Інна Паламарчук
МОЯ СЕСТРА — ЯНГОЛ
Ввечері ми довго не могли заснути.
У вікна заглядала темрява, вітер хитав гілки, мов сердився на весь світ.
Скрипів старий клен і постійно тягнувся до нашого вікна своїми ручищами.
Та найбільше тривожило виття — пронизливе і дуже страшне. Я сказала:
— Соню, ти спиш?
Вона відповіла:
— Ні, я літаю!
— Як? Можна, ти і мене навчиш? Бо я не можу лежати, ніжки мерзнуть.
— Ходи до мене.
Я перелізла на її ліжко зі своїм зайчиком.
— Соню, тобі не страшно?
— Янголи не бояться. А я — янгол.Ти хіба не помічала зранку на килимку пір'їнки?
— Я вчора знайшла дві, дмухала на них і дивилася, як вони повільно спускаються. То це твої? Так хіба буває?
Я підняла голову, щоб подивитись на Соню.
— А янголи усі, як ти? А де твої крила?
І тут серце моє стиснулося:
— А мама знає?
— Тато знав. Він завжди казав: "моє янголятко"...
І Соня зітхнула.
— Знаєш, Катю, він теж — янгол, приходить до мене зранку.
— Як ти знаєш?
— Я бачу, як він схиляється над нами, цілує і йде.
— Я теж хочу його побачити, розбудиш мене наступного ранку?
— Добре.
— А він завжди приходить?
— Тільки тоді, як там, за далекими горами, широкими полями підіймається в небо чорний птах. Тато казав, що плете сіті, аби його спіймати, щоб не розсіював той по землі чорний град.
— Соню, наш тато найсильніший?
— Так, і птах не прилетить. Янголи не допустять біди. Ти мені віриш, Катю?
Я притулилась до неї, мені стало так тепло і лагідно, що моя сестра — янгол. Я обійняла зайчика і забажала побачити тата-янгола.
Оповідання люб’язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читаймо також на "Малій Сторінці":
Любов до рідного краю та до своєї професії допомогають Інні Паламарчук у творчості. Пише вірші та оповідання.