"Немає слів... лиш біль і гнів.
Горіть вогнем пекельним, вбивці!
А сльози діток й матерів
Ще віділлються вам, ординці.
Господи, збережи Україну!"(Тетяна Строкач)
Як зробити оригінальні речі своїми руками? Зв'язати шапочку чи вишити хустинку? Чи, може, сплести щось із бісеру? Чи навіть розписати писанку? Спробуємо допомогти Вам знайти гарну відповідь на ці та інші питання.
Дивіться у цьому розділі:
Аплікація на тканині. Аплікація паперової квітки. Бізіборд. Бісероплетіння. Веселі мавпочки зі смугастих шкарпеткок. Вироби з ватних дисків. Вироби з ґудзиками. Витинанки. Вишивка та вишивання. В'язання. Голки, нитки, намистинки. Іграшки своїми руками. Карнавальні костюми для дітей. Квілінг. Кінетичний пісок. Ліпка з пластиліну. Малювання у пакеті. Новорічно-різдвяні прикраси. Об'ємні листівки своїми руками. Орігамі. Паперові літачки. Писанкарство. Скандинавська вишивка (хардангер). Соломоплетіння. Ебру (малювання на воді)
Аплікація — це орнамент або художнє зображення, що виконуються накладанням (нашиванням) на папір, тканину, шкіру різноманітних, різноколірних шматочків паперу, тканини, шкіри. Аплікація набула широкого застосування в декоруванні одягових, інтєр’єрних, обрядових, сакральних виробів.
"Вовк багато чого зробив у своєму житті: ловив всіляких тварин та їв їх. Не нехтував і людьми. Він багато накоїв... І всі боялися його. Але настає час, коли молодість покидає тебе. Зуби випадають, погляд затуманюється, ноги ніби тремтять. Не можеш їсти абищо. А в лісі, дорогі мої, не так, як між людьми, немає кому допомогти тобі на старість, у нужді. І в ті часи, коли настає старість, ніяке м’ясо вже не добре для ослаблених зубів, окрім м’яса зайця. От вовк, такий же зарозумілий, яким ми його знаємо, пішов до царя лісу, до ведмедя. Ведмідь був теж старий. І йому б не завадило м’якенького м’яса..." (Александру Мітру)
"З акації долинає злива пахощів. Дідусь сидить на призьбі. Думає. Про що він думає? Ні про що. Рахує падаючі квіти. Дивиться в глибінь саду. Чухає голову. І знову рахує квіти, які струсив вітерець. Його сивe кучерявe волосся схоже на суцвіття білих квітів; брови, вуса, борода... на них сніжило багато нелегких років. Тільки дідусеві очі залишились такими, як колись: добрими та ласкавами. ‒ Хто грюкнув ворітьми? Я думав, щo розгулявся вітер... о, дідусеві коники! Хлопчик і дівчинка, рум᾽яні та повнощокі, поцілували руки татуся-дідуся..." (Барбу Штефенеску Делавранча)
«‒ Цвінь-цвірінь! Цвінь-цвірінь! Подивіться, падає сніг! Настала зима! Два горобці весело стрибають по гілці ялинки. Під ялинкою ‒ хатинка зайчика Біле Хутро. ‒ Настала зима?! – тріпоче зайчик у віконце вухами. – Яке диво! Незабаром наш ліс одягнеться у мантію кольору мого хутра. Я знаю, чому зима вибирає саме цей колір. ‒ Чому? ‒ запитують горобці. ‒ Бо зима мене дуже любить. Більше за інших тварин. ‒ У тебе немає й крихти скромності! ‒ розсердилися горобці. – Ти хвалько. Між іншим, бабуся Зима носила білий кожух задовго до того, як ви, зайчики, з’явилися на світі! І якщо хочеш знати ‒ Зима любить усіх нас! Усіх!..» (Емілія Плуґару)
"Як самe він з’явився на світ – не знав. Прокинувся, ніби зі сну, і йому здалося, що існував, відколи й земля. Він не відчував ні болю, ні радості. Багато міркував: як з’явився і чий він? Малесенький, як насінинка сочевиці, він ворушив тендітними ніжками і обходив краєм листочок, який був йому притулком. Одного дня, відчувши внутрішній порив, виліз із прохолодної тіні й вибіг надвір, під промені сонця. Він остовпів, осліплений тим сильним блиском. Потроху його серце заспокоїлось, і він наважився розплющити очі сильніше, все більше й більше, і нарешті відкрив їх широко й подивився вгору. Він став ніби меншим, ніж був..." (Еміль Ґирляну)
"Були колись два брати, які жили у свого батька у мирі й злагоді. Старший орав землю,а менший – вівчарив. Коли батько помер, господарем у хаті залишився старший, а молодший працював уполях та лугах, у всьому слухаючись свогобрата, і навідувався додому дуже рідко. Старший не працював, а проводив час, бенкетуючи з друзями та утримуючи гарних коней,а ще мисливських собак та соколів, як пан.Незважаючи на це, вони все більше багатіли. Старший брат одружився, тоді як молодший брат і далі залишивсяпарубком і лише на великі свята приходив додому.Одного разу, приїхавши на свято в село, його перестріли кілька заздрісних селян, які хотіли посіяти між братами розбрат..." (Йоан Славіч)
"Жив-був собі цар, а в дворі цього царя росло дерево настільки високе, що його верхівки ніхто й не бачив. Це дерево цвіло і плодоносило щороку, але ні цар, ні його придворні, ні будь-який інший землянин не бачили ніколи його плоду. Отже там, у висоті, куди не сягає людське око, хтось не лишав їх опадати на землю, а вчасно збирав. Цар же лише хотів дізнатися, що за плоди родить те дерево, тож оголосив по всьому своєму царстві, що той, хто вилізе на нього і зможе розказати, які той має плоди, одружиться на одній із його доньок, яку сам собі вибере. З’їхалися всілякі бояри, королевичі, навіть хлопці-молодці, але жоден із них не зміг вилізти на дерево. А при царському дворі жив зарозумілий хлопець, який похвалився своїй матері, що він зможе вилізти. От він і попросив її піти до царя й передати тому, що він це зробить. Цар не повірив цьому та й покликав Данчу до себе..." (Йоан Славіч)
"Жила колись лисиця і була вона хитрою, як і всі лисиці. Цілу ніч вона пробігала у пошуках їжі, але ніде її не знайшла. На світанні лисиця вийшла на край дороги і лягла під кущем, роздумуючи нам тим, що б його зробити, аби знайти щось поїсти. Лежачи, витягнувши морду на передні лапи, лисиці запахло рибою. Тоді вона трохи підняла голову і, дивлячись униз уздовж дороги, побачила воза, запряженого волами. – Добре! – подумала лисиця. – Ось їжа, яку я чекала. І зразу ж вийшла з-за куща й простяглася посеред дороги, немов мертва. Коли віз під’їхав до лисиці, її побачив селянин, який управляв возом. Подумавши, що вона насправді мертва, він гукнув волам..." (Йон Крянґе)
"Одного разу влітку, незадовго до Зелених свят, я прокрадаюся з хати і йду серед білого дня до вуйка Васіле, старшого брата мого батька, красти черешні; бо тільки в нього та ще десь у кількох місцях у селі була рання черешня, яка дозрівала близько Зеленої неділі. І я роздумую, як то зробити, щоб мене не впіймали. Спочатку я заходжу до нього в хату i вдаю, що кличу Йона скупатися в річці. – Йона немає вдома, – сказала тітка Маріоара, – поїхав привезти сукманів із твоїм вуйком Васіле до чесалки в Кодрень, що біля фортеці. Хочу вам сказати, що в Хумулештях прядуть і дівчата й хлопці, і жінки й чоловіки; і робиться там багато сувоїв: i чорного, і чорного з білим, різноякісного сукна, яке продають і шматками, і вже шитими. І продають все там же, на місці, вірменським купцям, що приїжджають навмисне з інших міст: з Фокшаню, Бакеу, Романа, Тиргу-Фрумос та звідусіль, а також спродують на ярмарках повсюди..." (Йон Крянґе)
"Якось улітку мандрували собі двоє знайомих. В одного з них у торбі було три хлібини, у другого дві. Через якийсь час вони зголодніли й присіли у затінку плакучої верби, коло криниці з журавлем, вийняли кожен свій буханець і почали разом обідати, щоб було охочіше й смачніше. Аж тут підходить ще один мандрівник. Зупинився коло них, привітався і просить, щоб його почастували, бо він дуже зголоднів, а з собою нічого не має, та й купити ніде. — Сідайте, добродію, пообідаємо разом, — кажуть йому подорожні, — бо, слава богу, де обідає двоє, там вистачить і для третього. Третій мандрівник був такий голодний, що не став чекати, щоб його довго припрошували, а сів коло них і почав разом з ними наминати сухий хліб та холодною криничною водою запивати, бо ніякого іншого питва у них не було. І їли вони доти, доки з'їли всі п’ять хлібин, як за себе кинули..." (Йон Крянґе)
"Жила колись молода й гарна мати. Що мені ще сказати вам про неї, щоб ви краще уявили її? Вона, діти, була схожою на кожну з ваших матерів. Була настільки схожою, що те, що я вам розкажу, навіть не можна вважати казкою. Або, якщо хочете, це історія будь-якої матері. Її діти багато чого в ній не помічали. Ні того, що вона молода й вродлива, ні того, що іноді вона втомлена й задумана, ані того, що часто вона весела й щаслива, мов дитина. Вона була матір'ю…" (Мірча Синтімбряну)
"Сам себе перехитрив" - з добірки "А пісня жива"
"Сашків корабель" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Святкове вбрання" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Святковий обід" - з добірки "Святковий обід"
"Сергійкова квітка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сергійкова квітка" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Сива волосинка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сині оченята" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Синій олівець" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Синій олівець" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Синій світ" - з добірки "Святковий обід"
"Сидить Юрко на санчатах" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Сім ножів" - зі збірки "Материне поле"
"Скажи людині: "Доброго дня!"" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Скільки ж я ранків проспав..." - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Скляне мишеня" - з добірки "Святковий обід"
"Скляний чоловічок" - зі збірки "Бути людиною"
"Склянка води" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Скупий" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Смітник" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Сніжинка й Сонце" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Соловей і Жук" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Соловейкове гніздо" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Солом'яні брилі" - з добірки "Святковий обід"
"Сонце і Сонечко" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сонячний день узимку" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Сорока-білобока" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Сором" - з добірки "Святковий обід"
"Соромно перед соловейком" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Соромно перед соловейком" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Співуча пір'їнка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Спіть, мамо, спіть..." - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Спляча книга" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Спляча книга" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Срібний карбованець" - з добірки "Святковий обід"
"Старий пень" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Старий пень" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Страшний черв'ячок" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Суниці для Наталі" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Суниці для Наталі" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Суперечка двох книг" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Суперечка двох книг" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Сухар і Хліб" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Сяйна Вершина і Кам'яниста Стежка" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Сяюча вершина й кам'яниста стежина" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сьома дочка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Сьома дочка" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
Педагогіка:
Перемігши в національному етапі міжнародного конкурсу науково-технічної творчості школярів Intel ISEF 2015, десятикласник із Олександрії (Кіровоградська область) Самуїл Кругляк отримав право взяти участь в Олімпіаді геніїв, що відбувалася в американському місті Освего (штат Нью-Йорк) у червні 2016 року, де він завоював бронзу серед двох тисяч юних винахідників з усього світу. Крім диплому, Самуїл Кругляк отримав можливість безкоштовного навчання в одному з вишів США та щомісячну стипендію близько 700 доларів.
Височенна як жирафа однокласниця Єва, образившись на Андрійка Говоруху (шкільне прізвисько Андроїд), напророчила йому сім неприємностей - нескладух. І ось вони починають збуватися - і хлопець усе дужче нервує, через що раз у раз потрапляє в усе кумедніші ситуації. Аж доки раптом не з'ясовується, що насправді... Говоруха з Євою одного зросту, а рахувати веснянки на обличчі дівчинки дуже навіть цікаво! Сповнена іскрометного гумору дебютна повість Саші Кочубей «Сім нескладух Говорухи» – переможець конкурсу «Напишіть про мене книжку!», оголошеного видавництвом «Фонтан казок» улітку 2015 року з метою простимулювати українських письменників до творення книжок, у яких ключовим є образ сучасної дитини.
Саша Кочубей - дитяча письменниця, перекладач, літературний редактор. Написала та проілюструвала повість «Сім нескладух Говорухи», яка перемогла у конкурсі «Напишіть про мене книжку» від видавництва «Фонтан казок». Народилася письменниця у місті Умань Черкаської області, отримала філологічну освіту в Київському національному лінгвістичному університеті (факультет іспанської та англіської мов).
"Маляку взагалі-то по-справжньому не так звати. Колись, у дитинстві, Маляку звали Марійкою. А ім’я Маляка до неї просто причепилося. У дитинстві в Маляки були труднощі з дикцією, тобто з вимовою. І язик не завжди в потрібне місце ставав. Так от. У дитинстві дорослі часто питали Маляку, як її звати. У дорослих є така дурна звичка: питати в дітей їхні імена. Особливо часто вони запитують чомусь саме тих дітей, котрі мають проблеми з дикцією. От і в Маляки по кілька разів на день питали. А Маляка їм відповідала. Відповідала вона по-правильному, але виходило не по-правильному: замість «Марійка» в неї виходило «Маляка»..." (Сашко Дерманський)
"Дракон Омелько понад усе на світі любив розповідати казки. Але усі, крім його дружини дракониці Килини, перелякано втікали від нього. Проте згодом в Омелька все ж з’явилися слухачі: жаби Кумка та Гамка, зайчик Сашко, лосі Ось, Осьось та Лосось. Друзі любили не тільки слухати, а й обговорювати казки дракона. Джини — істоти загадкові й навіть дивакуваті. Бо хіба буде нормальне створіння, хай навіть казкове, жити в старій лампі чи у тісному глеку? Та ніколи у світі! А джини ще й як живуть — і то тисячами років. Ці могутні чарівники могли б легко начаклувати собі просторі палаци чи хоча б трикімнатні квартири з балконами. Аж ні, протискаються у глиняні глеки через вузькі горловини..." (Сашко Дерманський)
У захоплюючій повісті Сашка Дерманського "Чудове Чудовисько" розповідається про незвичайне знайомство дівчинки Соні з чудовиськом Чу. За кілька місяців Чу мусить заробити сім подяк від людей, бо інакше його закинуть у Країну жаховиськ. Безліч пригод і небезпек спіткає героїв, але справжня дружба творить справжні дива...
