"Хотіла Марічка звити віночок
Із квітів, що в полі рясніли барвисто,
Торкалася їх, і враз пелюсточки
Далеко у небі зникали навмисно.
Метелики-квіти кружляли в таночку,
Марічка співала, сміялася дзвінко,
Та раптом метелики сіли віночком –
Уквітчана в дівчинки стала голівка."(Ксенія Бондаренко)
"Бджілка меду наробила,
Заморились лапки й крила,
"Відпочила б, бідолашко!" –
Процвірінькала їй пташка.
"Треба квіти в полі жати
І нести нектар до хати,
Полечу в зелений гай,
Зазирну за небокрай,
Поцілую кожну квітку
Та й наповню глечик літом"."(Ксенія Бондаренко)
"Сіло сонечко на носик —
Щастя в лапках всім приносить.
Стало лоскотно дитині,
Сміх дзвінкий веселий хлинув.
Раптом сонечко здійнялось
І за хмаркою сховалось.
В небі сонечко живе,
Щастя в нього там росте."(Ксенія Бондаренко)
"Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла..."(Леся Українка)
"Вухало-наслухало про непослух слухало,
Так слухняно слухало, що його не рухали."(Галина Мирослава)
"Їжачок любить грибочки,
Збирає яблука, листочки.
Маленькі вуха має,
Та добре все вчуває.
І хоч короткі лапки,
Поспішає він до хатки.
Надворі дощик моросить,
А їжачок у нірці спить."(Ольга Подужайло)
"Народилася я на Одещині, де й мешкаю зараз. Маю двох діточок. Писати дитячі вірші почала несподівано для себе. Перший віршик з'явився в серпні 2020 року, а вже через два місяці віршиків назбиралося на цілу збірку. Тому разом з читачами було вирішено видати збірку дитячих віршів для дорослих і маленьких під назвою "Веселе подвір'я". Радітиму, якщо малятам сподобаються мої твори." (Ксенія Бондаренко)
"Сивесенький дід засивівся,
Сивісінький він не родився."(Галина Мирослава)
"Сів Лі Сівлі у літак,
Тож над лісом літає мастак."(Галина Мирослава)
"Вітько й Віта об'їхали пів світу,
Аби здобути освіту."(Галина Мирослава)
"Два рядочки – раз і два.
Швидко прочитав? Ура!!!"(Галина Мирослава)
"Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка – наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну."(Марія Дем'янюк)
"...Отож №9-10 за 2020 рік. Журнал “Київ”. Вірші Миколи Петренка. На фото — схвильоване обличчя поета... Так, ніби він, прочитавши вірш, зробив паузу.... Замислившись, який же вірш читати далі. Поруч з іменем поета, у дужках дві дати: (1925 — 2020 рр.). І це не може не додавати прочитаному сумовитих барв. Коли ти сам з Шевченкового краю, то відразу ж звернеш увагу на вірш Миколи Петренка “Там, за Дніпром”, що розпочинає опубліковану добірку. Бо у ньому поет знайшов незабутні барви, суголосні твоєму сприйняттю світу..." (Володимир Даник)
"Наснився мавпі дивний сон
Про те, як панда, зебра й слон
Знайшли під пальмою ракету,
Що впала з іншої планети.
– Напевно здалеку летіла.
Зробила висновки горила.
– Оце так красень-корабель!
Раділа голосно газель..."(Ксенія Бондаренко)
"Ли́пини у липнику́
Сиплять липиці* в кутку."(Галина Мирослава)
"Хмари — лопати,
Снігом лапатим
Нас засипають.
Снігом лякають
Різної масті,
Але засипати нас
Не вдасться
Нікому..."(Галина Мирослава)
Галина Римар. "Реп"
"Подаруй мені теплі світанки і вечори.
Обніми мене міцно,
Щоб світ став затишним,
Щоб далі, коханий, іти.
Я йду по життю, упевнено йду,
Спокійно іду, щасливо іду,
Радіючи кожній миті життя.
Я йду по світу, упевнено йду,
Радіючи сонцю, радіючи дню.
Я йду!"(Галина Римар)
"Коли ми були удвох,
До нас пригортались квіти,
І жайворонки несли
Веселку надій по світу.
Садки зацвітали так,
Що п'яні пташки німіли.
У той неповторний час
Як ми, молоді, любили.
У той незабутній час
Як ми, молоді, любили!"(Галина Римар)
Юлія Хандожинська. "Лесі Українці" (вірш)
"Ще й досі за тобою в серці щем,
Ти Україну-неньку залишила,
Та все, що написала, збережем
Як скарб безцінний, у якому – сила.
В твоїх долонях, Лесю, ціле небо,
І ціла вічність – на твоїм крилі,
І промінь твій, якого нам так треба,
Освітлює дорогу у пітьмі."(Юлія Хандожинська)
"Ти писав про чорні брови,
Про дівочу вроду,
Ти писав про довгу косу,
Про чистую воду,
Про той вітер, що із гаєм
Тихо розмовляє,
Про той човен, що у морі
Один потопає,
Про сумне, чуже, стражденне
Як горить, як тліє,
Як у кріпака в неволі
Серденько німіє."(Юлія Хандожинська)
