"Котька давно мріяв про цікаві пригоди. Але пригоди, які чекали його на базі відпочинку «Бережок», йому й не снилися… "Котька - неголовний герой цієї книжки. Такі, як він, не бувають головними героями. Такі, як він, - це маси. Таких тисячі і мільйони… І не відмінник, і не двієчник. І не бешкетник, але й не тихоня. Як усі бігають на перерві по коридору, то й він бігає. Як усі галасують, то й він галасує. Як усі мовчать, то й він мовчить..." (Всеволод Нестайко)
"Вона з'явилася раптово й нечутно. Вийшла з темного кутка за шафою і спинилася біля столу — у чорному оксамитному плащі з високим коміром, у крислатому капелюшку з вуаллю, струнка й велична, схожа на королеву. Тінь падала на її обличчя. Лише великі сині очі дивилися з-під вуалі. Вітя завмер. Вдома не було нікого. Двері замкнені на два замки й ланцюжок. Вітя чув, як шалено б'ється його серце. Він сидів на тахті, підібгавши під себе ноги, з книжкою на колінах. «…містер Паррик, мабуть, досить-таки дивна людина, якщо міс Персимон…» Він не встиг дочитати до крапки… З вулиці долинав гомін великого міста. Десь за стіною джмелем гудів пилосос. Поверхом нижче цинькали на піаніно. Та ці віддалені звуки ще більше підкреслювали моторошну тишу, яка панувала у квартирі. Вона ступила ще один нечутний крок, наближаючись до нього. Вітя придивився і враз похолов — ноги незнайомки не торкалися паркету. Він ясно бачив: між гостроносими замшевими її черевичками, що ледь визирали з-під довгого, до п'ят, плаща, й підлогою — відстань..." (Всеволод Нестайко)
У тяжку годину війни, коли донецький край окупували німецькі та італійські фашисти, дванадцятирічний хлопчик Климко зостався безпритульним, без шматка хліба й даху над головою. Голод, затоплені, онімілі шахти, погромлена школа... Але у Климка є товариші, є щирий друг, є улюблена вчителька. Вони теж у біді, і щоб урятувати їх у ці чорні дні, Климко вирушає в далеку й небезпечну подорож. Про його мужність, про чесність і лагідність його вдачі розповідається в повісті.
Чакалка дуже страшна! Вона приходить уночі до неслухняної дитини, забирає її у звуконепроникний мішок, несе в темний ліс – і так починаються веселі розбишацькі пригоди… Повість Івана Андрусяка «Стефа і її Чакалка» – один із знакових творів сучасної української дитячої літератури, які найбільше полюбилися малюкам за останнє десятиліття.
"Вася Глечик мріяв стати героєм. Але про це не знала жодна жива душа. Не те що в їхньому четвертому «Б», а взагалі у світі.
Бо якби хтось дізнався, сміху було б на всю школу. Ви ж погляньте тільки на Васю. Щуплявий, маленький. Шийка тоненька, вуха великі, від стовбурчені ще й окуляри на носі. Ні, на героя Вася не схожий. НІЯК. Валера Костенко, з яким Глечик сидів за однією партою, героєм стати не мріяв. Просто тому, що Валера героєм був. Височенький, стрункий, чорнявий, і в очах шмигляють швидкі бісики, які свідчать про те, що у Валериній голові весь час народжуються відчайдушні сміливі задуми – оббризкати водою дівчат, розбити у туалеті лампочку, закинути портфель товстуна Борі Бородянського на дерево абощо. Навіть забіяка й хуліган Ігор Горенко, який лупцював усіх у четвертому «Б», до Валери не чіплявся ніколи. І ябеда Люська Бабенчук ніколи на Валеру не «капала». Бо Валера був, як то кажуть, молоток! Вася дивився на Валеру із захопленням і щирою заздрістю. А Валера дивився на Васю поблажливо і трошечки зверхньо. Так, як дивляться у школі всі герої на всіх негероїв...." (Всеволод Нестайко)
"Ось і пролетіли, як мить, 2 місяці подорожей Україною проєкту «Ранкова книготерапія». Попри карантинні обмеження команді видавництва «Ранок» і вправним клоунам-лікарям «Файні носи» вдалося втілити задумане. Ми зустрілися з дітками, які проходять лікування у відділеннях онкології та онкогематології медичних закладів Полтави, Черкас, Дніпра, Миколаєва та Києва, і влаштували для них чудові книжкові свята, передали подаруночки від проєкту, провели майстер-класи та облаштували бібліотеки — «Лабораторії книготерапії»..." (Юлія Валова)
"Червоне стигле сорту Айдаред
зимове пізнє долежить до травня
це яблуко, в якому наш секрет,
з якого ґенне дерево прадавнє."(Сергій Губерначук)
"Передзим'я", "Зимовий бір", "Морозний вечір", "Снігурі", "Зайчик", "Пес", "Кожух" - вірші про зиму від українського поета Володимира Підпалого.
"Дитячо-різдвяне", "Різдвяна колядка" - вірші до Різдва Христового від української поетеси Олесі Мамчич.
Пропонуємо до читання збірки поезій Ірини Жиленко для дітей: "Казки буфетного гнома" та "Вуличка мого дитинства".
Мене звати Грегуль Наталія Миколаївна. Я киянка і пишу вірші українською та російською мовами. Два мої українські вірші «Україна» та «Колискова пісня» увійшли до збірки Новітньої Української Поезії під назвою «За межею означень», виданої в 2009 році в Івано-Франківську видавництвом «Місто НВ». Також я розміcтила свої вірші на сайті www.poetryclub.com.ua під ніком Vasilisa. «Колискову пісню» у виконанні учениці Березанської музичної школи (музика Анаталія Суського), розміщена на www.youtube.com. За освітою я педагог, викладач англійської мови та біології.
Поезії Яни Яковенко про маму: "Мама своїй донечці льолю вишивала", "Материнське", "Є у мами Хвостик".
Вірші Олени Журливої про тварин та пташок: "Наш Воркотик", "Вийшла кізонька гуляти", "Сторож", "Узяла лисичка скрипку", "Хто чим любить ласувати", "Хто це?", "Ластівки", "Гиля, гиля, гусоньки".
"Граються у звірів хмари -
Кращої нема забави!
Ось великий бегемот
З подиву роззявив рот.
Там повільна черепаха,
Що живе під власним дахом.
Далі зайчик-сіромашка
Заховався між ромашки..."
(Марія Дем'янюк)
Світлана Михайлівна Пасенюк жила і творила на Житомирщині. Усе життя вона пропрацювала вчителем математики у сільській школі, а потім - стала писати чудові вірші та казки для дітей. У 2019 році пані Світлана, на жаль, відлетіла у кращі світи... А ми - пам'ятаємо про неї і читаємо її пречудові твори...
Тетяна Винник - письменниця, журналіст, перекладач з російської, англійської та болгарської мов, громадський діяч. Вона живе у Ніжині і працює редактором дитячого часопису "Крилаті". Тетяна Винник є лауреатом багатьох премій та переможцем числених конкурсів. Але не усе це, що перераховано вище, головне. Найважливіше те, що її слово - чи то вірші, чи то казочки - гріє своїм неймовірним душевним теплом, вчить маленьких читачів добру, дарує їм радість і жагу до нових цікавих знань та відкриттів...
"Різдво", "Під Різдво", "На Святий вечір", "В різдвяну ніч 1915-го", "Ользі Кобилянській", "Горять свічки...", "Сон казка", "Білий ранок, морозець іскристий", "Літ тому сто", "Хата", "До Тарасової матері", "Батькове пророцтво", "Мрії та дійсність", "Перші твори", "Задумався. Летять до зір", "Гей, які то луги зачаровані", "Розвіяні мрії", "Суд над поетом", "Не вмре й не загине", "Пустиня", "Шевченкова верба" - вірші українського поета та прозаїка Богдана Лепкого, представлені у цьому підрозділі.
«Гострий зір Василя Голобородька вихоплює з буденного життя вагомі зерна поезії. Своєрідність його бачення світу виявляється в умінні змалювати звичайне в казковому забарвленні, осягти соняшним промінням щось тривожне, часом драматичне. Прикметною рисою Василя Голобородька є вміння поєднувати народно-традиційні засоби з новим змістом, наповнювати музикою свої лаконічні малюнки з життя людини. Коротше кажучи — Василь Голобородько поет з своєрідним світосприйманням, органічним чуттям музики слова, закоханий у життя, яке в його баченні є отією білою казкою, де наче на рушнику, червоні й чорні барви створюють неповторну картину живої дійсности». (Володимир П’янов. Журнал "Дніпро")
Вірші про маму від Бориса Грінченка та Володимира Верховня.
"Так навчи ж мене, голубко,
щоб і я так прожила,
щоб добро робити вміла,
а робить не вміла зла."
(Борис Грінченко)
Марія Яновська народилася і проживає в селищі Ланчин, що на Івано-Франківщині. Вірші пише з дитинства. Авторка 7 поетичних збірок: «Квіти любові», «Не забувай», «Голос голубки», «Стежина до щастя», «Мереживо долі», «Намисто мрій», «Подаруй мені щастя», збірок віршів для дітей «Подарунок від зайчика» та «Український віночок». Результатом співпраці з композитором Миколою Ведмедерею є співаник «Я чую музику води». Співавторка більш, ніж 30 колективних збірок та літературно-художніх альманахів. Її поезії друкувалися в районних газетах «Народна воля» та «Яремчанський вісник», у всеукраїнській літературно-художній газеті «Гарний настрій». Учасниця ГО «Літературна студія «Бистрінь» ім. Н. Чира».
