Пробуємо цезальпінію в роботі. Вона дарує писанкам рожеві, коралові, теракотові відтінки, і що важливо - насичений червоний колір. В Україні немає такої рослини, яка здатна була б фарбувати яйце в червоне. Виключенням є марена кавказька, її відносно недавно почали вирощувати у нас.
Збираємо пригорщу шовковиць, готуємо відвар і фарбуємо в ньому крашанки. Минає кілька годин, і барвник з шовковиці фарбує писанку в темно-синій відтінок. Лягає він нерівно, трапляються світлі плями. Таке тло непридатне для традиційної воскової техніки. Тому раджу спробувати прийом відмивання. Дивіться далі, як це можна зробити.
Коли в нас виникає бажання написати писанку, ми відшукуємо традиційні зразки і відтворюємо за ними вподобаний орнамент. Щедрим натхненням можуть зарядити писанки, які походять з села Суржа, що на Поділлі. Унікальна річ! З цього села збереглася сорок одна писанка. Одна з них має біле тло. Відтворюймо традиційні писанки! Заряджаймося натхненням!
"Каже мати: "Мій Семенку, десять яєчок візьми та продай їх десь у місті й шапочку собі купи. Бо хоч кожний теє знає, що ти бідний сирота, бо умер наш рідний батько, а я бідна удова,— але свята ось надходять, треба до святині йти, тож не будь простоволосий, бо не люблять сироти. Та вважай, іди уважно, з рук хустинки не пускай, бо ж я гірко працювала і щадила тобі, знай." Взяв хлопчина вузлик в руку, до Єрусалиму йде і радіє і співає - шапочка нова буде! Так дійшов до брами міста, а тут — що за новина? Йде піхота, йде кіннота і юрба йде голосна..." (Ю. Ігорків (Юрій Шкрумеляк))
Кожен читач, на сторінках книги «Пісенник 100+» відкриє для себе унікальний світ творчості Юлії Хандожинської, де дитячі пісні змальовані у різномаїтті образів, передані найніжнішими почуттями автора до неймовірної пори – дитинства. У книзі можна віднайти пісні на популярні і потрібні теми. У поєднанні з нотами Миколи Ведмедері утворюється прекрасний тандем, наповнений магічною силою слова та музики і, звичайно, любові до дітей.
"Одного разу з кошика викотилося яйце. Та не просте, а Великодня крашанка. Червоне та яскраве, воно котилося по лісу і застрягло серед кущів шипшини. — Як же тепер я потраплю до Великоднього столу, що ж мені тепер робити? — жалібно заплакало яєчко. І раптом кущ заговорив: — Все, не відпущу тебе, тепер назавжди будеш моє і будеш прикрашати моє гілля, а то всі повз моїх колючок ходять, не люблять мене. А тепер, коли я матиму таку прикрасу, буду знаменитий і потрібний усім...."
(Юлія Хандожинська)
"Старі люди в Україні кажуть: «Допоки в народі пишуть писанки, доти буде існувати світ». Перефразовуючи, те ж саме можна сказати і про Україну. Допоки в Україні будуть писати писанки, доти вона буде жити. Судячи із сьогоднішнього стану писанкування, Україна буде жити вічно. Після відновлення української держави в 1991 році почала відроджуватися традиція писанкарства. В західній Україні ця традиція відродилося дуже швидко, бо насправді вона тут і не припинялася, просто існувала в часи переслідування напівтаємно. Поступово відродження писанкарства стало поширюватись на всі регіони України. Активно відроджується писанкарство в Кіровоградській області. Великий внесок у відродження цієї древньої української традиції вкладає молода майстриня писанкарства з міста Олександрії Ірина Михалевич. Писанкує майстриня уже дев’ять років. За цей час встигла зробити дуже багато. Про все це її розпитав кореспондент газети «Час і Події» Юрій Атаманюк. До слова, через чотири дні після інтерв’ю Ірина народила сина, з чим її щиро вітаємо!" (Юрій Атаманюк)
"Коли Ісус Христос ходив зі святим Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там невірні були. Побачили вони Христа, та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі - зробиться з нього писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Святий Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки й крашанки до Великодня..." (з легенди)
