Інна Паламарчук побачила світ 2 липня 1974 року на Херсонщині.
Дитинство та юність провела в прекрасному місті Переяславі.
По закінченні школи вступила до Переяславського педагогічного інституту, навчалася на філологічному факультеті.
Любов до рідного краю та до своєї професії допомогають Інні Паламарчук у творчості.
Пише вірші та оповідання.
Інна Паламарчук
ЛЮБОВ
Любов не можна просто відпускати,
Тримайте так, мов яблуневий цвіт,
Вдихайте аромат, густий, багатий,
І він цвістиме сотні тисяч літ.
Дозрілий плід не кидайте на потім,
У ньому ваша сила і краса,
Це яблунька, що рік до року родить,
А значить — молодість душі жива.
І навіть в день, коли зійдуться хмари,
Не зачиняйте вікна, дощ мине,
І сонце, доторкнувшись, мов стожари,
Зігріє почуття і збереже.
НА КУПАЛА
На Купала ніч духмяна,
Ловить доля сни дівочі,
Ой Іване, я ж не знала,
Що солодкі темні ночі.
Заплету квітки в тривозі,
Одягну сорочку білу,
Хай розсипане намисто
Проросте, де я ходила.
Лийся, місяцю, до рання,
Золоти Дніпрові води,
Мій віночку, дай єднання,
Хай любов між нами ходить.
На Купала нічка темна,
Дозріває серце бранки,
Ой Іване, не цурайся
Чи боїшся мене, мавку?
"Глибокі води сивого Дніпра
Несуть історію мого народу.
Козацька кров, нестримна і жива,
Нуртує душу, кличе до походу.
Злітає в небо соколів сім'я,
І нищить гада, що повзе степами,
Непереможна, вільна і свята,
Постане з вічних вод моя держава..."(Інна Паламарчук)
"Розквітає квіточка у мами,
Оченята дивляться на світ,
Зранку бачить посмішку ласкаву,
Ввечері читає лиш: пли-віт...
Тато дуже скучив, моя рибко,
Обійняти хоче так тебе!
Трохи снігу намете на гірку,
Морозець тебе наздожене..."(Інна Паламарчук)
"...Моє ймення зріднилося з краєм,
Біль і радість сплели ці узори,
Сонце квітами тут проростає,
І я сильна, як сила любові.
Доки віра у серці палає,
Я жива, ніби батьківське слово,
Хай молитва від зла захищає
Мою мову, країну, героїв."(Інна Паламарчук)
"Любов — це біль до самозабуття,
У ній сльоза від радості й розлуки,
І тиха лірика наповнює серця,
Й несуть її в легендах вже онуки.
Любов — це сила, що долає зло,
У ній дитя, і мама, і країна,
І сіє в полі чоловік добро,
І Бог іде, за ним — уся родина..."(Інна Паламарчук)
"Я зранку сонцю посміхнуся,
Хай і воно веселим стане,
Так міцно обійму матусю —
Найвеселіший день настане..."(Інна Паламарчук)
"З бабусею тепло і ніжно,
Вона, мов хмаринка, м'яка,
А голос не мамин, а тихий,
Ніколи не скаже: нема!
Вареники, пундики, мундики,
Компоти смачні, киселі,
Усякі на світі смаколики,
І все це мені і тобі."(Інна Паламарчук)
"Біля мене на подушці
Спить сіренький зайчик Пушка.
Біля котика Мурка
Тихо мишка прилягла.
А у зоряній торбинці
Місяць сон несе дитинці."(Інна Паламарчук)
Інна Паламарчук. Дитячі вірші про природу
"...І сонце вмить із ліжка встало,
Люстерка в кошик назбирало
І, одягнувши вишиванку,
Котилось обрієм до ранку..."(Інна Паламарчук)
"...Зорі з місяцем танцюють,
Ллється пісня: дзінь-дзінь-дзінь,
Зайчик вийшов погуляти,
Шубка біла, біла тінь."(Інна Паламарчук)
"...Прилетів гусачок до Настусі,
Ґелґотали удвох без упину,
Позбігались з подвір'я всі гуси
Й посідали співати під тином."(Інна Паламарчук)
"На стелі живе павучок,
Ховається він у куток,
Плете другий день павутину
І цим веселить він Христинку."(Інна Паламарчук)
"Які красиві сонні дерева,
які мережані в них гілки,
ніби художник не аквареллю,
а чорною тушшю малює думки..."(Інна Паламарчук)
"Люблю осінню молодість й красу,
Коли дерева увібрали стигле сонце,
Коли з трави я п'ю живу росу
І залітає листя у віконце.
Люблю і прохолоду як вуаль,
Гарячі барви в золотих стременах,
І мчить їх вітер, як прадавній Пан,
Й купаються вони в гірських озерах..."(Інна Паламарчук)
"Я закохана в сонце у полі,
Як Ван-Гог, намалюю красу,
Хай не в'яне землі жовта доля
І п'є чисту холодну росу.
Ллється дзвін — і душа розквітає,
Ген біліє маленьке село,
Стежка в соняхах десь потопає,
І сміється до сонця зело..."(Інна Паламарчук)
"Прокинулось з сонцем вербове намисто,
На світ подивилось — весна!
Несе течія кучугури із листя,
Торішня минає краса.
Проміння несміле торкається крони,
Лускате спадає вбрання,
І котики ніжні торкають долоні,
З теплом завітала весна."(Інна Паламарчук)
"У вечірній самотній час
Линув вальс.
Вона з саду летіла легка,
Мов на крилах,
Підійшла аж до серця сльоза:
Чом чужа?
І любов їй упала до рук:
Одержима.
Закружляли блакитні квітки:
Я одна,
Осипається сліз прохання:
Живи!..." (Леся Українка)
"— Доню, ти братика забереш? Мама поспішає.Цілую вас, не сваріться, Люблю, до зустрічі! — Мама вилетіла з квартири, залишився аромат її парфумів і довге: до зустрічі, Яна любила бути головною вдома, коли мама на роботі, але ці мамині чергування на кілька діб вона сприймала як зраду, особливо, коли наближалися вихідні чи свята. Хто так зміг втрутитися в їхнє життя, хто? — Ну, Мікі, будемо готуватися до свята..." (Інна Паламарчук)
"День починався ранковою свіжістю. Після дощу на асфальті дріботіли калюжі, поодинокі листочки неслися, немов кораблики. Христинка в червоних чобітках йшла, тримаючись за мамину руку. Кожного разу вона намагалася хоча б однієї ніжкою ступити у воду, але мама повторювала: — Христинко, не йди в калюжу, будеш мокра і брудна. — Мам,у мене ж чобітки,а вони чарівні. Я можу у них скрізь ходити. Мама була непоступливою..." (Інна Паламарчук)
"Ввечері ми довго не могли заснути. У вікна заглядала темрява, вітер хитав гілки, мов сердився на весь світ. Скрипів старий клен і постійно тягнувся до нашого вікна своїми ручищами. Та найбільше тривожило виття — пронизливе і дуже страшне..." (Інна Паламарчук)