Галина Римар. "Полінчині казки". Третя частинка: казочки про феєчок


Галина Римар

ПОЛІНЧИНІ  КАЗКИ

 

Ці казочки складаю я Поліні, 
читайте й ви, і всі ростіть щасливі!

 

Казочки про феєчок

 

 

Завантажити текст третьої частинки збірки Галини Римар "Полінчині казки" (txt.zip)

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Третя частинка. Казочки про феєчок


Феї-чарівниці

       Чи знаєте ви, дорогі друзі, що є один день у році і така мить (про що Королева фей нагадує своїм любим феєчкам щоразу, хоч вони вже звикли і не забувають), коли феєчки летять до людей і уважно прислухаються, хто чого хоче, та й виконують їх добрі побажання.
      Цього року теж був такий день. Тільки вибачте, що я не можу вам назвати його, бо це не мій особистий секрет...
      І от почула одна феєчка, як малий хлопчик запитав маму, чи може вона купити йому іграшкове авто. У мами ж грошей на це не було, хоч вона знала про бажання дитини.
      Та поки мама думала, як пояснити синові, що вони зараз ніяк не можуть собі цього дозволити, феєчки тихенько поклали красиву яскраву машинку на столі.
       Малюк повернувся — і побачив довгоочікуваного подарунка. Обняв матусю і радісно вигукнув:
      — Мамо! То у мене тепер буде своя машинка!? Спасибі вам!
      І поцілував матусю в щоку. Мама розгубилася, бо не могла нічого зрозуміти...
     А одна дівчинка дуже хотіла собі скакалку. Тільки подумала про неї у своєму садочку, як феєчки вмить поклали скакалку на лавочці. Дитина так зраділа! І одразу побігла на стежинку стрибати. І розсміялася дзвінко-дзвінко!
     А в третьої дитини був день народження. Та вона не хотіла засмучувати маму своїм бажанням — бо у них не було можливості на це, хоч вона так сьогодні хотіла великий торт, аби запросити своїх подружок, пригостити їх смачненьким... 
     Феї почули це бажання — і враз у садочку з’явився круглий столик! А на ньому — красива скатертина. І врешті — великий-превеликий торт, якого дитина навіть уявити собі не могла!
     Дівчинка побачила свого котика й відрізала йому скибку. Котик з’їв, облизався й солодко замуркотів. Потім почастувала й песика. А цуценя швидко проковтнуло пресмачного гостинця, попило свіжої водички, усміхнулося і вдячно загавкало.
     Тоді дитина пригостила пташечок, вони поклювали крихти від коржа, напилися з блюдечка водиці, сіли над столиком на черешні й так чудово заспівали, що іменинниця вклонилася й подякувала їм!
      А тут саме мама прийшла додому з продуктами, які купила на позичені гроші, щоб спекти торт своїй дитині. Бо ж мами знають про бажання дітей, та, на жаль, не завжди можуть їх виконати. І дівчинка побігла розповісти мамі про диво!
     А потім мала побігла до подружок і покликала їх на свято. Діти прийшли й привітали її подарунками. Дівчинка не могла намилуватися чудовою великою лялькою-феєю з крильцями, про яку так давно мріяла, ліжечком і постіллю для неї, а ще шафочкою з різним одягом і буфетиком з ляльковим посудом! Вона сяяла від щастя!
       Спасибі вам, любі феєчки, за свята, що даруєте нашим малятам!

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Третя частинка. Казочки про феєчок. Про фею-сердечко

 

Про фею-сердечко

Одного затишного літнього дня сталося справжнє диво - на світ з’явилася ще одна крихітна феєчка! Щира й добра, як усі-усі феї.
         І ті феєчки, які змогли прибути, аби привітати її з народженням, з нетерпінням чекали, щоби дізнатися, який же добрий Дар дістався їх любій сестричці. І за звичаєм дарували малечі різнобарвні кристалики на щастя, які вона мала зібрати у разок намиста і носити як оберіг. 
Коли крихітка затисла камінчики в своїх малесеньких кулачках, феї помітили, що на її правій ручці зображене маленьке сердечко! 
        Феєчка усміхнулася, чемненько привіталася і полетіла з усіма вперше в житті оглянути цей прекрасний світ.
        І квіткові різнобарвні луки порадували її неймовірними пахощами. І кожна квіточка захотіла, аби мила феєчка хоч на хвилечку затрималася саме біля неї - вони бажали почастувати милу малечу своїм корисним нектаром, який додасть їй сил. 
Феєчка присіла на одну квіточку, нанизала кристалики на ниточку, подякувала квіточці за частування і полетіла до Королеви фей - познайомитися з цією найдобрішою і наймудрішою Феєю з їх великого роду. (У Королеви найбільше клопотів, та вона все-таки знаходить час на всіх і на все!)
       По дорозі маленька побачила одну феєчку, яка безсило прилягла у квіточці і важко дихала.        Ця феєчка дуже довго поливала полунички в однієї доброї бабусі (бабця не мала сил на це і дуже тужила, що нікому їй підсобити, бо її рослинки без дощу могли загинути), і геть виснажилась, і їй дуже боліло сердечко! Тож мала феєчка підлетіла до хворої і притулила до її сердечка свою долоньку. І феєчка-поливальничка вмить одужала! 
        — Ось який неповторний Дар у нашої малечі! — загукали захоплені феї. 
        І тут з’явилася сама Королева й посипала на маленьку диво-порошком, який мав постійно відновлювати її прозорі крильця і берегти феєчку від ушкоджень. 
      Того дня Королева й усі феєчки мали справжнє свято - щиро раділи за свою маленьку ФЕЮ ЗДОРОВ`Я! 

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Третя частинка. Казочки про феєчок.

 

Добрі феї

Жила собі маленька дівчинка. Хоч була вона ще зовсім невеличкою, та на її плечики звалився важкий-преважкий тягар. Її мама опинилася в лікарні, а тато кудись поїхав.
Дівчинці було так самотньо й тяжко на душі!
І тоді вона згадала, як мама розповідала їй перед сном про добрих феєчок, що вміють творити дива, і вирішила піти і будь-що відшукати їх.
"Напевно, вони живуть за лісом", — подумала і попрямувала стежинкою.
Коли ж дійшла до лісу, лячно зупинилася. 
Та все ж швидко пересилила свій страх (від неї залежить життя матусі!) і пішла далі.
(А коли хтось ішов до феєчок у їх країну, то Королева фей про це знала, як і про те, які наміри у людини. І Королева послала своїх помічників, аби вони підготували підказки для дівчинки, куди їй рухатися.)
Тож скоро дівчинка помітила кущика з яскравими і стиглими суничками.
Підійшла й запитала у рослинки дозволу підкріпитися її плодами. Кущик дозволив.
Вона з’їла кілька ягід, чемно подякувала, і їй стало веселіше й затишніше. 
Дівчинка пішла далі, і її увагу привернуло височезне дерево із такими гарними золотими грушами, дуже стиглими й соковитими!
Вона уклонилася деревцю, привіталася й поцікавилася, чи не почастує її добра грушка лише одним найменшим плодом, аби вона підживилася й мала силу йти далі. І добра грушка натрусила в пелену дитинці найкращих і найстигліших плодів.
Дівчинка зраділа й щиро подякувала за гостинці.
Згодом на її дорозі виник високий мурашник.
Від мурашника її погукала поважна мураха з короною на голові і взялася показувати дорогу далі. Дитина поклала грушки мурашатам, які дуже зраділи, а одну залишила — для матусі.
Ішли вони чагарями й дійшли до майстерно замаскованого крученими паничами й диким виноградом входу під землю. Тоді пробиралися закрученими лабіринтами,
східцями і знову лабіринтами, і нарешті побачили велику світлу браму. Дівчинка неголосно постукала — і брама відчинилася.
Вона тільки ступила за браму, як побачила, що до неї летять усміхнені феєчки! А потім з’явилася й сама Королева фей!
Дитина зраділа! Привіталася й попрохала підмоги.
Королева фей промовила:
— Дівчинко, я дуже рада твоєму візиту, ти правильно зробила, що відшукала нас.
Ми допоможемо, скоро матусі стане краще.
І подарувала малечі крила, якими досить лише один раз махнути, щоб опинитися вдома!
А ще порадила надійно заховати їх, бо коли дівчинка потребуватиме допомоги феєчок, крильця самі в одну мить перенесуть її сюди.
І справді, варто було їй лише разок махнути крильми, як вона опинилася у своєму обійсті. А з хати назустріч донечці вийшла усміхнена матуся!
Щаслива дівчинка оглянулася в бік лісу й подумки подякувала Королеві славних фей. А крила зберегла і згодом передала своїм діткам — про всяк випадок.

 


 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Третя частинка. Казочки про феєчок. Феї-рятівниці

 


Феї-рятівниці

В одному надзвичайно красивому королівстві фей здавна росли найпрекрасніші квіти. Адже квіти і є їх хатинками, де вони дивляться гарні сни.
Жили вони щасливо до тих пір, поки влада не перейшла до злого короля, який ненавидів кольори і дав наказ перефарбувати усі барвисті квіти в чорний колір!
Звісно, такого феєчки не могли стерпіти, тому тихцем домовилися всі разом уночі тікати геть. Та так і вчинили. (А одна групка фей полетіла до премудрої, всевладної й справедливої Королеви усіх на світі фей, аби розповісти про чорного короля і його дії, а Королева швидко наведе лад.)
Довго вони літали, натомлені й змучені марними пошуками нового житла. І нарешті побачили чудовий сад із величезною кількістю неймовірно красивих квітів. Тож тихцем підлетіли до відчиненого вікна й побачили, як мила дівчина грає на ксилофоні ніжну мелодію.
Це була принцеса. Феї відразу зрозуміли, що у неї добре серце, вони ж відчувають це миттєво. Тому вирішили оселитися тут.
Феєчки кожного дня літали великим садом, прислухалися й придивлялися до всіх у королівстві.
А в цьому королівстві нещодавно змінився садівник. Новий садівник був надзвичайно лихим, хоч артистично маскував це, та феєчок не проведеш! І він усе-таки помітив їх присутність. Тому попросив зустрічі з принцесою, яка зараз була правителькою, поки її батьки гостювали в іншому королівстві.
І хитро мовив до принцеси, низько схилившись і приховавши злий блиск в очах:
— Ваша величносте! Хочу прикрасити Ваш палац квітами, аби Вам, Ваша світлосте, було затишно!
Принцеса відповіла:
— Палац затишний своєю чистотою. А коли мені захочеться помилуватися квітами, я піду в садок.
Тоді злий садівник став непомітно підливати щось, аби квіти почали сохнути.
Феї не могли цього дозволити й одразу полетіли до принцеси у відчинене вікно.
Принцеса помітила феєчок. Вони чемно привіталися, сіли їй на долоні й повідали про те, що цей садівник є прислужником злого сусідського короля, що він по ночах риє таємний тунель, аби чимшвидше впустити вороже військо й захопити палац і все королівство. Вони літали за ним і чули таємні перемовини...
По обіді повернулися король з королевою. Принцеса розповіла їм про все.
Король одразу наказав схопити садівника, а той спочатку ні в чому не хотів зізнаватися, та коли його посадили в підземелля, про все й розказав.
Усі жителі відразу взялися за діло — викопали навколо королівства глибокий рів і звели міцний високий мур. Посилили охорону. І королівство стало захищеним.
А в садівники взяли доброго юнака, який і досі гарно дбає про сад, феєчок і квіти.

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Третя частинка. Казочки про феєчок.

 

Про капелюшкових фей

Дорогі мої друзі! Чи знайомі вам капелюшкові феї? Бачу, лише декому. Тож слухайте, але прошу: нікому про це не проговоріться. Нехай це буде нашою таємницею.
В одному прекрасному і великому магазині було так багато капелюшків, що у його працівників просто не вистачало часу, аби щодня струшувати з них пил. Про це почула Королева усіх на світі фей і запропонувала своїм милим феям роботу. Бо ж феї народжуються й живуть лише для того, аби непомітно творити добрі справи усім добрим істотам, у тому числі й людям.
Звісно, Королева не могла запропонувати своїм любим феєчкам роботу в сумнівних істот. Тому всі, кого зацікавило нове місце, поселилися в магазині. І скоро їм там сподобалося. А в королівстві їх стали називати не інакше як капелюшковими феями. І їм це припало до душі.
Господарка магазину так любила свою справу, що коли мала взяти якогось капелюшка, аби запропонувати покупцеві, то поки підходила до нього, обов’язково співала!
І феї були готовими непомітно заховатися.
І капелюшкові феї полюбили спати під капелюшками. І ще скажу вам, що кожна з феєчок мала свій улюблений колір, бо саме там снилися їм віщі сни.
Коли покупець мав добре серце, феї робили так, аби капелюх, який йому найбільше пасував, світився, — і тоді він обирав, приміряв його і лишався задоволеним!
Якщо феєчці покупець подобався, вона могла трішки пожити у нього вдома у своєму капелюшку, а згодом поверталася й вибирала собі нового. Адже нові капелюшки привозили сюди часто.
Та одного ранку до магазину зайшла істота жіночої статі з некрасивим носом, з рідким, але довгим пофарбованим волоссям.
Вона вхопила одного капелюшка так швидко, що феєчка, яка там ночувала, ледве встигла втекти й заховатися! Капелюшок дамі не сподобався, і вона швиргонула його на інші капелюшки. А там же були живі феєчки!
Це була загроза їх життю. І тоді феєчки тихенько повідтягували з її голови волосини вгору і добряче змастили їх миттєвим клеєм, так що вони стали дибом. Щоб груба пані не змогла більше приміряти капелюшки.
Дама зарепетувала на весь магазин, що це тут їй зіпсували зачіску!
Та господарка магазину спокійно відповіла, що у них нема клею, тому ніхто з магазину до цього не причетний, крім як вона сама.
І злюча жінка різко повернулася й зникла з магазину.
Ось які мудрі й добрі капелюшкові феї.    

    

 

Галина Римар. Полінчині казки. Третя частинка. Казочки про феєчок. Казочка про феєчку, яка дуже любить  крапочки й кружечки.

Казочка про феєчку, яка дуже любить
       крапочки й кружечки

Живе на світі одна кмітлива й уважна феєчка, яка змалечку дуже любить крапочки й кружечки. Вона без них ну просто не може жити. У неї й сукні усі в крапочки й кружечки, і бантики, і туфельки. І навіть крильця тільки з кружечками! І феєчка скрізь і завжди їх малює. Її вже й сварили, а вона не захотіла мінятися. Коли малятка вибігають весною на сонечко, феєчка з любов’ю малює кожному на носику чи й навіть на щічках жовті крапочки. І дорослі запитують у діточок: 
- Це вас сонечко поцілувало?
Феєчка завжди була дуже ніжною й доброю. А якось один король захотів розпочати зі своїм королем-сусідом війну, аби загарбати чужі землі, а щоб спровокувати його на наступ, надіслав нечемного й образливого листа з грубими приниженнями (а сам таємно підвів до кордону велике й сильне військо). І скоро отримав у відповідь таке, що його дуже вразило. (То ж феєчка усе змінила!)
«Шановний і дорогий мій сусіде, я завжди з повагою ставився до Вас і вдячний Вам за приємні і добрі слова...»
І от феєчку на бесіду викликала сама Королева усіх на світі фей і сказала таке:
— Люба феєчко, я пишаюся тобою, і віднині ніхто не сміє забороняти тобі любити крапочки. Малюй їх і далі з любов’ю на щастя й радість усьому світові.
А трохи згодом син доброго короля і донька його сусіда полюбили одне одного. І тоді король, який бажав війни і написав недоброго листа, дуже пожалкував про зроблене. ЙОМУ ТАК БУЛО СОРОМНО, що він прибув до батька нареченого своєї донечки із щирими вибаченнями, та той король відповів, що бути добрим і писати чи говорити добрі слова зовсім не соромно!
От яка у нас феєчка, що й досі дуже любить крапочки й кружечки!

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Третя частинка. Казочки про феєчок.

Сім’я чоботаря

Не так далеко від наших земель жив простий чоботар. Мав він велику сім’ю — сімох діток і дружину. Тому щодня прокидався ще до сходу сонця, розтоплював грубки, щоб у домі було тепло, і йшов у майстерню шити взуття.
Одного дня зірвався дуже сильний вітер і лив дощ, а треба було занести багатому купцеві пару чобіт, то чоботар пожалів дітей і сам добре одягся й поніс. А купець навіть не запропонував йому чашечки теплого чаю, хоч бачив, як той промок і мав би перегрітися й просушити одяг. Тому поки чоботар дійшов додому, то так застудився, що зліг хворий.
Викликали лікаря, придбали все для лікування, та хвороба була сильною.
Того вечора феєчки вирішили провідати своїх добрих знайомих. І полетіли групками в гості. Хто до кого.
Оскільки чоботар і його дружина так томилися за день, що просто не мали сил розповідати дітям увечері казки, то це за них давно робили феєчки. Бо що ж за дитинство без казок?!
І побачили феї, який хворий годувальник сім’ї. І запитали у своєї Королеви дозволу вилікувати батька діток, а ще — добудувати за ніч їх тісненьку хатину.
Звісно ж, Королева завжди підтримувала добрі починання й наміри своїх фей, як і цього разу.
Тож феї дочекалися, коли всі у домі поснули, і за допомогою чарівних паличок добудували дім, аби у кожної дитини була власна кімната, а ще збудували їм простору світлу майстерню, де на поличках лежали потрібні інструменти, матеріали, все необхідне, і на дверях прикріпили оголошення, коли можуть приходити люди робити замовлення і забирати готове взуття. А біля дому посадили найчарівніші у світі квіти — мальви, ружі, флокси, лілеї, півонії, чорнобривці, майори... 
Та ще й красивим тиночком обгородили. І у них стало дуже затишно!
Вранці батьки прокинулися й дивом дивуються (а тато одужав!): хто ж це їм таке подарував? Та діти знали і розповіли.
І зажили вони щасливо при здоров’ї, у праці, достатку і в радості.

 

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Третя частинка. Казочки про феєчок. Про феєчку.

 

Про феєчку

В одному гарному-прегарному палаці жила добра фея. Щоранку вона прокидалася, усміхалася новому дню і бралася за прибирання свого великого замку. Щіткою на паличці скрізь здмухувала пил, потім зволожувала підлогу, міняла постіль, прала і тоді вже могла робити інші добрі справи.
Чому не своєю чарівною паличкою? Бо це було заборонено. Якби фея хоч один раз прибрала палац з допомогою чарів, її паличка втратила б свої властивості.
Та одного ранку їй так не хотілося прибирати, що вона вирішила цілий день пролежати в ліжку. Та скоро їй все ж це набридло. І фея піднялася й швидко навела лад. А тоді накрила стіл святковою скатертиною і запросила в гості інших феєчок.
Вони частувалися медом, нектаром найароматніших квітів з різнокольоровим печивом з квіткового пилку, потім грали в ігри, співали, танцювали, читали книжки. Феї дуже люблять читати казки з кольоровими ілюстраціями, особливо коли в них ідеться про добрі й благородні вчинки.
У феї був прекрасний настрій, і вона змогла в цей день зробити ще дуже багато корисного.
Та все ж їй самій у великому палаці часто бувало сумно, тому вона намалювала гарну феєчку, доторкнулася до неї чарівною паличкою — і фея ожила! Відтоді вони удвох господарюють, щоранку разом швиденько прибирають і летять робити добрі справи. А тепер добрих справ стало удвічі більше!
Коли їм стає сумно — провідують своїх друзів бджілок — наводять лад у їх вуликах, бо бджілкам це дуже важко! Вони ж мають цілий день носити у свій дім нектар, пилок, у них стільки клопотів! За допомогу бджілки обдаровують добрих феєчок смачними і корисними гостинцями.

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Третя частинка. Казочки про феєчок. Добро завжди переможе.

 

Добро завжди переможе

А в одному темному-претемному лісі колись давним-давно жила одна відьма з темною-претемною душею і холодним серцем. І так кортіло їй робити комусь щось зле, що без цього вона просто не могла жити.
Тож одного ранку осідлала погана свою стару мітлу й полетіла по білому світу. Та й потрапила в одне чудове королівство, в якому ще зроду ніякої пакості не робила. Здивувалася, як це вона за свої тисячу літ тут ні разу й не побувала.
А кругом королівства ріс красивий доглянутий сад. І відьма надумала перегризти для розминки геть усі ці дерева.
Та з дороги вирішила все ж трішки подрімати. А вона уміла міняти колір, як хамелеон. Могла лягти й замаскуватися під колір стежки, чи стати кущем, або листочком обернутися, чи перекинутися в якусь тварину. Цього разу перетворилася на крота й заснула під грушею.
А в тому замку жили Королева і Король фей та їх синок і донечка.
Королева якраз прийняла ранковий душ і стала розчісувати своє сонячне волосся, дивлячись у чарівне дзеркало. І раптом люстерко почало сильно тремтіти і впало.
Але воно ж було чарівним, тому знову саме склеїлось і показало Королеві, що в саду лежить страшна відьма.
А це дзеркало показувало те, що є насправді.
Не могла й здогадатися зла відьма, що на кожному дереві живе феєчка, яка його охороняє. А фей погані сили не можуть бачити і відчувати. Феї ж бачать усе.
І фея дерева, під яким була потвора, захотіла прикрасити цю жінку зі страшним лицем і брудним одягом. Вона позрізала їй нігті, зробила гарну зачіску й одягла довгу красиву сукню. І коли відьма відкрила очі, піднялася й побачила себе іншою, то з несподіванки впала на землю. А як прийшла до тями, то надумала скористатися цим виглядом і пробратися в замок.
І от відьма вже біля порогу замку.
Королева вийшла навпроти в образі звичайної жінки і запросила її зайти. Поки господиня готувала чай, відьма побачила дзеркало й заглянула в нього. А воно показало її справжній образ. То вона оглянулася, чи нікого немає, і кинула його на підлогу. Та дзеркало хоч і розбилося, та швидко саме зібралося і стало цілим.
Королева принесла на таці частування. 
Відьма ж попросила простої води. І тоді за відсутності Королеви вирвала поріг замку, щоб, як думала, забрати звідси мир, лад, спокій, а вселити безлад, і швидко вибігла.
Коли ж оглянулася, то з подиву ледь знову не впала: поріг виріс новий, наче й був на місці!
Тоді помчала по свою мітлу і з розгону вилетіла на дах замку, щоб пошкрябати й здерти його. І щоб замок без даху донищили дощі й грози.
Але замок був чарівним, бо це ж замок Королеви фей, він сам умів себе захищати.
Тому Королева увесь час лишалася спокійною.
Бо добрих зло ніколи не ушкодить.
Головне — не думати погано ні про кого, скільки б зла в інших не таїлося.
Тож замок притримав усіх своїх всередині, тоді піднявся на велику висоту і просто струсив із себе потвору.
І відьма впала, а замок упав на неї. І відьми з її поганими справами не стало у світі!
А Королева, Король та їх діти і феї жили спокійно далі, живуть і донині й продовжують з любов’ю множити добро у світі.

   
 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Третя частинка. Казочки про феєчок. Про дивовижних майстрів-павучків.
    


Про дивовижних майстрів-павучків

Друзі, ви вже знаєте, що мені давно дуже поталанило познайомитися з милими й чарівними феєчками. А феєчки так багато усього розповідають! Бо наш світ - це Казка й вічна Добра загадка водночас. А ми в ньому - творці Прекрасного! 
Такими є й жителі одного королівства... 
Сьогодні з дозволу феєчок можу розповісти вам про одну чудову країну. Тож слухаймо?
У далекій стороні живуть незвичайні й майстровиті ТКАЧІ, а країна зветься Королівством Золотих Умільців.
Тож як тільки перші промінчики Сонечка позолотять край неба, усі прокидаються, вмиваються джерельною водицею (а це обов'язково! мами-павучихи самі вмиваються і пильно слідкують, аби всі діточки також вмилися, бо інакше Дива не станеться!!) і йдуть вітатися з Сонцем. Ще й виносять наткані звечора початки з сірими нитками-павутинками. Сонечко всміхається до милих павучків і цілує нитки, і тоді сірі павутинки враз стають ЗОЛОТИМИ!
І починається щоденна робота - заводяться хитромудрі верстати, з яких виходять найпрекрасніші в світі золоті тканини з дивовижними рослинними орнаментами! 
З неї феєчки замовляють павучкам-кравчиням і майстриням-швачкам неймовірно красивий одяг для принців, принцес, королів, королев, звичайних дівчаток і хлоп'ят та їх матусь, татусів, бабусь і дідусів. Навіть для звірят і пташаток...
Ще феєчки повідали таке. Якось один павучок не послухав матусю й до зустрічі з Сонечком не вмився, а заховався, щоб його не помітили. Та коли Сонечко вийшло на ранкове вітання до жителів королівства, непослух став з викликом попереду всіх. І Сонечко не усміхнулося, і того дня нитки не перетворилися на золото! 
Тож усі мусили вибачатися перед Світилом за нечупару, який так і не покаявся - і з золотого став чорним павуком. І втік з країни.
Та коли виріс, став приходити поночі й викрадати в павучків золоті нитки й укидати їх в самісіньке болото!
Такого сорому ще не мав ніхто в роду старанних павучків!
Його матуся з горя завчасно посивіла, згорбилася і дуже постаріла... 
Хоч вона привчала сина до порядності і старанно настановляла його дотримуватися Законів Славних Предків...
Та в роду не без виродка...
І вигнали страшну потвору з країни.
А той ніяк не каявся та ладнав щораз міцніші сіті на барвистих метеликів, колібрі, інших дрібних комах і пташок... І від цього росла його зла сила.
Як ви гадаєте, що ж сталося далі?
Тоді вже самі феєчки змушені були втрутитися. Бо чорна потвора нищила наш Добрий Сонячний Світ. І влаштували пастку - із золотих соломинок зладнали чарівну павутину - тож однієї ночі злий лиходій і піймався. 
А золоті павучки продовжують свою славну предківську справу - множать Світло Життєдайного Сонця.
Відтоді про всяк випадок наш народ і плете з соломи павутину від чорної потвори. І поважає Сонце й усталений Добрий Світовий Лад.    
    

 

Галина Римар. Полінчині казки. Третя частинка. Казочки про феєчок. Подарунок на день народження

"Подарунок" на день народження

Полінка у свій День народження увечері запитує: 
- Я була сьогодні чемною, усе допомагала, буде мені казочка? Про принцесу.
- В одному домі жила дівчинка. На її День народження батько увійшов у хату, вручив їй віника і сказав:
- Оце твій подарунок. Іди і замітай. 
Дівчинка взяла віника і пішла замітати. Як усе замела, сіла в куточку і гірко заплакала. Вона хотіла, аби їй подарували якусь ляльку чи щось з одягу, сукенку чи шапочку з шарфиком, чи черевички... Якби була мама, вона б зрозуміла дитину... Та мами вже нема.
Дуже важко, самотньо було дівчинці. А скоро батько привів у дім чужу тітку, яка дуже її не злюбила. Товста така, ледача. Усе з батьком регоче. Загадує дитині багато роботи і весь час сварить чи й б'є: що зранечку худобу не так доглянула, чи білизну не всю випрала, на городі не все за день просапала... А замість одягу давала дитині носити якесь дрантя. Ще й батьку весь час наговорювала такого, що скоро й він не злюбив власну дитину.
Тож коли від віника відламувалися гілочки, дитина дуже лякалася, що її битимуть чи сваритимуть. 
Побачили у вікно феєчки, як погано дівчинці. І вночі посипали віника чарівним порошком. То коли мала стала підмітати, побачила іскорки і дуже налякалася, що не буде де жити, якщо дім згорить. Та скоро зрозуміла, що це не жаринки, а пилок. І з кожної ненароком відламаної гілочки у дитини з'являлася чудова обновка! Дівчинка зраділа. 
А мачуха набрехала батьку, що дівчина вже й одяг у людей краде. То він перестав на малу й дивитися.
Не могли феєчки цього стерпіти. Тож посипали дитину порошечком, підняли та й понесли на галявину в ліс, де росли дивовижні квіти і жило багато-пребагато маленьких добрих фей. А мачуха задерла голову догори та так і заклякла з роззявленим ротом, тоді отямилася, як ворона їй у рот щось вкинула...  
Прийшов увечері батько. Поїв, спати уклався, знов поїв, поспав. Через три дні спитав у жінки: 
- А де це та?
Жінка розповіла. 
Дівчинці було тепло й затишно з добрими феями.
- А де принцеса? - запитала Поліна. 
- Скоро буде...
Якось через той чудовий ліс їхали король з королевою. У них не було дітей. А вони так хотіли донечку. 
І побачили серед квітучої галявини милу дівчинку. (А феєчки гарно розчісували маленьку, робили їй файні зачіски, дарували прекрасні сукенки, взуття...)
Зупинилися, підійшли і запитали, чи не хоче вона стати їхньою донечкою. Дівчинка побачила добрі очі людей і погодилася.
Життя усміхнулося малечі. Вона стала по-справжньому щасливою. 
І якось король, королева і їх донечка поїхали в гості до сусідньої королівської сім'ї. Батьки хотіли, аби дитина познайомилася з іншими принцами й принцесами.
Коли їхали однією вулицею, дівчинка побачила свій дім. І товста жінка помітила позолочену карету, швидко вибігла й низько схилила голову аж в самісіньку пилюку.
Король з королевою лише переглянулися.
То була її мачуха.
Коли ж через кілька днів королівська сім'я поверталася додому, та жінка вибігла до карети й почала лементувати. Король вийшов і запитав, чого вона хоче.
Та закричала, що це її дитина.
- Що ж, - мовив мудрий король (він усе одразу зрозумів), - чекаю на вас у себе вдома.
Та й поїхали.
Тоді обережно розпитав про все у дівчинки.
Коли та жінка прибула до палацу і стала верещати, що це її дитиночка, дівчинка відмовилася повертатися у пекло.
Мачуха запищала: 
- Невдячна!! Скільки я витратилася на хліб, крупи, а одяг найкращий давала, сама боса-гола ходжу...
- Ось, - мовив король до кухаря, - насипте цій жінці сім відер найкращої каші!
Зраділа скупа, накинулася на дармовий харч, їла-їла, аж поки не луснула. Та й пропала.
    
    
    

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Третя частинка. Казочки про феєчок. Про Часничка.

 

Про Часничка    
(Розповідь феєчки)

В одному королівстві жив Часничок. І захотілося йому побачити принцесу. Бо чув, що дуже вродлива, вихована й не по літах мудра.
Тож рано-раненько прокинувся і з першими променями подався в путь.
Довго чи не довго йшов, аж пристав, то й вирішив присісти на луці при дорозі й трохи перепочити. Закрив очі та й задрімав.
А в тій долині один чоловік саме траву на сіно косив. От дійшов постать, а що вже сонце високо піднялося, палить-припікає, косу неподалік поклав і присів на траві відпочити. Дістав з кишені згортка. 
"Підкріплюся сальцем з домашнім хлібом - та й до хати. Ще б чарчину та часничину!" - думає. 
Аж глядь - часничина справа від нього лежить. 
"Загубив хто по дорозі, чи що. До сальця добре буде..." - і по коліні себе з радості ляснув. 
Сидора розклав, по часничка руку простягає - аж... НЕМА! 
"Таж осьдечки лежав. Присійбо, лежав!" 
"Певно, правду каже моя жінка, допився я вже! Що й часник ввижається! Ну теперечки - ні краплі горілки!" - твердо собі постановив. 
(А часничок прокинувся від шуму та як побачив людину, то з ляку у траву й дременув.)
Побрів чоловік додому. Часничок і собі до своєї домівки помандрував. Перелякався дуже! Чи ж бачено: ледь життя не позбувся! 
За три дні відійшов - і знову в мандри збирається. Приєдналися до нього ще двоє братиків Часничків. Що ж, утрьох воно певніше!
Тож на ранок і в дорогу рушили. Та якраз близько того ж місця й присіли на перепочинок.
А той чоловік саме траву підворушував, щоб швидше сохла. Як дійшов до дороги, сів на стежці. Обід розклав, винця домашнього дістав - і до їжі. Аж глядь - ТРИ ЧАСНИЧИНИ неподалік лежать. Підняв очі вгору: 
"Боже! Це ж лише вино!" 
(А часнички почули голос і в траву густішу чкурнули!)
Чоловік обережно повертається, де часничини примітив - а їх і нема!
"Оце оказія! Що ж, тепер і вина в рот не братиму!"
Та й побрів невеселий до хати.
Часнички й собі скоро почимчикували назад. Злякалися ж!
Три дні відходили. Аж знову зібралися, та вже утридцятьох! Все-таки не втрьох. То ж з досвітком у мандри подалися. Не може ж той чоловік усе на луці бути! А їм би до палацу добратися, на принцесу хоч здалеку глянути!
Крокують сміливо, розтяглися, усю дорогу зайняли! Як дійшли до лугу, геть пристали, тож зайшли у травицю, в холодок, і прилягли для перепочинку.
А той чоловік саме з синами й дружиною сіно гребли та у копички клали, щоб уляглося для перевезення. Жінка й сини з того боку, а чоловік ближче до стежки працював. Як склав усе, присів край путівця й думає: 
"Дістану-но кільце ковбаси домашньої, шматок м'ясця печеного з торби, хлібця поріжу - й до пива якраз!.. Ну нехай, почекаю на синів з дружиною... Хоча... Пивця вип'ю!"     
Піднявся, п'є з пляшки.
"І кільцем ковбаски заїм!" 
(А часнички почули запах смачної їжі - і ближче підступили.)
Нагнувся чоловік по кільце - аж перед ним повно часничин!
Кинув геть пляшку з пивом і за голову схопився, очі до неба звів: 
"УСЕ, досить! Пора в житті щось міняти!"
Часнички ж за те кільце ковбаски хутко - та в траву дружно потягли, там трохи перечекали - і бігцем додому... 
І подався той чоловік у ченці. Уже рік там. Добре, що сини піднялися, матері по господарству підсобляють.
І якось треба було тому чоловікові у кухаря про щось запитати. Зайшов у їдальню, а кухар саме десь вийшов. Чоловік сів, чекає. А на столі якась їжа рушничком накрита. "Загляну, цікаво, що там". Подивився - хліб, капуста і... часничок.
Та цього разу не злякався чоловік. Подумав, що це якийсь знак. Тож повернувся додому і став вирощувати на своєму полі часник, аби він і інших, як його, він згубної звички відвертав, та дружині в усьому допомагати і синів на добре наставляти. Дізналася про це принцеса, й у гості до нього приїхала. 
А коли через луку її карета мчала, часнички-мандрівнички її й побачили. І відтоді усім розповідають про свої походеньки. 
От і казочці кінець. А хто почув - молодець.
    

 

Галина Римар. Полінчині казки. Третя частинка. Казочки про феєчок.    


Про бабусині квіти і короля

За далекими-далекими морями, за густими і розкішними лісами, за річками з чистими співучими водами і прозорими озерами жила одна бабуся, яка дуже любила квіти. Вона щодня з ранечку й до вечора з радістю ходила біля них, доглядала, як діток, а вони ж росли такими чудовими, що ніде у світі й не знайдеш, бо у кожному пуп'янку виростала нова Казочка! В обідню пору бабуся брала сонячного кошика, парасолю і збирала свіжий урожай казок. По обіді до неї прилітали добрі феєчки на золотокрилих птицях. Бабуся садила казочки птахам на пір'ячко, і феєчки розносили їх увечері добрим діточкам. 
А в одному заможному королівстві принцеса ніяк не могла заснути без нової казочки. Тож король зібрався в дорогу до цієї бабусі.
Їде-їде, а дорога таки неблизька! Та ось уже й поле квітів засяяло!
Аж тут пані Метелиця мчить. Помітила короля в золотій кареті, до нього у віконце й заглянула.
Привітався до неї король чемно, запросив у карету присісти, перепочити та й питається:     
- Як поживаєте, дорога пані Метелице? І куди ж, якщо не таємниця, так поспішаєте?
- Та засиділася вдома, лечу прогулятися на волі.
І побачила квіти.
- От і розвагу матиму! - кивнула на бабусине багатство. - Є де розгулятися!
І мовив король: - Люба пані Метелице, хочу запропонувати вам покататися у моїй кареті.
- Чудова забавка! - зраділа та. - От тільки квіти позриваю...
- Зачекайте, пані Метелице, заждіть, що вам з квітів? Зірвете - зів'януть - і все. Хай живуть. Дарую вам карету - катайтеся хоч щодня!
- Згода! - сіла Метелиця в золоту карету та й помчала до свого дому. 
Бабуся почула цю розмову і на вдячність подарувала королю у горщечках з ґрунтом мальву, жоржину, кущ руж і маленького росточка від великого дерева, рясно вкритого рожевим цвітом. 
- Це дерево родить дивовижні сни! Дитина може побачити своє покликання. Якщо їй насниться сад - буде чудовим садівником, коні - виростить найліпших скакунів, коли дім - стане прекрасним будівничим, замок - зводитиме мури і замки, книжка - писатиме... Сам посади і бережи його!
Повернувся додому король, дбайливо висадив у саду квіти, деревце, полив їх, і враз з однієї мальви стало багато-багато мальв, а з однієї жоржини - багато милих жоржин, з одного куща руж - море кущів. І з кожної квіточки виглядала цікава казочка.
То відтоді у цьому королівстві усі діти щовечора мають цікаву казочку. І ростуть талановитими. Та й королівство процвітає. 
А коли бабусі стало важко дбати про квіти, король забрав її з усіма квітами до себе й досі гарно дбає про неї і її незвичайні рослини. А поки перевозили квіти, вітерець освіжав їх своїм подихом і насінинки розлетілися по світу. Тож є ймовірність, що чарівні квіти проросли й у вас! Тому раджу добре дбати про них і чекати на диво!

 

Галина Римар. Полінчині казки. Третя частинка. Казочки про феєчок.
    
Збірка казок люб'язно надіслана автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Більше казок зі збірки Галини Римар "Полінчині казки" читайте на "Малій Сторінці":
 
                                                               Галина Римар. "Полінчині казки"

Галина Римар. Полінчині казки. Казочки для дітей та дорослих."Ці казочки складаю я Поліні, 
читайте й ви, і всі ростіть щасливі!"

(Галина Римар)

 

Дивіться також на нашому сайті:

Галина Римар. "УКРАЇНСЬКИМ ДІТЯМ" (вірші, казки, п'єси, повісті, думи, пісні)

Галина Римар. Казки для усієї родиниЧитаючи чудові твори Галини Римар, ми бачимо, що авторка добре знає світ дитячих фантазій, любить дітей, знайома з дитячими мріями. Злет душі пані Галини знайшов своє місце у її творчості, оповіданнях, казках, поезії, музиці, натхненній співпраці з талановитими людьми.

Останні коментарі до сторінки
«Галина Римар. "Полінчині казки". Третя частинка: казочки про феєчок»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми