"Повернення пана Бурульки" - перша частина книги Лесі Ворониної "Нямлик і балакуча квіточка" (читати та завантажити)


Повернення пана Бурульки - частина 1 книги Лесі Ворониної Нямлик і балакуча квіточка (читати та завантажити). Малюнки Катерини Білетіної.

 

Леся Воронина 

НЯМЛИК І БАЛАКУЧА КВІТОЧКА

 

Леся Воронина. Нямлик і балакуча квіточка. Повернення пана Бурульки (читати та завантажити). Малюнки Катерини Білетіної.

ПОВЕРНЕННЯ ПАНА БУРУЛЬКИ

 

Завантажити текст першої частини книги Лесі Ворониної "Нямлик і Балакуча Квіточка" - "Повернення пана Бурульки" (txt.zip)

 


Розділ перший,
у якому Олянка годує малого чоловічка манною кашею 
і дізнається про страшну небезпеку, що загрожує Країні нямликів


Звичайно, у кожної людини є свої таємниці, навіть якщо їй шість років, і вона ходить до дитячого садка. Була така таємниця і в Олянки — вже півроку вона дружила з кумедним малим чоловічком, який одного ранку застрибнув у її кімнату просто... зі стіни. 
Так-так, виявилося, що у стінах старих будинків мешкають дивовижні істоти — нямлики. Та лише один-єдиний нямлик на ім’я Буцик наважився познайомитися з Олянкою і розповісти їй про існування чарівної Країни нямликів. 
Дівчинка пообіцяла своїм новим друзям ніколи не зрадити їхньої таємниці здорованям — так нямлики називали людей. А ще Олянка усіма правдами і неправдами добувала Чарівну Страву — звичайнісіньку манну кашу, яка давала Буцикові та його родичам дивовижну силу. 
І саме завдяки цим чарам дівчинка пережила не одну фантастичну пригоду.
От і сьогодні вона прокинулася дуже рано, підійшла до стіни, розмальованої блакитними квіточками, і тихо постукала по найбільшому дзвіночку. Тієї ж миті у стіні відчинилися потайні дверцята й звідти вистрибнув Буцик, вбраний у костюмчик з таким же візерунком, як на шпалерах в Олянчиній кімнаті.
—    То як, Чарівна Страва з тобою? — запитав Буцик, забувши привітатися з дівчинкою.
Та Олянка не образилася, бо зрозуміла — сталося щось надзвичайне. Малий чоловічок був засмучений і навіть наляканий. Таким Олянка не бачила його досі ніколи.
—    Тримай, — сказала Олянка, і простягла нямликові металеву коробочку з-під льодяників, повну холодної манної каші, — у тебе все гаразд?
Нямлик дістав із кишені квітчастої курточки срібну ложечку і почав швидко-швидко наминати манну кашу, приказуючи:
—    Ням-ням-ням!
Коли коробочка спорожніла, Буцик зручно вмостився на Олянчиному м’якому капчику й сказав:
—    У Країні нямликів завівся підступний шпигун. Ніхто не знає його  не чула про істот із такою дивною назвою.
—    Розумієш, стіногризи з’являються невідомо звідки, вони прогризають величезні дірки у стінах, а потім зникають без сліду І найстрашніше, що разом зі стінами вони пожирають і садиби нямликів. У наших садочках пов’яли всі квіти, а по вулицях гуляє страшний холодний вітер, адже крізь дірки видувається все тепло!
—    Ой, що це? — скрикнула Олянка, бо несподівано почула якийсь гуркіт, що долинав ізсередини стіни.
—    Це вони! Через цих лиходіїв стався ще один стінотрус. Невже цього разу вони добралися й до мого будиночка?!
Олянка підбігла до стіни й приклала до неї вухо. їй здалося, що вона чує тоненькі голоси нямликів і розпачливі крики про допомогу.
Коли вона озирнулася на Буцика, то побачила, що манна каша подіяла — маленький кумедний чоловічок зник, а на його місці стояв хлопчик у чудернацькому квітчастому костюмчику й кумедному ковпачку.

 

* * *

 

Розділ другий,
де з-під землі снує підозрілий дим, 
і друзі потрапляють до криївки стіногризів


—    Найголовніше — це знайти таємний хід, крізь який стіногризи проникають до Країни нямликів, — сказав Буцик.
—    А звідки ми знатимемо, що це саме стіногризький хід? — засумнівалася Олянка, — у нас щодня під будинком щось розкопують і закопують. А на місці пісочника вже цілий рік величезна яма...
—    Слухай, а ти можеш мене туди повести? Стіногризи дуже часто діють під самісіньким носом у людей, і на них ніхто не звертає уваги.
—    Ходімо, тільки нічого не зачепи в коридорі. Бо мої тато й мама сьогодні вночі повернулися з гірської експедиції і навіть не встигли забрати з коридору своє спорядження.
Дівчинка й нямлик навшпиньки скрадалися коридором і, здавалося, їм пощастить тихенько вислизнути з квартири. Але нямлик зачепив великого рюкзака, і на нього посипалися гірські лижі, палиці й льодоруби.
Олянка перелякано завмерла, бо чекала, що батьки зараз вибіжать зі своєї кімнати й побачать у їхній квартирі незнайомого хлопчика у дивному вбранні. 
Та, мабуть, під час експедиції мама й тато так призвичаїлися до гуркоту каміння й шуму гірських річок, що навіть не прокинулися. Тож дівчинка і нямлик непомітно вийшли на вулицю.
Надворі випав сніг і видно було, що з їхнього будинку ще ніхто не виходив — біля під’їзду Олянка не помітила жодного сліду. Та коли вони підійшли до глибокої ями, викопаної на місці пісочника, і зазирнули всередину, то не могли втриматися від здивованих вигуків:
—    Поглянь, із дна ями піднімається дим, наче під землею щось горить, — здивовано сказала дівчинка.
—    Дивно, хто б це серед зими розводив під снігом багаття? — і собі здивувався Буцик і почав обережно спускатися крутим схилом ями. Олянка рушила за ним.
Коли діти нахилилися над отвором, з якого снував дим, то побачили, що вглибину ведуть вирубані з льоду східці.
—    Цікаво, чому ці крижані східці не розтопилися? — промовив Нямлик, простяг руку до диму і тут-таки відсмикнув її.
—    Ти що — обпікся? — спитала дівчинка.
—    Навпаки! Уявляєш, цей дим страшенно холодний. Я мало руку собі не відморозив. Ану, спробуємо зійти по цих східцях і подивимося, хто тут наганяє холоднечу.
Підтримуючи одне одного, щоб не послизнутися на крижаних сходинках, дівчинка з нямликом спускалися все нижче і нижче. Врешті вони ступили на вкриту памороззю підлогу й зрозуміли, що саме звідси йде отой загадковий холодний дим. 
Нямлик дістав із кишені курточки ліхтарика, з яким ніколи не розлучався, і освітив приміщення.
Посеред захаращеної підземної кімнати стояло кілька десятків холодильників. Деякі з них були новенькі й блискучі, з великими морозильними камерами і спеціальними краниками, з яких можна було пити холодну газовану воду, інші холодильники були простіші — схожі на той, що стояв на кухні в Олянчиній квартирі. 
І раптом дівчинка помітила старезний облуплений холодильник, який кілька днів тому хтось викинув на смітник. Вона пізнала його по смішній наліпці із зображенням поросятка.
«Незрозуміло, кому знадобився цей іржавий мотлох, і що там усередині?» — подумала дівчинка і обережно взялася за велику металеву ручку.
— Не займай! — крикнув Буцик, та Олянка вже встигла потягти ручку на себе. Дверцята холодильника повільно відчинилися, і звідти вистрибнуло чудернацьке створіння, схоже на величезну крижану бурульку.

 

* * *

 

Розділ третій,
у якому пан Бурулька розповідає, як потрапив у полон до стіногризів, 
а Буцик здогадується, чому у Країні Нямликів стає дедалі холодніше


—    Привіт! — зарепетувало створіння, низенько вклоняючись Олянці! — Нарешті! Нарешті знайшлася добра людина, що визволила мене з цієї жахливої пастки!
—    А ви хто? — розгублено запитала Олянка.
—    Як? Хіба ви мене не впізнали? Я пан Бурулька. Пам’ятаєте, минулої неділі ви відірвали мене від металевої труби, де я висів разом зі своїми родичами-бурульками.
—    Ні, не пам’ятаю, — сказала Олянка і зашарілася, бо насправді вона пригадала, як відламала й потягла до рота чудову прозору бурульку. Але довгаста крижинка вислизнула у неї з руки і впала у сніг.
—    Та не соромтеся ви, — заспокоїв дівчинку пан Бурулька, — майте на увазі, майже всі діти пробують на смак крижані бурульки. Просто їм здається, що це льодяники. Уявіть собі, що і ваші батьки, і навіть бабуся й дідусь колись таке робили.
—    І в них теж після цього була ангіна? — зацікавлено запитала Олян- ка, та її перебив Буцик.
—    Заждіть, зараз нема коли з’ясовувати, хто кого і коли з’їв. Мені треба знати, хто запхав тебе до цього старого холодильника, і чому з цієї ями весь час іде холоднющий дим.
—    Звичайно, звичайно, — згодився пан Бурулька, — зараз я все розповім. Знали б ви, у яку халепу вскочили, коли спустилися до цієї ями! Нам чимшвидше треба звідси тікати. Бо як прийдуть стіногризи, буде пізно — вони й вас запхають у холодильник і перетворять на бурульки.
—    А навіщо їм усіх заморожувати? — вражено запитала Олянка.
—    Щоб церетворити все місто, а потім і всю землю на крижану пустелю! — сумно промовив пан Бурулька і заплакав крижаними сльозами.
—    Ну, тепер я потроху починаю розуміти, який хитромудрий план вигадали підступні стіногризи! — промовив Буцик. — Нам і справді треба звідси ушиватися. Але спершу ми визволимо всіх, кого ці лиходії замкнули в холодильники.
Однак, коли Олянка, Буцик і пан Бурулька повідчиняли дверцята великих, середніх і малих холодильників, виявилося, що всередині порожньо.
—    Куди ж вони поділися, мої п’ятнадцять братів-близнюків, — заридав пан Бурулька. — Пам’ятаєте, тиждень тому була відлига, сніг почав танути, а наступного ранку вдарив мороз? Ось тоді ми всі й виросли на залізній трубі, куди скрапувала вода із даху будинку.
—    Не плач, здається, я здогадуюся, де твої брати. Сьогодні вранці, коли я біг на зустріч із Олянкою, то чотирнадцять разів перечепився об щось холодне й слизьке. Тепер я зрозумів — стіногризи використовують бурульки для того, аби заморожувати Країну нямликів.
—    А чому ж вони не забрали з холодильника й мене? — схлипуючи, запитав крижаний чоловічок.
—    Розумієш, тебе відламала від залізної труби Олянка. А всі нямлики знають, що бурулька, до якої торкнулася дитяча рука, стає чарівною. Хіба твої брати-бурульки вміють розмовляти людською мовою?
—    Ні, — погодився пан Бурулька.
—    От бачиш! Певно, стіногризи також відчули, що ти особливий, і вирішили використати тебе пізніше, щоб заманити у своє підземелля побільше дівчаток і хлопчиків. Адже кожна дитина піде за балакучою бурулькою хоч на край світу.
—    Та ви що! _ обурився пан Бурулька. — Я б нізащо не згодився дурити дітей!
—    У тому й річ, ці підступні лиходії вміють задурманювати і людей, і нямликів, і навіть бурульки. Я певен, що той крижаний туман, об який я обпікся, коли ми спускалися в яму, мав і нас перетворити на слухняних помічників стіногризів. Добре, що перед цим я встиг з’їсти цілу коробочку Чарівної Страви. Тільки завдяки їй ми і врятувалися!

 

* * *

 

Розділ четвертий,
де друзі намагаються перемогти стіногризів за допомогою їхньої ж зброї, 
а водночас довідуються про те, хто зрадив нямликів


Діти з паном Бурулькою підбігли до крижаних сходів, якими спускалися до підземної кімнати. Та що це — сходи зникли, ніби їх ніколи й не було. Перед ними видніла глуха стіна.
—    Ось цього я й боявся, — запхинькав пан Бурулька, і з його очей знову побігли сльози, — зараз тут з’являться стіногризи...
—    Тс-с-с! — прошепотів Буцик і приклав палець до губ, — а ми не чекатимемо, поки вони на нас нападуть. Краще ми влаштуємо пастку на самих стіногризів. І використаємо для цього їхню власну зброю — холодильники. Хутчіше прив’язуйте до дверцят ось ці мотузки, — і Буцик, мов фокусник, дістав із кишені цілий жмуток тоненьких шнурочків.
Дівчинка вже хотіла розпитати, як їм можуть допомогти якісь там мотузочки, але в цю мить почувся металевий брязкіт, і до підземної кімнати залетів іще один холодильник. Було зрозуміло, що стіногризи готують нові пастки.
—    Скоріше! Лиходії вже близько! Зараз нема коли пояснювати — просто робіть те, що я, — нямлик почав прилаштовувати до ручок холодильників мотузки так, щоб їх не було видно. До нього приєдналися пан Бурулька і Олянка.
Вони ледве встигли закінчити свою роботу, коли одна стіна в підземній кімнаті затремтіла і з неї посипали пісок та камінці.
—    Мерщій ховайтеся за холодильниками і мовчіть, — наказав нямлик.
Олянка дуже обережно визирнула зі своєї схованки і побачила, що у стіні утворилася величезна діра. Від переляку в неї перехопило подих — до підземної криївки заскочив перший стіногриз. 
Він був схожий на велетенську гусінь зі страшною зубатою пащекою. Хиже створіння швидко пересувалося на тоненьких пазуристих лапках. Слідом за ним до підземелля застрибнуло ще кілька стіногризів. 
Та що це? За останнім зубатим чудиськом до кімнати вскочив... нямлик.
—    Гей ти, Курдуплю! — покликав огрядного чоловічка стіногриз, який, певно, був головним, бо мав найбільші ікла. — То які секрети розкриєш ти нам сьогодні?
Пузатий нямлик низенько вклонився і, хитро примруживши очі, запитав:
—    А що мені за це буде?
—    Ти диви! — здивувався зубатий, — та ми ж з тобою домовилися — ти нам допоможеш занапастити Країну нямликів, а ми тобі за це дамо найбільший у місті будинок.
—    Із найтовстішими стінами! — нагадав зрадник.
—    Ги-ги! Та звичайно, з найтовстішими стінами, — охоче погодився стіногриз і непомітно підморгнув своїм ікластим товаришам.
—    І я зможу стати королем Нової Країни нямликів — Курдуплем Першим?
—    Аякже! — запевнив головний стіногриз. — І годі вже базікати. Зараз ми підготуємо пастки для наших нових рабів.
Олянка побачила, як лиходії відчинили одне за одним дверцята всіх холодильників, а тоді позалазили всередину й почали бурмотіти якісь незрозумілі слова.
—    Це вони вичаровують крижаний дим, — прошепотів Буцик, — щоб ті, кого вони замкнуть усередині, вже ніколи не змогли вирватися на волю. А коли стіногризи захоплять наш будинок і заморозять усіх його мешканців — і нямликів, і людей, — вони схочуть загарбати цілий світ...
—    То що ж робити? — вжахнулася Олянка.
—    Просто за моєю командою смикни за мотузочок, — так само тихо промовив Буцик.
Олянка й пан Бурулька завмерли, тримаючи в руках мотузочки, прив’язані до дверцят холодильників, і чекали знаку від нямлика.

 

* * *

 

Повернення пана Бурульки - частина 1 книги Лесі Ворониної Нямлик і балакуча квіточка (читати та завантажити). Малюнки Катерини Білетіної.

 
 Розділ п’ятий,
у якому Курдупель мріє про те, як владарюватиме у Новій Країні нямликів, 
стіногризи потрапляють у власні пастки, 
а Олянка з друзями святкує перемогу


А тим часом пузатий Курдупель зачаївся у найдальшому куточку підземелля, щоб крижаний дим, бува, не зачепив і його. Він заплющив очі й уявляв, як сидітиме на високому троні, а його підданці — звичайні нямлики, виконуватимуть усі його накази.
—    Ану, принесіть мені велику миску Чарівної Страви! — скомандував Курдупель, — і вмить десять слухняних нямликів принесли йому величезну миску манної каші.
—    їжте, ваша величносте! — улесливо проказав один зі служників.
Курдупель аж засміявся від радості. Та що це за дивні звуки? Нямлик-зрадник розплющив очі і з жахом побачив, як дверцята холодильників самі собою заклацнулися, і його нові господарі-стіногризи опинилися у пастках, які готували для своїх майбутніх рабів. 
Це Буцик подав знак панові Бурульці та Олянці, і вони одночасно смикнули за мотузочки.
—    Ура! — закричали друзі, а після цього почали повільно підходити до пихатого й підступного Курдупля.
—    Ану, збирайся, зраднику! — наказав Буцик. — Підемо додому, і ти сам розкажеш, як допомагав стіногризам занапастити Країну нямликів.
—    Та що ви! — зарепетував пузатий нямлиіс, — я ж просто пожартував. Вірніше, я просто хотів надурити цих поганських зубатих потвор і врятувати нашу любу Країну нямликів.
—    Не бреши, ми все чули, — суворо мовив Буцик і підштовхнув Курдупля до діри, яку зробили стіногризи.
Виявилося, що зубаті хижаки проклали цілий тунель, який вів прямісінько до Країни нямликів. Освітлюючи дорогу ліхтариком, Буцик упевнено пробирався крізь купи потрощеної цегли й погризених балок.
—    Так, ці лиходії знищили майже півбудинку, ще б трохи — і від нашої країни не лишилося й сліду, — сказав він, суворо глянувши на зрадника Курдупля. Але той опустив голову й дивився собі під ноги.
Урешті друзі опинилися на центральному майдані Країни нямликів. Олянці вже колись пощастило тут побувати, і тому вона з цікавістю озиралася на всі боки й пізнавала знайомі місця.
Хіба могли уявити Олянчині батьки та сусіди, що за стінами звичайнісінького цегляного будинку є ціле місто? З вузенькими вуличками, крихітними затишними будиночками і навіть із маленькими садочками й квітниками. 
Біля входу до кожної садиби висіли таблички з іменами їхніх власників.
Але якщо під час перших Олянчиних відвідин усе місто, де мешкали малі чоловічки, освітлювали тисячі ліхтарів і ліхтариків, то тепер тут панували сутінки.
—    Агов! — закричав Буцик, — виходьте всі зі своїх будинків. Небезпека минула. Я знайшов зрадника!

 

* * *

 

Розділ шостий,
де Нямлики регочуть так, що аж стіни дрижать, 
а пан Бурулька зі своїми братами-близнюками повертається додому


Спершу не було чутно жодного звуку. Мабуть нямлики боялися, що це якась нова хитрість підступних стіногризів. Тоді й Олянка звернулася до малих чоловічків:
—    Не бійтеся — це я, Олянка. Ми перемогли стіногризів — замкнули їх у холодильниках разом з їхнім страшним крижаним димом. Тепер у Країні нямликів буде тепло!
Першим зі свого будиночка, оточеного квітучими клумбами, вийшов двоюрідний дядечко Буцика — Юліан. 
Побачивши, що біля Оляніси й Буцика стоїть пузатий Курдупель, Юліан вмить усе зрозумів:
—    А я завжди знав, що підлабузники здатні на будь-яку капость. І навіть на зраду. Як же я сам не здогадався, що це ти, хитрий і улесливий Курдуплю, зрадив своїх братів-нямликів!
До Юліана приєдналися інші жителі Країни нямликів. Коли вони почули розповідь Буцика про те, як стіногризи потрапили до холодильників, то почали так реготати, що погризені стіни захиталися.
—    Годі вам веселитися, — сказав найстаріший нямлик із довгою сивою бородою. — Мерщій ставайте до роботи, поки наша країна не перетворилася на купу битої цегли! Треба залатати всі діри, і зробити це так, щоб здоровані нічого не почули. Бо якщо будинок почнуть ремонтувати люди, то одразу ж виявлять нашу таємну країну!
—    А що нам робити з Курдупелем? — захвилювалися нямлики.
—    Його ми покараємо суворо, але справедливо, — вирішив мудрий бородань. — Він більше ніколи не отримає жодної крихти Чарівної Страви!
—    Ні-ні, тільки не це, — заверещав пузань, але його вже ніхто не слухав.
—    Перепрошую, — тихо озвався пан Бурулька, який досі мовчки стояв за спиною в Олянки, — а що буде з моїми братами-близнюками? Я чув, що стіногризи позакладали їх у дірки в стінах, щоб заморозити нямликів...
—    А ми їх знайдемо і повернемо на те місце, де всі ви народилися, — запропонував Буцик.
—    Невже?! — зрадів пан Бурулька. — Ви й справді можете усіх нас повернути на нашу рідну металеву трубу? Ту, що під бляшаним дашком?
—    Звісно, можемо, — запевнив пана Бурульку Буцик. — Вам пощастило, цього разу Олянка принесла стільки Чарівної Страви, що мені тільки варто клацнути пальцями — і всі повернуться на свої місця. Ось так!
Олянку підхопив теплий вихор, а коли вона розплющила очі, то виявила, що лежить у своєму ліжку. Дівчинка підвелася, підбігла до вікна і побачила, що величезна яма на місці пісочника зникла, наче її й не було. 
А на металевій трубі під їхнім будинком у променях ранкового сонця сяють чудові прозорі бурульки. Про всяк випадок Олянка полічила — їх було рівно п’ятнадцять.

Повернення пана Бурульки - частина 1 книги Лесі Ворониної Нямлик і балакуча квіточка (читати та завантажити). Малюнки Катерини Білетіної.

За матеріалами: Леся Воронина. "Нямлик і Балакуча Квіточка". Ілюстратор Катерина Білетіна. Київ, видавництво "Грані-Т", 2008 р., стор. 6 - 23.

 

 

Читати усі частини книги Лесі Ворониної "Нямлик і Балакуча Квіточка":

Леся Воронина. Нямлик і балакуча квіточка - ілюстрована книга (читати та завантажити). Малюнки Катерини Білетіної.
Ви вже, мабуть, знайомі з нямликами – маленькими кумедними чоловічками, які живуть у стіні Олянчиного будинку і понад усе на світі полюбляють манну кашу. Це ж про них написала свою дивовижну книжку «Прибулець з Країни нямликів» відома дитяча письменниця Леся Воронина! Про них – і про дівчинку Олянку, яка з ними не лише познайомилась, але й подружилася, і пережила чимало карколомних і дуже веселих пригод. А в цій книжці пригоди тривають. Разом із Олянкою і нямликом Буциком ви: побуваєте на… Святі Великої Ложки приборкаєте… Привида Здичавілого Сантехніка пригостите добродійним морозивом… найсправжнісіньких піратів нагодуєте Гладкого Блукальчика… рюкзаком. І ні слова про Балакучу Квіточку – ви все про неї дізнаєтеся самі!
 
 
Більше творів Лесі Ворониної на нашому сайті:
 
Дитячі повісті Лесі ВорониноїУ підрозділі представлені повісті Лесі Ворониної для дітей: "Таємне Товариство Боягузів, або засіб від переляку №9", "Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів"  
та «У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях» і «Таємниця золотого кенгуру», що увійшли до книги "Суперагент 000: Таємниця золотого кенгуру".
 
Дитячі оповідання Лесі Ворониної
Читайте оповідання відомої української дитячої письменниці Лесі Ворониної: "Слон на ім’я Ґудзик", "Хлюсь та інші", "Пригоди голубого папуги", "Нямлик і балакуча квіточка".

Останні коментарі до сторінки
«"Повернення пана Бурульки" - перша частина книги Лесі Ворониної "Нямлик і балакуча квіточка" (читати та завантажити)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми