Аліса Коломієць
КАЗКА ПРО ЛИПУ І БАЛЕРИНУ
Вечір огортав зимове місто оксамитом темряви. Запалював вогники ліхтарів і підсвічував стишені вулиці.
Адель поверталася з балетної студії. Кожен її крок відлунював у безшелесній дрімоті лютого.
Було трішки лячно, ще більше холодно, а від шкільного наплічника — тяжко.
Худенька дівчинка несла кіпу важких підручників спершу до школи, потім на заняття хореографією, а вже пізно ввечері — додому. І так щодня, за будь-якої погоди.
Батьки дивувалися впертості малої. Нащо здався їй той балет?
— Привіт, Липо! — гукнула вона до старого розлогого дерева, що росло якраз перед її вікнами. Липа привітно захитала гілочками — віталася.
— Знаю, вже пізно, я затрималася. Треба було добре попрацювати над фуете.
Адель втомлено усміхнулася і сховалася за важкими дверима свого під'їзду.
За кілька хвилин у вікнах її спальні спалахнуло світло. Дівчинка знову тренувалася. То плавні, то стрімкі, але завжди точні й чіткі рухи вимальовували прекрасні візерунки танцю під вишукані мелодії класичної музики.
А за вікном падав сніг. Місто спало. Лише Липа не зводила очей з юної балерини, мріючи хоч раз закружляти в шаленому танку. Та хіба ж дерева танцюють?
З того вечора минуло багато років. Адель опинилася за крок від мети — талановиту танцівницю запросили на перегляд до кращої театральної трупи Києва. Як же вона раділа! А ще більше — хвилювалася.
Липа бачила, що цілісіньку ніч напередодні у кімнаті світилося. Балерина репетирувала віртуозну варіацію, варту найгучніших оплесків залу. Липа захоплено спостерігала за кожним її порухом. Але вже перед світанком сон зморив дівчину.
Зранку будильник аж підскакував на підвіконні, паршивим звуком сповіщаючи про час пробудження. Нарешті Адель прокинулася.
— Я запізнююся! — зойкнула дівчина. Поспіхом зібралася й вибігла на вулицю. Та просто біля самої Липи спіткнулася й підвернула ногу.
— Ой, як боляче! — з очей хлинули сльози. — Як сильно бо-о-олить! І я не зможу тепер піти на кастинг!
Балерина гірко плакала, обнявши стовбур дерева, а Липа заспокійливо шелестіла листям і гладила по волоссю тоненькими гілочками. Їй було невимовно шкода цю обдаровану і старанну дівчинку, мрія якої розбилася щойно, як кришталь.
І тоді Липа твердо вирішила: Адель буде танцювати! Вона піде на перегляд, навіть якщо деревцеві доведеться віддати дівчині свою могутність.
По краплині зібрала Липа життєдайну енергію з кожного свого листочка — і віддала Адель. Потім забрала силу в свого розлогого гілля — і теж передала дівчині.
— Як дивно… Нога вже не болить, — Адель витерла сльози. І відчула раптом неймовірне піднесення і впевненість у собі. Вона знала: сьогодні їй пощастить!
Минав час. Балерина пурхала, мов метелик, у світлі софітів, насолоджуючись оваціями глядачів. Поверталася додому щаслива, з кошиками квітів від шанувальників.
А Липа… марніла з кожним днем. Сили покидали її, настала пора згасання. Одна за одною завмирали ослаблені гілочки. Та в серці досі горів вогонь заповітної мрії — хоч раз закружляти в шаленому танку.
Той запал відчув Скульптор. Коли від Липи залишився тільки стовбур, він не дозволив його спиляти.
Хотів вирізати з дерева фігурку сірника. Уже й ніжку зробив. Якось увечері Адель поверталася з концерту й побачила розпочату скульптуру.
"Ох, це ж стовбур моєї Липи!"
Вона дістала з сумочки ручку, блокнот і написала: "У серці Липи палає жага до балету!"
Зранку Скульптор знайшов записку.
Акуратно, виважено, з величезною повагою, він вирізьбив прекрасну Балерину. Так на розі Стрілецької і Стрітенської з'явилася тендітна постать у балетній пачці й пуантах.
Коли вечір огортає місто оксамитом темряви, запалює вогники ліхтарів і підсвічуєі стишені вулиці, Балерина спускається вниз, щоб до ранку виплітати вишукане мереживо танцю. А очі її сяють щастям!
З вікна старовинного будинку за нею з захватом спостерігає Адель.
Казку люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Ілюстрація — авторська, створена за допомогою ШІ.
Читаймо також на "Малій Сторінці":
