Ірина Гарванко. Три вірша з нової книги "Де ті ґави?"

Ірина Гарванко

ДЕ ТІ ҐАВИ? 

До садка я запізнився,
Та провина не моя:
Я ж побачив на стежині
Муху, равлика й жука.

Спершу я побачив муху:
Отакезні мала вуха!
Я щосили прокричав:
«Ще таких не зустрічав!»

Потім здибав я жука:
Чорні лапи й голова.
Запитав його несміло:
«Може, хочеш бути білим?»

А ще равлика впіймав,
Ледве – ледве наздогнав!
Має він один секрет:
Равлик цей – давно атлет.

Тато каже – «Ловиш ґав!»
Де ті ґави, – я не знав,
Лиш навколо роздивився,
А тут раз – і вже спізнився!

Я МОЖУ САМ 

Я можу сам побудувати 
Високий замок із піску,
Город увесь перекопати
І дати їсти черв’яку.

Я можу сам усі машини
Розкласти в ряд, один в один,
І малювати дві години
Одних лише морських рибин.

Я можу сам пофарбувати
Курник бабусин у селі,
Всі яйця із гнізда зібрати
І поскладати на столі.

Я можу сам приготувати 
Для іграшок смачний обід,
Черговий  раз перепитати 
Який він, мам, підводний світ? 

Я можу сам ще сотні справ
Знайти, придумати, зробити,
Та лиш одне не можу сам: 
До светра ґудзика пришити.

І ТАК ЩЕ БУВАЄ 

Уранці, як сонце загляне в вікно
І друзі чекають, – вже час! Біжимо!
На поле, до лісу, в зелені луги...
Сміємось, стрибаємо, як скакуни.

Разом босоніж по ранковій траві,
Та ігри веселі весь день у дворі.
Які там обіди, для чого сніданки?
Одне у думках: все гуляння й співанки.

Далеко під вечір, покличуть додому,
І враз, наче хмара, насунеться втома.
А в хаті вечеря, і мама чекає – 
Так солодко тільки в дитинстві буває!