"Березіль-березінь**,
До берізочок плиплинь
У березовім гаю,
Скажи кожній:
– Напою.
Най твій стан якнайнайшвидше
Набирає феєрично
Сил з землі. Сил від коріння
Для листочків, для цвітіння
І гладенької кори,
Білі й чорні кольори,
Для гілок, обвислих ніжно,
Ди-во-вижно..." (Галина Мирослава)
"Бух – ми робили круг.
Геп – в’їхали у степ.
Гуп – вдарились у дуб.
Буц – та набили ґудз,
Бам – кажи далі сам."(Галина Мирослава)
"Досі, о Θεο, мій Боже, я пам'ятаю ту хвилю, ту пінну фалю, близьку до темного фіолету у своїй основі, ті бульки її слини, що прикидалися вовною, по її краях. Вона котилася навіжено по білому піску Теодосії, такому білому, як моє ще не віддане сонцю тіло першого в житті дня на морі. Пам'ятаю її непогамовність, її швидкість за спиною. Це перша у житті подія, яку легко й часто відчитую мимоволі з пам'яті. Пам'яті трирічної дівчинки, якою я давно вже не є. Вона поки вміє читати лише по губах, але після цього випадку втікатиме у книжку, аби ковтати світ складами. Тіло кує страх, під серцем загусає невитиснений назовні крик, птахи зі своїм "кр" над головою, о Θεο, це вперше побачений Крим, мить — і ця скажена фаля накриє, фалатне, не лишиться нічого, хіба маленькі фалати тіла на піску, переламані, як дерево на картині Юліана*. Я не знаю, що це, досі не знаю, але залишаю тіло на піску пляжу і підіймаюсь над ним вище хвилі, значно вище. Так високо, що бачу цілий пляж і перелякану маму, яка біжить до залишеного мною на піску тіла..." (Галина Мирослава)
Читаймо цікаві дитячі оповідання, подаровані нашим любим читачам відомою львівською письменницею Галиною Мирославою.
"Весело розгойдуючись на стільчику, Омелянчик взявся до домашнього завдання з англійської. Він силувався скласти англійські буквиці докупки й отримати слова. Коли мама почула слово ''юнн'', вона перестала перекладати речі й запитала: – ''Юнн''? А що це таке? Як воно пишеться? – Хіба не здогадуєшся? Прислухайся... ''Юнн'', майже по-нашому, відразу ясно, що воно означає ''юний'', спочатку пишеться слово ''ти'': ''вай'', ''ов'', ''ю'', а за ними: ''ен'', ''джі'', – розтлумачував Мілько..." (Галина Мирослава)
"Уночі, коли дітлашня солоденько засинає, 33 літери абетки повертаються до свого казкового будиночка "Абетний дім", що має два широкі під'їзди. Літерам теж потрібно відпочити. У кожному під'їзді казкового будиночка по 16 квартир. Літера М, яка в абетці займає 17-е місце і стоїть рівно посередині неї, тут головна. М, як справжня матуся-квочка, що все має врахувати, добре про все помислити й подбати, квартирує на мансарді, її приміщення, мовби крила, накриває усі інші кімнати будиночка. Аби будиночок міцно стояв на землі, його будували не дуже високим — він має лише 4 поверхи. У кожному під'їзді на кожному поверсі розташовано по 4 квартири..." (Галина Мирослава)
"Перший хлопчик каже вперше,
Що не знав, що буде першим.
Другий друг, а з ним другиня
Пругко пружаться й пружинять.
Третій каже, що як тре,
Він що треба, те натре.
Ще б четвертий у четвер
Четвертну ділив на чверть.
П’ятий йде по п’ятачку
П’ятами по патичку." (Галина Мирослава)
Чому звірі покидають людей і відпливають на чарівному кораблі? Адже наша Земля така велика… Про це ви дізнаєтесь, прочитавши перший філософсько-казковий роман для дітей відомої «дорослої» письменниці, лауреата Шевченківської премії Галини Пагутяк. «Я й досі не знаю, — зізнається письменниця, — звідки взявся Каспар Гаузер, хлопчик, у якого не було дитинства. Можливо, він з'явився всупереч Пітеру Пену. А дівчинка, яку кличуть Доня, наприкінці книги здобуває ім'я, на яке заслуговує, і разом з ним місію: гармонізувати Всесвіті підтримувати в ньому лад. Маленька богиня...». Роман для дітей середнього шкільного віку. Цю книгу можуть читати й дорослі, і діти. Можна спробувати її прочитати також звірятам.
"Мале солов'ятко мало двох братиків-близнюків, жвавих і непосидючих. Вони вже вчилися літати. А воно було не таким. Одна його ніжка чомусь ніяк не хотіла розгинатись. І від того маля не могло підстрибнути, аби відштовхнутися для першого польоту. Його сердечко було сповнене смутку, бо воно було не таким, як його брати й сусідські пташата... Ніхто з нього не насміхався. Ні! Навпаки, дорослі й малюки приносили йому смачні личинки, жуків, навіть пелюсточку, що впала з чарівної квітки, як розповідали, з казкової галявини, принесли. Воно мріяло будь-що потрапити на ту галявину, побачити власними очима ті незвичайні квіти, вдихнути їх аромат і від тієї радості заспівати наймилішу, найніжнішу в світі пісню-гімн красі природи..." (Галина Римар)
"...У Світлій Долині в зоряній колисоньці лежала маленька зіронька. Така крихітна, що її не було видно за подушечкою й ковдрочкою з люльки. І це зовсім не дивно, адже народжена Світлиночка лише перед світанком, в кінці минулої ночі! Та вона вже знала, що обов'язково, як тільки завечоріє, має вийти на небо, усміхнутися-привітатися до всіх родичів-зіроньок і мешканців Землі й нарешті дізнатися про своє особисте місце на небозводі! Вона знає й те, що в їх роду споконвіків заведено, аби усі зірочки щоночі виходили на свій Пост і невтомно трудилися — світили й світили аж до появи перших промінців особливої зірки — Сонця, яке працюватиме вдень замість усіх-усіх інших зірочок! Тоді зіроньки можуть спокійно йти спати, щоб відновити свої Добрі Сили..." (Галина Римар)
"Скоро День матері. Катрусенька хоче приготувати своїй дорогій матусі приємний сюрприз, бо дуже її любить. Коли дівчинка ішла до школи, побачила бабусю, яка продавала вирощені вдома великі, неймовірно красиві квіти сон-трави. У горщечках, а ще так дбайливо загорнуті в гарний подарунковий папір! Та у дівчини нема коштів на них. Зате коли вона прийде додому, щось допоможе матусі, тоді хутенько повчить уроки (а їх має бути небагато, бо дві контрольні), і закінчить валяти з вовни м'якеньке сердечко в подарунок!.." (Галина Римар)
"Це було на наших землях, дітоньки, дуженько давно, у часи з тихими чистими водами, бо тоді брали воду з річок і пили, і ясними зорями. Коли люди землицю-годувальницю як матінку рідну шанували, зайвий раз її не турбували, нічим не травили, не палили, і ніколи на неї не плювали, тому жили в щасті й достатку... Іще з пуп'янка діточок навчали, що коли про святу земленьку пильно дбати, то вона у скрутний час і заступиться, й порятує..." (Галина Римар)
"Творця рослиночка порадувала, друзі!
Вона розстрілює умить усяке зло.
Така рослинонька дає предобрі сходи
Лише із щирих, добросяйних рук.
Тож прошу, друзі, просвітлімо душі,
І феєчки, як ми поринем в сон,
Посіють цю рослиноньку повсюди,
Де добрі люди є, де є Добро!
Вітерець легенько дме,
Вінички гойдає.
І рослиночка нова
Всеньке зло вбиває!"(Галина Римар)
Читаймо казочки про феєчок у третій частинці збірки Галини Римар "Полінчині казки":
"Малий Пікі з’явився на світ у великій родині, що мешкала під дубовою підлогою добротного цегляного будинку з високим фундаментом. Будинок стояв неподалік річки, настільки густо порослої очеретом, що вже не було зрозуміло, чи це річка, чи вже починає утворюватися болото. Там жила сила-силенна жаб і щодня походжав поважний лелека. Та Пікі не знав, які вони, жаби, – створіння, що видають такі гучні звуки, й уявляв їх великими і дуже страшними. Пікі мав трьох сестер його віку, а ще трьох зовсім малих і безпорадних братів і меншу сестричку, а також маму, тата й бабусю. Це непосидюче мишеня завжди було одягнене у джинсові бриджі, синенький светр і червону яскраву кепку, хоч дорослі стільки разів переконували його, що слід носити одяг неяскравих тонів, аби лишатися непоміченим. Та він був дуже впертим і нікого не слухав..." (Галина Римар)
"Біля свіжої глибокої вирви стояла геть порожня Пластикова Пляшка. Поряд від сильного вибуху задимілась і впала височенна багатоповерхівка!.. "Ух!!! Як трусонуло!!! Добре, що тваринок і людей нема, вивезли сміливці!" — подумала Пластикова Плящина. І тут поряд з нею після гарячої повторної хвилі щось дзенькнуло. Оглянулася — побачила поплавлену Скляну Пляшечку! Та ледь охолола, помітила Пластикову посестру й мовила. — Чуєш, що коять, бездушні? — Так, рідненька! Бачу і чую!! Тобі як? — Терпіти можна, жива. — Живи!!! Нам про це усьому плящиному роду розповідати!.." (Галина Римар)
"Два Горобчики літали й милувалися садком. Тоді присіли на ніжних гілочках Абрикоса й заговорили: "Ось-ось розкриються ці чарівні квіткові бруньки!" "Так. Це буде чудесно!" Тоді по-господарськи поговорили, що гусені ще немає, тож роботи їм небагато, а їжа є: он хоч би й на калинці ще повно ягід лишилося, а у дворі насипано пшенички багато для курей, тож можна безтурботно політати й порадіти теплу. Чудово, що тут нема пострілів, вибухів, як у інших знівечених садочках..." (Галина Римар)
"- Ананаси, апельсини
і банани в магазині
достигають на полиці, -
каже Алла своїй киці."(Галина Римар)
"Бджілоньки ґаздують ґречно,
нектар носять з квітів гречки.
Сіли на калини ґронце,
ще й на аґрус під віконце.
- Хто це? - гусонька пита. -
Це ґі-ґе-ґе-ґедзь літа!
- Ґава гусці каже: - Ні!
То не ґедзь, а бджілоньки!"(Галина Римар)
"Чи це правда, а чи ні —
вам судить, маленькі.
Я лиш баєчку скажу
тихо-помаленьку.
Феям не було роботи.
І таке буває!
Політали біля річки,
а тоді — по гаю.
— І пташки чомусь примовкли,
й рибки затужили.
Що б для них таке зробити,
щоби звеселіли?..."(Галина Римар)
