На відео: Галина Мирослава. Баєчка на сон «Лю і Ля» (читає авторка).
Галина Мирослава
Лю і Ля
(баєчка на сон)
Якось матуся повідомила милій донечці Людмилі, Люді, Люсі, що в Китаї, країні, де дуже багато людей, жив колись імператор Лю Да, який походив з роду Лю. Його батько теж був Лю, а діда звали ще цікавіше — Лю Сю. Всі сини Лю Да також до імені додавали слово Лю. І спадкоємцем Лю Да згодом став якийсь новий Лю.
— Китай, — повторила про себе Люда по складах, — мабуть, там має бути багато китів.
Але вголос запитала про інше :
— А як правильно: Лю Лю чи Лю Люєвич?
Мама знизила плечима і відповіла:
— Люсю, Людо, люлю — це я тобі іноді перед сном кажу, а він був просто Лю, це не ім'я, а прізвище.
— І я з роду Лю? — поцікавилась Люда.
— Ні, не так, — усміхнулась мама, — ти зовсім не з роду Лю, і тебе ніколи не кликатимуть Да.
— А кити? — несміливо підняла очі на мамцю Люся.
— Що з китами? — не зрозуміла мамуся.
— Ну, ті, що в Китаї. Вони зубаті чи вусаті?
— А, — протягнула після короткого мовчання мама, піднялась з місця, взяла в руки великий глобус і показала дівчинці, де розташований Китай, додавши, що Китай не дуже славиться китами, хоча китів китайці бачать, бо ті вільно плавають океанами, як зубаті, так і беззубі.
— А кити мають якісь глобуси або карти? Як вони бачать, де Китай, а де не Китай?
— Ні, — хитнула головою ненька. — Не мають. У китів взагалі поганий зір. Їм би ні карти, ні глобуси не допомогли. Вони орієнтуються на інші органи чуття. У вусатих, до прикладу, так сильно розвинений нюх, що навіть ті з них, які з певних причин осліпли, виживають завдяки йому. Щодо зубатих китів, вони славляться гострим слухом. Зазвичай кити пливуть туди, де їм добре, мігрують з одного місця до іншого. Найбільше китів поблизу Антарктиди та Арктики.
— А чому тоді ця країна називається Китай?
— То не зовсім правильна назва. Китайці не називають так свою державу, це слово походить від сусідніх з Китаєм кочових племен, які теж не так китаї, як катаї, хоча й ця назва перекручена, бо важко передати звучання однієї мови іншою. Колись давно катаї захопили північну частину Китаю, заснувавши там свою династію Ляо. І кити китайською мовою не називаються китами, вони у них, здається, називаються „цінь”. А тепер, серденько, час люлі люляти. Накривайся, Люсю, килимочком з цими довгими кИтами-китицями й засинай.
Оповідання надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Ілюстрації взято з ресурсів:
https://en.wikipedia.org/wiki/Oceans_of_Wisdom;
https://hutsul.museum/museum/articles/hutsuls-carpet/.
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
Люлі-люлі-прибаулі!!!
Вдячні шановній Галині Мирославі за прекрасні казочки та забавляночки!
Полюбляємо Вас читати і на ніч, і на ранок, і в обідню пору :)))))))
Щира всім дяка.
З побажаннями радості й світла
ГалинаМирослава
люлялюлялюляляляля........
співаю вже третій день)))))
Моїм дітям теж запала ця баєчка. Просили вчора вже сто-п'ятсотий раз)))))
Дякуємо ГалиніМирославі дуже і просимо ще!!!!!!!!!!!!!!!!))))))))))))))))
Дуже приємно почути такі зворушливі слова. Дякую.
З любов'ю
Галина Мирослава