Галина Мирослава
Рукавички
Рукавички мама доні
Виплела рідненькій,
Щоб загрілись її ручки,
Ніжні та маленькі.
Щоб всі пальчики до купки
Збіглись – так тепліше.
І щоб радість огортала
Якнайнайрідніше.
* * *
Їзда
Сніжинка по шибці на задку їхала.
Дві ноги простягнула,
Двома руками до мене стукала,
Ще й крильцями товаришок підштовхувала.
Поки ті дорогу не перегородили.
Тепер плаче, небога.
Їзда називається!
* * *
Миколай
Як вкладеться сонце спатки,
Ніч на вушко янголятком
На сопілочці заграє,
Солоденько заспіває.
І ти втішишся, маленький,
Захлюпочеш всім серденьком.
Нині прийде Миколай,
Раз на рік полише рай.
На голівку пустить сон,
Сам же тихо до вікон
Підійде і неговірко
Скрізь загляне зірко-зірко.
Хто у ліжечку цім спить?
Чи він маму не смутить?
Чи рідненьким допікає?
Чи навчатися бажає?
Спохмурніє − і всміхнеться.
В нього дуже добре серце.
І між теплих подушечок
Покладе тобі мішечок.
* * *
Зайчику
Зайчику, лапанчику,
Зачекай медянчика,
Коляда вже йде.
Шопкою, козою,
Сміхом з бородою,
Янголом, царями
Та колядничками.
Вірші люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Ілюстрація Олени Грицько.
Читайте також на "Малій Сторінці":
