"Цілувала мене в щічку — донечку вітала,
Ніжно-ніжно, наче небо, вуста притуляла.
Умостився поцілунок — уподобав личко,
І тепер маю на щічці любові криничку..."(Слова Марії Дем'янюк,
музика Миколи Ведмедері)
"Щоб квітла Україна
Із сонцем, з вітерцем,
Кожнісінька родина
Плекає деревце!
Той - вишеньку, той - яблуньку,
Той - дуб, а той - горіх,
Для того, щоб прикрасити
Свій батьківський поріг!"(Слова Надії Кир'ян
Музика Миколи Ведмедері)
Дитячі вірші Платона Воронька: "Облітав журавель", "Липка", "В лісі є зелена хата", "Кіт в чоботях", "Ніколи не хвались", "Їжачок хитрячок", "Чобітки", "Кучерявий баранець", "Не будь козою", "Голівка як долівка".
До збірки дитячих віршиків Платона Воронька "Сніжна зіронька горить" увійшли його поезії: "Перший сніг", "Віночок", "Сніжна зіронька горить", "Полотно", "Ялиня", "Про снігура", "Казка про рукавичку", "Лижки", "Любий Гриць", "Дідів портрет", "Кожушок", "Набійки", "Дід Мороз і Весна", "Пороша", "Квіти", "Журавлики-журавлі", "На кораблику", "Що я збудую", "Як багато знаю я", "Тягач", "Я в механіки піду", "Сопілочка", "Майстер-ламайстер", "Кіт збирався до роботи", "Великий хвіст", "Кіт в чоботях", "С у мене киця Мурка", "Кіт з Рябком були друзяки", "Кіт грамотій", "Киця-першокласниця", "Іде вечір на коні", "В шибку горнеться пітьма", "Ходить сон коло хати", "У білочки, у лисочки", "В лісі о зелена хата", "В небі — в морі", "У широкому вікні".
"...Ще з дитячих років стали нерозривними для Платона Воронька на все життя поняття праці й пісні. Адже батько його був ковалем, а дід — бандуристом, котрий пішки виміряв не один десяток доріг. І Платон Микитович, невтомний поет і трудар, не один десяток доріг пройшов майже в усіх кінцях світу — доріг війни й миру, доріг страждань і щастя, доріг негод і перемог. І на всіх дорогах життя не полишала поета дідова пісня, гартована у батьковому горні, бо вона, вбираючи в себе всі болі й радощі життя, сама ставала його невід’ємною часткою. Не випадково поруч із дорослими віршами в доробку поета займають рівнозначне місце твори для дітей. Поезія і дитинство — це для Платона Воронька спільне, невід’ємне одне від одного. Всі його вірші пронизані усмішкою, зігріті лагідною добротою, яких так частенько не вистачало в свій час малому Платонові... Тож коли доля нагородила його щасливою можливістю дарувати дітям радість — він усі щедроти своєї душі віддав найменшим!.." (Анатолій Костецький)
Платон Микитович Воронько — визначний український поет, учасник Другої світової війни. З воєнних випробувань Платон Воронько виніс незабутні враження, пам’ять про фронтових побратимів, що наснажувала всю його творчість. Платон Микитович Воронько створив чимало героїко-патріотичних поезій, поем, зворушливих ліричних віршів, а також творів для дітей. Його поезії властива широта жанрового діапазону, роздумливість, життєва правдивість, глибина переживання, ритмомелодійна своєрідність, збагачена народнопісенними традиціями. Деякі вірші Платона Воронька покладено на музику. Дитяча поезія Платона Воронька завоювала собі симпатії мільйонної аудиторії, а його славнозвісні «Читаночка» і «Казка про Чугайстра» стоять в ряду вищих досягнень поезії для дітлахів.
З Німеччини в Чернеччину
Ярик-школярик
Вівчарик
Іваник-склярик
Його планета
Повісті Григора Тютюнника: "Облога", "Климко", "Вогник далеко в степу".
Одного дня звичайнісінький хлопець, життя якого досі було похмурим і буденним, захворів. Проте виявилося, що «хвороба» ця незвичайна, і, якщо чесно, навіть дуже захоплива. Не треба лежати в ліжку, викликати лікаря й приймати ліки, адже ця хвороба — пригодоманія! Перший її симптом — поява дивовижних космічних прибульців, котрі хочуть заразити весь світ вірусом страху. Другий симптом — це коли твої мама з татом і навіть бабуся виявляються супергероями, здатними переноситися в часі й просторі. І третій симптом — це така блискавична зміна подій, що зупинити чи перервати їх неможливо. Та й не варто, адже перш ніж рятувати світ від прибульців-синьомордів, нашому героєві треба змінитися самому: долаючи страх, пройти небезпечні випробування, навчитися миттєво приймати рішення, від яких залежить доля людства, і головне — завжди бути готовим до неймовірних пригод! Прочитавши динамічні й захопливі повісті відомої письменниці Лесі Ворониної, ви не лише станете учасниками фантастичних подій, а й зрозумієте, що людина, яка здолала свій страх, може перемогти наймогутніших ворогів. Навіть підступних синьомордів...
Що перше спадає на думку, коли думаєш про письменника Ярослава Стельмаха? Мабуть, його безмірна любов до слова, до мов. Найперше — побожне ставлення до рідної, української мови. «Для мене кожне українське слово на вагу золота», - бувало, повторював він, заглиблюючись у літературні й словникові мовні розсипи, синонімічні, антонімічні ряди, а також заслуховуючись усними діалектними говірками. Літературну працю розпочав у студентські роки. Його славні, сповнені гумору дитячі оповідання ввійшли до хрестоматій і шкільних підручників. Найбільшої популярності Ярослав Стельмах набув як драматург, п’єси якого йшли майже на всіх сценах України і за її кордонами... Читайте повісті Ярослава Стельмаха: "Вікентій Прерозумний", "Голодний, злий і дуже небезпечний, або якось у чужому лісі" (повість-казка), "Найкращий намет", "Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера".
"Котька давно мріяв про цікаві пригоди. Але пригоди, які чекали його на базі відпочинку «Бережок», йому й не снилися… "Котька - неголовний герой цієї книжки. Такі, як він, не бувають головними героями. Такі, як він, - це маси. Таких тисячі і мільйони… І не відмінник, і не двієчник. І не бешкетник, але й не тихоня. Як усі бігають на перерві по коридору, то й він бігає. Як усі галасують, то й він галасує. Як усі мовчать, то й він мовчить..." (Всеволод Нестайко)
"Вона з'явилася раптово й нечутно. Вийшла з темного кутка за шафою і спинилася біля столу — у чорному оксамитному плащі з високим коміром, у крислатому капелюшку з вуаллю, струнка й велична, схожа на королеву. Тінь падала на її обличчя. Лише великі сині очі дивилися з-під вуалі. Вітя завмер. Вдома не було нікого. Двері замкнені на два замки й ланцюжок. Вітя чув, як шалено б'ється його серце. Він сидів на тахті, підібгавши під себе ноги, з книжкою на колінах. «…містер Паррик, мабуть, досить-таки дивна людина, якщо міс Персимон…» Він не встиг дочитати до крапки… З вулиці долинав гомін великого міста. Десь за стіною джмелем гудів пилосос. Поверхом нижче цинькали на піаніно. Та ці віддалені звуки ще більше підкреслювали моторошну тишу, яка панувала у квартирі. Вона ступила ще один нечутний крок, наближаючись до нього. Вітя придивився і враз похолов — ноги незнайомки не торкалися паркету. Він ясно бачив: між гостроносими замшевими її черевичками, що ледь визирали з-під довгого, до п'ят, плаща, й підлогою — відстань..." (Всеволод Нестайко)
