-Старий, пишучи про нечисту силу, мав чисті й світлі думки про людей, проймався їхніми болями й радощами, показав, що всі вони, казкові герої, є добрими, а не злими.
"Ось і прийшли довгоочікувані зимові свята. На замовлення маленьких гномиків у їхній кімнати постійно падав сніг, росли ялинки і світилися різнобарвні гирлянди. І хоча сніг був холодний, маленькі гномики не мерзли, бо бабуся подарувала їм теплі рукавички та шалики. Марко та Оленка бавилися у сніжки, ліпили снігових баб і цілі фортеці. З ними часто бавився Жартун з Найвеселішої країни Найсмішніших жартунів (чи як там вона називається) та Сонячний Промінчик. Кузь та Русалоньки зараз спали аж до літа. Не приєднувалося до них і Наймудріше Зайченя, воно якраз змінювало шубку і ніяк не могло вийти з дому, щоб не потрапити до лап лисиці або вовкові. Хоча гномики сумували за старими друзями, та їм пощастило познайомитись зі Снігуром та Синичкою. Ну, ви знаєте, маленькі такі пташечки, їх треба підгодовувати взимку, підсипати весь час зернятка до годувальниці. Але ці Снігур та Синичка були незвичайні (мама і тато гномиків – визначні чарівники, дуже зайняті, тому діток їм допомагають доглядати чарівні істоти)..." (Юля Смаль)
Хто з вас чув про африканського папугу жако чи бачив норвезького кота ... в намисті? А може, бував колись у хаті, де живуть страхи? Ні? Тоді запрошуємо вас до цієї надзвичайно доброї, зворушливої, усміхненої, трохи таємничої книжки і обіцяємо: ви не пошкодуєте. Читайте оповідання та казки Михайла Слабошпицького: "Норвезький кіт у намисті", "Що ж буде з Костиком?", "Чудасія на балконі", "Мій друг лелека", "Цікаве рибеня", "Пташині вісті", "Риба від діда Остапа", "Зоряний цвіт".
"Був собі Осел. Багато було йому праці у господаря. «Давай,— думає,— втечу в ліс і буду жити на волі! Буду собі пастися в лісі, і хто мені що зробить? » І, не довго думавши, втік від господаря у ліс. Добре йому там. Пасеться, де хоче, нічого не робить, ніхто його не б'є — відколи живе, ще такого добра не зазнав. Аж раз дивиться, йде Лев, страшний-престрашний, та просто на нього..." (Іван Франко)
"Ростуть над ставком дві берези. Стрункі, високі, білокорі. Опустили берези зелені коси. Віє вітер, розчісує їх. Тихо шелестять листям берези. То вони про щось розмовляють. Однієї ночі стало холодно. На траві заблищали білі кристалики льоду. Прийшла до беріз осінь. Принесла їм золотисті стрічки..." (Василь Сухомлинський)
"Ох" – українська народна казка про парубка, який переміг лісового царя Оха.
"Стукає — розносить вістку лісом дятел: "Буде завтра Оксанка писанки писати!" Шепнув на вушко зайчик хом'якові: "Уже й краски у горщиках готові!" А жовтий лис переказав куниці: "Купила вчора воску у крамниці!" Сказав ведмідь, гостюючи у вовка: "І писальце вже є: тоненьке, наче голка!" Отак то лісом ці вістки ходили, аж їх почули дві нечисті сили, що людям шкодять, тихо не сидять..." (Леся Храплива-Щур)
Розділ другий,
де пірати переходять у наступ, пінгвін висловлює сумніви, а нямлик роздає щиглі.Розділ третій,
у якому пірати регочуть і граються в піжмурки, та врешті змушені тікати світ за очі.
"Якось каже дід бабусі:
— Розпали вогонь в печі
та для нашої Ганнусі
ти плискачика спечи.
Замісила баба тісто
і плискачика спекла,
а тоді, щоб трохи вистиг,
на віконце віднесла...."(Наталя Забіла)
Розділ другий,
де з-під землі снує підозрілий дим, і друзі потрапляють до криївки стіногризів.
-------------------------
"Зібрався якось вовк до річки, риби половити. Прийшов, поглянув, а довкола — тиша. Дістав він вудку, наживив на гачок черв’ячка, закинув його у воду та й спостерігає за поплавком, спершись на стовбур акації, що росла на березі річки. Сидить й чекає. І хоч навколо дув легкий вітер, а кущі та віти дерев час від часу поволі хиталися, поплавок рибака ніби стояв на місці. Аж раптом, смик-смик. Зрадів вовк, підскочив та як смикнув вудку. Дивиться, а на гачку рак повис. Засмутився сіроманець й відпустив його назад до води. У цей час, прилетів грак. Примостився на гілці старого дерева, та й спостерігає за вовком..." (Євген Дмитренко)
До другої частини книги Еріха Распе "Пригоди барона Мюнхаузена" увійшли такі оповідання: "Буря", "Між крокодилом і левом", "Зустріч з китом", "У риб'ячому череві", "Мої чудові слуги", "Китайське вино", "Гонитва", "Влучний постріл", "Один супроти тисячі", "Людина-ядро", "Серед білих ведмедів", "Друга подорож на Місяць", "Сирний острів", "Кораблі, поглинуті рибиною", "Сутичка з ведмедем".
Дуже повчальна казочка Всеволода Нестайка про братів-близнят, які захотіли стати козенятами, щоб бавитися досхочу, і "на свою голову" зустріли чарівника, який доправив їх у вигляді козенят у свою чарівну країну... Що з того всього вийшло - читайте...
"Була собі дівчинка Орися... коли прийшов Великдень, задзвонили дзвони, подарувала Мати Орисі гарну писанку. Квітками, чічками, барвними олениками розмальовану. Подякувала Орися Мамі, завинула писаночку в шовкову хустинку та пішла з Батьками в церкву. А після Служби Божої зібралися біля церкви Орисині подруги. Кожна з них дістала того ранку писанку від Матусі, та ніодна не була така гарна, як Орисина. Стали дівчатка одною писанкою об одну цокати, пробувати, чия сильніша..." (Леся Храплива-Щур)
