«В дитячі літа мене вабили міжпланетні простори, захоплювався конструюванням дивовижних зорельотів і... писав оповідання, вірші. Як народилася оця невстима потреба творити зараз сказати непросто. Але, думаю, що не останню роль відіграли і зачарування народною піснею з маминого голосу, і незвичайна музикальність батька, його чутлива увага до художнього слова. А ще - радість процесу творення». (Радій Полонський)
"...Уявляєш, сьогодні мені сон наснився ‒ ну просто фантастика! Ніби я ось крізь це дзеркало пройшов на той бік, тобто в задзеркалля, і потрапив в одне дивне королівство! І нібито я мав був стати їх наступним королем! Але сон був настільки реальний, ніби я насправді там побував..." (Раїса Гончарова)
15 казочок від Раїси Гончарової — для розумних, допитливих, спостережливих дітей, готових допомогти не лише тому, хто поруч. Сподіваємося, що казочки обов'язково знайдуть свого читача навіть серед дорослих, бо всі ми колись були дітьми.
"Якщо ви вважаєте, що та історія з папугою-брехуном і скринею з піратським золотом закінчилась, то ви помиляєтесь. Не закінчилася! Як виявилося, пірати завжди приходять за своїми грішми. Але хто ж міг знати про це завчасно? В тім-то й річ, що ніхто. У вихідний тато привіз Русану й Данилка до бабусі Марії до заміського будинку. "Ведіть себе пристойно, дітлахи, ‒ застеріг їх тато, злегка стусонувши носком черевика переднє колесо свого автомобіля, перевіряючи колесо на твердість. ‒ Сьогодні в нас субота, а завтра в нас що?" "Завтра в нас неділя," ‒ жваво відповіла Русана й теж ударила кросівкою колесо, хоча й не розуміла мотиву свого вчинку. "Правильно. Але є ще щось," ‒ відповів тато й ударив носком черевика ще й заднє колесо, перевіряючи і його на твердість..." (Раїса Гончарова)
"...Зранку будинок Грицевичів перетворився на божевільню. Данилко бігав по кімнатах, виконуючи умови отримання Золотої Монети Бажань, слідом за братом бігала Руся, тягаючи за собою плюшевого ведмедика та страшненьку ляльку вуду з несправжніми голками, а за дівчинкою носився кіт В'юн, намагаючись відібрати у Русани ведмедя, на якому він зазвичай спав. І всі були зайняті справою. Кожен своєю. А ще за годину Данилко вискочив з будинку й поскакав на одній нозі по вулиці в напрямку Королівського палацу, тягнучи із собою кота В'юна, пристебнутого до ремінця, щохвилини озираючись на Русану, котра бігла за ним з ведмедиком і лялькою в руках. Магія почалася... І тут раптом виявилося, що Данилко в своєму бажанні отримати Золоту Монету Бажань далеко не самотній! Наближаючись до Королівського палацу, хлопчик помітив, що городян, котрі жваво стрибали на одній нозі, ставало все більше й більше!..." (Раїса Гончарова)
"Одного разу Русана й Данилко сиділи біля відкритого вікна, пускали мильні бульбашки та рахували лисих. Лисих було реально мало, оскільки багато хто з перехожих йшли по вулиці в капелюхах, кепках, бейсболках і банданах, а тому визначити, хто з них лисий, а хто ‒ ні, дітям було досить складно. Видувши чергову порцію мильних бульбашок на голови городян, Русана раптом помітила маленького павучка, що швидко спускався по ледь помітній павутинці, розгойдуючись на протязі. "Дивися, Даню, павучок прийшов до нас у гості. Можеш його піймати й засушити для Золотої Монетки Удачі." "Ні. Він ще маленький." "А якщо бачиш павучка, то це яка прикмета?" ‒ Русана потягнулася пальчиком до павучка..." (Раїса Гончарова)
"Іноді люди хворіють. Так буває, і з цим нічого не поробиш. Одного разу бабуся Богдана провела в лікарні майже два тижні. Данилко із сестрою дуже за нею дуже скучили. А ще скучив бабусин кіт Пажера. Він подовгу лежав на підвіконні, поглядаючи на перехожих, а ввечері забирався на бабусине ліжко й влаштовувався спати на її подушці. Дні тяглися повільно, немов би хтось наступив часу на його довгий плащ... І якось одного погожого дня тато, нарешті, привіз бабусю Богдану з лікарні додому. Бабуся була трохи блідою, але посміхалась своєю вічно молодою посмішкою. "Обережніше діти, ‒ весело застерігав батько Русану й Данилка, які одразу зависли в бабусі на шиї. ‒ Ви ж не хочете, щоб бабуся Богдана знову зламалася? Інакше мені доведеться везти її назад до лікарні. Вона ще занадто слабка..."" (Раїса Гончарова)
"На свій день народження Данилко, нарешті, одержав у подарунок бінокль. Справжній! Справжнісінький! Десятикратний. Чесно кажучи, бінокль Данилко замовляв ще на минуле Різдво. Але, як ми вже знаємо, вони з Русаною і батьками гостювали в Америці, у дідуся Василя, і Санта-Клаус тоді застряг у димарі каміна, тому й не зміг виконати замовлення Данилка. Так буває. Тим більше, що діти під час своєї поїздки на оленях не подумали про подарунки для себе та все, що було у великому мішку Санта Клауса, просто роздали іншим дітям. Але тепер бажання Данилка і бажання його батьків зійшлися в одній точці, і в його кімнаті з'явився новий мешканець у коричневому футлярі з тисненої шкіри та ще й з величезними блискучими очима ‒ лінзами..." (Раїса Гончарова)
"Якось влітку Русана з Данилком та з іншими дітьми грали на задньому дворі будинку. Було тепло, світило сонечко, на квіти раз по раз сідали бджоли й товсті волохаті джмелі та інші комахи, щоб попити нектару. Високо в небі ластівки ловили комах, а місцеві качки на ставку біля парку вигулювали своїх маленьких і незграбних діточок. Русана з дівчатками, розташувавшись на газоні, бавилася ляльками, а Данилко з хлопчиком на ім'я Колюнчик чистили біля колонки свої велосипеди. Аж раптом несподівано подув холодний вітер, по небу поповзли темні свинцеві хмари, а ще за кілька хвилин посипав дрібний сніг. Не розуміючи що відбувається, дівчатка з вереском гайнули до будинку, а Данилко з Колюнчиком, вимкнувши воду в колонці, побігли зі своїми велосипедами до громадського гаража під будинком..." (Раїса Гончарова)
"Нарешті це відбулося! На задньому дворі будинку бабусі Богдани батько поставив великий круглий батут. Першого дня Даня з сестричкою, немов заведені, стрибали на батуті. Спочатку обережно, потім все сміливіше й сміливіше, а надвечір знесилені, але задоволені, ледве тягнучи втомлені ноги, Русана з Данилком ввалились у будинок й одразу ж присмокталися до пляшок з водою. "Як успіхи?" – запитала бабуся Богдана, поставивши на стіл велику тарілку зі своїми фірмовими пирогами з вишнями. "Думаю, якщо гарненько потренуватися, то можна дострибнути до вікна другого поверху," – Данилко помив руки й узяв пиріжок. – "Цікаво, а астронавти на таких самих батутах тренуються? Коли я виросту, буду астронавтом."" (Раїса Гончарова)
"Іноді, хоч ти встав зранку на праву ногу, день складається так, ніби ти встав на ліву ногу. Тобто перед тим як встати з ліжка, ти все зробив правильно. Висунув з-під ковдри праву ногу, швидко поворушив пальцями, тихенько прошепотів "шумба-бумба", почухав правою ногою за лівим вухом і тричі прокричав півником. Але день усе одно видався не таким, як тобі хотілося... Що ж. Адже закляття теж бувають різними... Трохи недоворушив пальцями або ж недочухав за вухом ‒ і все. Всі твої приготування коту В'юну в лоток... Так і було того дня, коли тато в черговий раз повіз Русану з Данилком в заміський будинок до бабусі Марії. "Ти чому такий похмурий? ‒ запитала бабуся в Данилка, погладивши його по голові. ‒ Подивись, який сьогодні чудовий день!" "Для кого чудовий, а для когось ‒ дуже поганий." "Чому так?" ‒ бабуся Марія скорботно склала губи..." (Раїса Гончарова)
"На вихідні батько часто відвозить Русану й Данилка до бабусі, в заміський будинок недалеко від Києва. Удалині від міського шуму, практично посередині соснового лісу, заміський будинок сімейства Грицевичів був ідеальним місцем для ігор на свіжому повітрі й чудесного байдикування. Утім, цього разу все вийшло зовсім інакше. Нашвидку попрощавшись із татом, який кудись поспішав у Київ, за його словами, на ділову зустріч із мамою, Русана й Данилко відразу опинилися в обіймах бабусі, а кіт В'юн був негайно перепроваджений у будинок до своєї рудої подружки Плюшки. "Яка важка! ‒ бабуся Марія спробувала підняти Русану, але одразу відмовилася від цієї думки, схопившись за спину. ‒ Немов камінчиками набита, ‒ засміялася вона й сіла на диван. ‒ Не їж багато борошняного і солодкого, інакше принц навіть не подивиться у твій бік. Ти ж хочеш вийти заміж за принца?"" (Раїса Гончарова)
"Одного дня мама повела Русану й Данилка до історичного музею, в якому вона працювала науковим співробітником. Дітям подобалися ці походи, оскільки, поки мама була зайнята своєю роботою, вони півдня були самі по собі в цьому величезному приміщенні, а ще вони полюбляли також гратися у внутрішньому дворі музею. Але цей день у мами почався з невеликої неприємності: хтось знову забруднив мережива на одязі воскової фігури принцеси Агнії, котра була встановлена в "Королівській залі". "Ну ось, знову! ‒ неголосно обурювалася мама, дивлячись на патьоки воску. ‒ І так щороку. ‒ Не встигаємо чистити від воску її мережива! І зовсім незрозуміло, хто б міг це робити. З року в рік одне й те саме. Але тут питання навіть в іншому: як він це робить?" Цей зловмисник. І що саме неймовірне, в залі є камери відеоспостереження, які не можуть його зафіксувати. Цей зловмисник забруднює одяг принцеси в один і той же день. Увечері все чисто, а вранці ‒ полюбуйтеся! Коротше кажучи, робити нічого, і мамі зі співробітницею довелося до першої години дня очищати від воску тонкі мережива принцеси Агнії..." (Раїса Гончарова)
"Досить часто Русана з Данилком гостювали у ще однієї бабусі ‒ Богдани, яка жила на околиці Старого міста. Правда, їхнє спілкування з бабусею час від часу переривалося дзвінком з передпокою, і тоді бабуся надовго перебувала у своєму кабінеті з черговим учнем, котрому вона давала уроки гри на роялі. В такі хвилини діти, залишившись без догляду старших, від нічого робити, дивилися по телевізору мультфільми, читали чи діставали зі скрині свої старі іграшки. Данилко, як правило, розкладав свою залізну дорогу, а Русана діставала з бездонної скрині свої ляльки та починала причісувати іграшковим гребінцем їх злежане різнокольорове волосся..." (Раїса Гончарова)
"Якось, прокинувшись трішки раніше, ніж зазвичай, Русана звісила голову зі свого ліжечка й запитала у Данилка, котрий спав унизу: "Ти спиш?". Данилко їй не відповів, бо спав. Тоді Русана ще трішки пострибала, поспівала, трішки почитала, пошелестівши сторінками книжки, поплескала в долоні й голосно порахувала до п'яти. Далі рахувати їй було ліньки. Але Данилко продовжував спати. "Як несправедливо, ‒ подумала Русана. ‒ Коли ти маєш бажання пограти в слова з тим, з ким ти хочеш пограти, той спить, не звертаючи на тебе жодної уваги". ‒ І кинула в Данилка подушкою. На цей раз все вийшло. Данилко не просто прокинувся, а підхопився з ліжка, наче його ошпарили кип'ятком, спросоння кліпаючи очима..." (Раїса Гончарова)
"А от справді. Хто може жити в підвалі? Ну, крім гномів, про котрих знають навіть самі маленькі діти. Правда дорослі вважають, що гномів не існує, але ж ми з вами знаємо, що це не так. Взяти хоча б нещодавню історію про молодшого гнома Йолу, що врятувала Русану й Данилка від злого птаха. А ще в підвалі цілком може оселитися павучок, або мишка випадково виявить у підвалі щось їстівне та вирішить залишитися ненадовго погостювати. Ну а вночі в підвал завжди забирається темрява. Така велика, що ледве поміщається в підвалі, і страшна, як тисяча найстрашніших страховиськ... Тому, я зовсім згодна з Русею, яка упевнена в тому, що люди придумали лампочку, бо їм було страшно ходити вночі до підвалу. А автомобіль люди придумали, бо їм набридло котити візок із продуктами з гіпермаркету додому через усе місто. А будильник придумали лишень для того, щоб можна було виправдовувати свої запізнення до школи чи на роботу. Адже так?" (Раїса Гончарова)
"На Різдво сімейство Грицевичів зібралось полетіти до дідуся Василя в Бостон, котрий зовсім недавно переїхав у новий будинок з прекрасним видом на океан, як сказала мама. Русану це не вразило, оскільки виявилось, що вона боїться літати. Чесно кажучи, вона ще жодного разу не літала на літаку, але тим не менше вже боялася. "А от скажи, ‒ бігала вона за мамою по будинку. ‒ А літаки падають?" "Ну, як тобі сказати, Русю, ‒ подумавши, відповіла мама. ‒ В поодиноких випадках. Падають." "Гаразд. А якщо цей поодинокий випадок трапиться з нами? Якщо ми розіб'ємося, я тоді не отримаю свої подарунки від Святого Миколая! Уявляєш, він зі своєю свитою сидить в нашому підвалі й чекає поки я засну, а мене немає. Я в літаку, а потім ‒ бац об землю! І доведеться мої подарунки віддавати комусь іншому. А це несправедливо..." (Раїса Гончарова)
Катерина Перелісна з теплотою у серці пише у своїх віршах про рідну Батьківщину: "Ой матусенько, скажи", "Хто я", "Уклонюся".
"Високо у небі зірка запалала,
Своїм сяйвом ясним весь світ осявала
Та й на святу землю коляду пустила,
Щоб на Святий вечір коляда ходила."(Юлія Хандожинська)
Витинанка — дуже цікавий і доступний для багатьох умільців вид народної творчості. Деякі дослідники прослідковують започаткування технічних прийомів цього виду мистецтва ще з дуже давніх часів. Вирізування ножем чи ножицями оздоб зі шкіри й тканини мало широке побутування у різних, зокрема, слов’янських народів. Раніше традиційний одяг та взуття майже усіх регіонів України також мав нашиті зі шкіри чи тканини елементи, укладені в орнаменти.
