Публікації за тегом: Вірші

"Велика радість мами й татка –
Це їхнє крихітне дитятко.
Маленький син чи люба донька,
Що тягнуть приязно долоньки.
Що пильно дивляться їм в очі
І щось по-своєму белькочуть.
У них попереду чимало,
Та починається все змалу..."

(Ольга Науменко)

"Чую з двору: "Хо-хо-хо!"
Хто ж це може бути? Хто?
Потім кроки - рип-рип-рип,
І дверей тихенький скрип.
Чи це сон, чи все всерйоз?
На порозі Дід Мороз!
В шубі, шапці та з мішком,
Припорошений сніжком."

(Ольга Науменко)

 

"Що б мені не говорили
хтось з батьків чи вчителів,—
я на все шукаю рими,
ніби хтось мене завів...
Скаже тато: — Як уроки? —
Я йому: — Летять сороки!
Скаже мама: — Ти поїв? —
Я їй тут же: — Сто корів!!
(Анатолій Костецький)

 

"Добрий, щедрий Миколаю!
Не за себе я благаю,
А за тих дітей маленьких,
У яких немає неньки,
У яких загинув тато;
Дай гостинців їм багато,
Якнайкращих дай охоче;
Бо засмучені в них очі,
Невеселі добрі личка,
Хоч вони і невеличкі."

(Ганна Максимович)

 

"Я люблю його, мамо — 
як люблять дітей і квіти, 
Навіть більше — як люблять 
свою найдзвінкішу пісню. 
Я впустила Любов — як у вікна 
впускають вітер, 
Та вона не лишилась, 
бо їй було надто тісно."

(Марина Брацило)

"В однім прекраснім краї
ліси й гаї розкішні,
там ріки і озера
прозорі й чисті-чисті!
І птахам там привільно,
й звірятам любо жить..."

(Галина Римар)

"Мороз у лісі -
аж скрипить!
Зимова ніч,
холодна ніч.
Та світло
в гномиковій хатці.
Чом гномик
досі ще не спить?
Пече бісквіти
гноменяткам!"

(Галина Римар)

"Фрашка – національний польський жанр, коротенькі сатирично-гумористичні вірші на злободенні теми як суспільного, так і духовного розвитку людини. Жанр бере свій початок з 16-го століття ("Сад фрашок" В. Потоцького) і перекладався на десятки мов світу. В Україні збірник "Польські фрашки" друкувався в перекладах М. Петренка, Д. Білоуса, Л. Череватенка, Д. Павличка та інших видавництвом "Дніпро" у 1990 році. Перенесення фрашки ж на національний грунт, а саме написання українських фрашок, мені невідоме. Вважаю фрашку поетичним жанром, котрий знаходиться найближче до найголовнішого завдання літератури – людинознавства." (Володимир Нагорняк)

 

Дослідницьке проникнення в проблематику вивело на авторський поетичний жанр — идароп. Думка в идаропі не нав’язується, а пропонується. Таким чином авторський монолог вірша перетворюється на діалог різнозначимих авторських «за» і «проти», що спонукає читача не на споживацьке пережовування, а на зацікавлене власне конструювання думки навколо висловленої автором проблеми. Структурна побудова идаропа має такий вигляд: Теза, Антитеза, Алогічний висновок та позавіршова Идаропна метаморфоза.  Алогічність у вірші працює на логічне мислення, відтінює та підкреслює його. Це рівнозначиме співіснування двох чи більше полярних думок в одному поетичному просторі. Висновок — не крапка, а кома, що спонукає читача до різностороннього та неодноплощинного заглиблення в проблематику вірша, до перегляду подумки усього твору. Авторський монолог виростає до багатоголосового діалогу з читачем, котрий робиться позачасовим співавтором цього твору; до створення, уже незалежної навіть від самого автора, позачасової Идаропної метаморфози;  та бачення проблематики твору навіть тоді, коли думка читача інша від авторської." (Володимир Нагорняк)

 

"Знов завзяте чути – …ух!
І вигуків море.
А життя усе ж бо рух –
Чи униз… чи вгору.
Хор питань – де… і коли… –
Квітне буревійно.
Як у кризу увійщли –
Треба з неї вийти!"

(Володимир Даник)

"Рип-рип-рип - рипить сніжок
Тихо під ногами.
Це іде до діточок 
Миколай з дарами.
Він заходить в кожен дім
І лишає нишком
Біля ліжечка усім
Ласощі чи книжку."

(Ольга Науменко)

 

З раннього дитинства Марина Брацило відчула потяг до поетичного слова. Дитячі та юнацькі роки пройшли на острові Хортиця, який поетеса вважала одним із джерел своєї творчої наснаги. Переможниця багатьох Всеукраїнських пісенних та поетичних конкурсів і фестивалів. На підтвердження зрілості її творчості, в 19-річному  віці, Марину Брацило  було прийнято до Національної спілки письменників України (1997 р.). За фахом філолог (закінчила Запорізький державний університет). Працювала редактором в ряді всеукраїнських періодичних видань (м.Київ), разом із видавництвом «Смолоскип» проводила величезну роботу серед літераторів-початківців, зокрема, в якості  одного із організаторів Ірпінських семінарів та  як член журі фестивалю живої поезії «Молоде вино». Марина Брацило  представляє літературне  покоління дев’яностиків, яке сформувалось разом із незалежною державою, згуртувавшись навколо  видавництва «Смолоскип», підтриманого українською діаспорою та Спілкою письменників України. Це  середовище   огранило її  перші кроки у віршуванні українською, поволі привело і до авторської пісні. Марина була першою українською поетичною ластівкою зрусифікованого Запоріжжя.

 

"Ось і випав перший сніг!
Гриць по саночки побіг,
А Марійка кошенятко 
Погукала: "Йди до хатки!"
Та воно лише нявчало...
Що котячою казало?"

(Юлія Забіяка)

 

 

 

"Є у нашій Україні
дуже дружная сім'я:
мама дбає-доглядає
тридцятьох і трьох малят!
Має клопотів доволі!
Її можна зрозуміть —
кожну крихітку-дитину
треба доброму навчить!"

(Галина Римар)

"Наша мовонька — прекрасна,
дивовижна, як весна,
і співуча, і привітна,
зачарує всіх вона!
Гарно вчимось говорити,
щоб дзвеніла, як струмок,
чиста, лагідна і добра
мова — дзеркало думок."

(Галина Римар)

"А бути все ж літам – стрімкими…
І гомінкими… І тоді –
Авжеж, гартуймо юні рими!
Гартуймо долі молоді.
І це відчується відразу –
О ні, не сум… який там сум!
Бо в серці вишито – Черкаси… –
На фоні невгамовних дум!"

(Володимир Даник)

"У неділю із батьками 
Між базарними рядами
Неквапливо я блукала,
Цікавеньке щось шукала.
Раптом бачу трохи збоку
Одну яточку високу,
А що в ній, не видно геть,
Бо дітей набилось вщерть."

(Ольга Науменко)

 

"Аборигени островів надій,
обманутих надій:
історія напише – українці
Аборти ненароджені,
мої невидані книжки,
розкажуть вам про мене
після мене
Абсурди проростають у закони
Аванс життя 
тобі дарує 
Вічність.."

(Володимир Нагорняк)

 

"Лазурова ланина життя
Юніє від тиші в серці.
Багатство людської душі – 
Оаза на обрії
Віри та Надії."

(Людмила Кибалка)

 

 

 

"Почуй мене, Боже,
Дитину маленьку.
Тебе дуже любить
Душа і серденько!
Я хочу з Тобою
Життя все прожити,
Тобі й Україні
На благо служити!"

(Юлія Забіяка)