"Для сімейного читання. Дошколярикам старшого віку.
Абетка (ігрова) "Викрутасик" з присвятою жартолюбчикам у двох книжках:
I. Від А до Л (16 літер);
II. Від М до Я (16 літер, без м’якого знака).
(Дітям сумуватим не варто читати)
Словолюбі словожарти словолюбикам для старту.
Смішні віршики з поясненнями-повідкриванками під ними."(Галина Мирослава)
"Якось матуся повідомила милій донечці Людмилі, Люді, Люсі, що в Китаї, країні, де дуже багато людей, жив колись імператор Лю Да, який походив з роду Лю. Його батько теж був Лю, а діда звали ще цікавіше — Лю Сю. Всі сини Лю Да також до імені додавали слово Лю. І спадкоємцем Лю Да згодом став якийсь новий Лю. — Китай, — повторила про себе Люда по складах, — мабуть, там має бути багато китів. Але вголос запитала про інше: — А як правильно: Лю Лю чи Лю Люєвич? Мама знизила плечима і відповіла: — Люсю, Людо, люлю — це я тобі іноді перед сном кажу, а він був просто Лю, це не ім'я, а прізвище..." (Галина Мирослава)
"Стала аж на пальчики, тихо-тихо,
Дотяглася мисочки, там – горіхи.
Смакувала б досита, було б втіхи,
Зубки ж налякалися, лихо моє, лихо..."(Галина Мирослава)
"Як дванадцята настала,
Лялька тишу перервала,
Хоч Маруся вже заснула,
Та крізь сон таки почула:
Каже лялька ляльці: "Дзуськи,
Не піду я до Маруськи".(Галина Мирослава)
"Два рядочки – раз і два.
Швидко прочитав? Ура!!!"(Галина Мирослава)
"Спокійна й часто замріяна дівчина, з червоними, як ягоди калини на морозі, губами, та великими карими очима, які здаються бездонними (можливо, ви її знаєте), Калинка Калинюк, обожнює слухати старовинну музику, блукати садом, який завжди такий мальовничий, любить ніжно притулятись до виструнчених у небо дерев, обіймає їх, ніби вони м’які іграшки, полюбляє збирати росу в розтулені чаші долоньок і пестити пучками пальчиків тоненькі травинки, не забуває ручкатись з м’якими гілками кущиків, гасати за яскравими метеликами, навприсядки вичікувати на стрибки коників у траві, пильнувати за неповороткими равликами, лоскотати мурашок, розплутувати лабіринти павутиння, годувати гомінких і невсипущих пташок. Безумовно, що це не все, чим переймається дівчинка. Побіжно зауважу, що Каля уміє переміщуватися так тихо й делікатно, що перехожим видається, ніби дівчинка — повітряна акробатка, яка легко рухається по натягненому над землею, немовби міцна павутина, нотному стані. Іноді Калинуся подовгу засиджується в якомусь квітнику, оповідаючи свої історії квітам, прислухаючись і придивляючись до їхньої схвальної реакції або стебельцями, або й голівками, їй неймовірно важливо, щоби квітоньки її почули..." (Галина Мирослава)
"Івасик ріс кмітливим хлопчиком, допитливим. Якось мама читала йому віршик, де було написано, що "люди — як птахи". Івасик, уважно прослухавши, відразу звернувся до мами з запитанням: — Як страуси? — Гадаю, що у вірші йдеться не про зріст, а про вміння літати. — А страуси не літають. Ківі теж не літають. Дарма що птахи! — зауважив хлопчик..." (Галина Мирослава)
"За скрутом автобус замість того, аби їхати просто, чомусь повернув праворуч. Мій сусід, чотирирічний Стефко, визираючи через вікно, голосно, аж в автобусі всі почули, навіть ті, хто спокійно собі дрімав, запитав мене: — То ми в ''Оці'' заправлятимемось? Я розсміялась. — Не знаю, може в ''Вусі''. — Коли я виросту, — серйозно продовжив Стефко, — я відкрию заправку ''Ніс''. — Ну й правильно, — кажу, — один паливо поніс, другий приніс, третій відніс. Нам обом знову стало смішно." (Галина Мирослава)
"Сьогодні двом братам — Лук'янові й Маркові — вдалось випросити маму спекти печериці з сиром. До вечері їх ще треба було назбирати. Хлопці вийняли свої велосипеди з сараю і поїхали ними по вулиці. Спочатку проїхали повз металеві сітки, потім вздовж викладеного поздовжніми дошками шальованого штахетника, за ним завернули біля залізобетонних стін огорожі хати на розі, проминули три несхожі між собою тини, ще трішки покрутили педалі біля безпарканної новобудови й виїхали за межі села..." (Галина Мирослава)
"Поруч міста річка текла,
А над нею у чаші гнізда
На дереві, якому ще рости,
Оселилось два дрозди:
Дроздиця, голосиста птиця,
І молодий дрізд,
Що вміло тримав свій хвіст.
А в тім гніздечку
З'явилось яєчко
Блакитне, ще й в крапочки,
Нерівні, як ляпочки...."(Галина Мирослава)
"Дощ рукатий
Йде по п'ятах –
Дуже хоче наздогнати.
Тягне скрізь довгасті руки,
Хоче щось сказати гуком,
Тільки аби зрозуміти,
Треба під дощем сидіти,
Перемокнути на хлющ..."(Галина Мирослава)
"Місяць викотив на луг
Світлячковий капелюх,
Розсмішив кирпаті зорі,
Гуртом сховані в коморі,
Розгулявся, розшарівся
Та й на повен зріст з’явився."(Галина Мирослава)
"— Крапелинко дощику, крапелюсю,
Ти вже ллєшся з хмароньки? Ллєшся?
— Ллюся.
Цокаюсь від радості до нестями
З колежанками, подруженьками.
— І чого чаркуєтесь? Що святкуєте?
— Веснонька постукала.Чуєш-бо.
Дзенькотами любо салютуємо,
Землю обіймаємо, всім віншуємо."(Галина Мирослава)
До другої частини книги Галини Мирослави "Богданія" увійшли такі твори: "Зозулька", "Вишиванки", "З Божою правдою", "Дзиґармістр", "Сенько Кепко", "Шаповал", "Яся", "Сажотрус", "Люстерко", "Жеб", "Виноградинки", "Купець", "Ворони", "Нестор", "Сокіл".
До третьої частини книги Галини Мирослави "Богданія" увійшли такі твори: "Рудик", "Казка про коней, таксу й царя", "Три сини", "Бабине лихо", "Сяй і Сяя", "Пилип з конопель", "Меди", "Капелюх", "Коровай", "Диво", "Камені", "Світло", "Стежка".
"Рукавички мама доні
Виплела рідненькій,
Щоб загрілись її ручки,
Ніжні та маленькі."(Галина Мирослава)
"Пожиточного жита тільце-житце
Попід снігом сидить живцем."(Галина Мирослава)
"Для сімейного читання. Дошколярикам старшого віку.
Абетка (ігрова) "Викрутасик" з присвятою жартолюбчикам у двох книжках:
I. Від А до Л (16 літер);
II. Від М до Я (16 літер, без м’якого знака).
(Дітям сумуватим не варто читати)
Словолюбі словожарти словолюбикам для старту.
Смішні віршики з поясненнями-повідкриванками під ними."(Галина Мирослава)
"Тоді, коли Червоноград вже був містом та ще не називався Червоноградом, довкола знаменитого його палацу, хтось називав його Кристинопільським, хтось Христинопільським, був чарівний парк з басейнами, водними каналами, штучними каскадами, водограями та павільйонами. Якось там люди зауважили розтікання дивного білого світла вночі. Воно йшло з голландського павільйону. Про електрику тоді ніхто й не здогадувався, тим більше про лампи денного світла. Світло, яке точилося з будівлі, котилось неймовірно приємними смугами, проте йти на нього ніхто не наважувався. Люд вигадував різні байки, але що то було насправді?! Жоден мешканець міста не міг би нам сказати. Прислуга палацу щоранку ходила по цьому павільйону, оглядала всі кутки й закамарки, та нічого не знаходила. Загадка б ніколи не розкрилась, якби якось до міста не потрапила дівчинка років десяти, яку звали Христинкою..." (Галина Мирослава)
Читаймо цікаві казки, які подарувала нам українська письменниця Галина Мирослава зі Львова: "Казка про коней, таксу і царя", "Рудик", "Пилип з Конопель", "Гавкіт", «Сяй і Сяя» (або «Данькові черевики та дивні чоботи»), "Три сини", "Стежка", "Диво", "Світло", "Камені", "Абетковий дім" та інші.
