Статті для дітей та батьків

"Стогне Дніпр
Змиває кручі
І ковтає 
Сльози
З Бучі
Тяжеліють
Кров‘ю
Хмари
Тягнуть
Потяги
Криваві
Вітер
Їх несе
Солоний
На ворожії
Кордони..."

(Ірина Потапенко)

 

"Як же він любив гори, цей карпатський кінничий на ймення Степан! Подобалося йому споглядати, як сонячне проміння цілує бескиди, а хмари горнуться до них, як місяць моститься на самісінькій вершині гори та  задумливо дивиться вниз на долину, як зорі спілкуються поміж собою і розповідають одна одній карпатські легенди. З тією ж ніжністю любив він і своїх двох коней : одного – рисака, швидкого, але слухняного з дуже добрими очима, які випромінювали тепло, і маленького поні з білою гривою і білим хвостом. Ті відчували, що серце Степана належить горам і їм й обдаровували кінничого світлом своїх дюжих сердець. До Степана люди йшли звідусіль. Несли свою біль, незгоди, немічі, а натомість отримували омріяне зцілення й дивовижний спокій у душі. І хоча складно було іноді кінничому, проте він був переконаний, що допомагати людям — його призначення від Бога. Отож має слідувати йому…" (Марія Дем'янюк)

 

"Зайчик хутко побіг до столика, на якому стояв кошик з соковитою морквою:« Ой, який приємний сюрприз! — радо промовив. — Як я полюбляю морквинки! Скучив за цими ласощами, допоки ми з матусею і сестричкою перебували у сусідньому лісі». А далі з вдячністю згадав ту лісову місцину, де вони гуртом жили декілька попередніх місяців, бо змушені були залишити свою домівку через нашестя злої вовчої зграї. У тому сусідньому лісі мешкають напрочуд доброзичливі тварини, які щиро піклувалися про них: надавали усіляку допомогу, прагнули зробити усе можливе, щоби заяча родина почувала себе як вдома. Проте рідний ліс — неповторний, бо тут таки особливі ялинки, дивовижно смарагдова трава, солодкі ягоди, співучі птахи. І, врешті, хатинка, у якій дружно жила ця заяча сім’я. А ще тут мешкали бабуся-зайчиха й дідусь-заєць. Вони нізащо не захотіли полишати свою нірку, а у складні часи хоробрим словом і діями підтримували не лише один одного, але й метеликів, мурашок, слимачків й інших жителів цього лісу...." (Марія Дем'янюк)

 

"Я люблю свою бабусю
Я бабусенькин лизунчик,
Солоденький я мазунчик,
Я до бабці притулюся,
Так люблю свою бабусю!.."

(Марія Дем'янюк)

 

 

 

 

"Антон біг до хати, переповнений бажанням сповістити мамі про сьогоднішній незабутній урок української мови. І коли неня відчинила двері, він тут же з піднесенням випалив: "Антоніми". 
— Які антоніми? — не второпала матуся.
— Борислава Остапівна пояснювала нам, що таке антоніми. Розумієш? — і продовжив відхекавшись. — Усі в класі розвернулись до мене, а дехто навіть у долоні заплескав. На честь Антона.
— А, — блимнула очима мама. — Вам Борислава Остапівна сказала, що на честь Антона?!.." (Галина Мирослава)

 

"Осінь прийшла, не питаючись. Без запрошення, мов незвана гостя. Лісова миша Люська сиділа на купі хмизу й спостерігала за жовтавим листям, що кружляло в неї над головою, вкриваючи лісову стежку. — Ех! — сумно зітхнула вона, дивлячись довкола. — Оце ще мені ця осінь! Як гарно було влітку: сонечко, зелена травичка. Гуляй, не хочу. А тепер і податися нікуди. Одні калюжі та сухе листя. Та це ще що! Скоро й зима прийде. А Борсук-віщун, лісовий синоптик, передбачив, що зима буде дуже й дуже холодною… Хоча… Якщо згадати, то минулого року він казав те ж саме, а особливого холоду й не було. Тож, може й цього разу минеться… Та все одно, падаюче листя псувало Люсьці настрій, і в неї починалася, як ото кажуть люди, депресія. Про це вона читала в газеті, яку їй приніс дятел Дмитро із села, що поруч з лісом. Люська знала, що люди вміють виготовляти такі газети. Тільки от як вони це робили, вона не могла зрозуміти. У цей час єдине, що її тішило — це ліс..." (Ольга Зубер)

 

"У невеликому селі, на пташиному дворі, в затишному курнику жив-був Півник. Кожного ранку він голосно кукурікаючи, сповіщав про схід Сонечка. Це було його роботою, і Півник завжди старанно її виконував. – Ку-ку-рікуууу! Сонечко сходить! Ку-ку-ріку! Прокидайтеся! Ку-ку-ріку! Час ставати до роботи! Мешканці великого двору були за це Півнику дуже вдячні. І всі його страшенно поважали, але дружити з Півником було просто неможливо, адже він вважав, що Сонечко сходить лише завдяки його кукуріканню. Через це співун постійно пихатився і весь час гордовито крокував двором сюди-туди, туди-сюди. Інші мешканці двору теж старанно виконували свою роботу, але ніхто з них не був таким зарозумілим, як Півник. Всі між собою спілкувалися і поважали один одного. Не спілкувався ні з ким лише Півник. Ну і ще гордовитий Індик. Корівка і Кізонька давали молоко, Курка й Гуска несли яєчка,  Баранець дарував вовну, Собака стеріг двір, а Котик ловив мишей..." (Ольга Лапушена)

 

"Keeping a stiff upper lip.
Dressing in black.
Now is the time for us to dance 
our Graduation Waltz.
Keeping a stiff upper lip.
Dressing in white.
Here is the place for us to dance 
our Graduation Waltz..."

(Kurama)

 

Читаймо, дітки, веселі історії про хом'ячка від Ольги Зубер:

— «Як хом’ячок до мишки в гості ходив» — читати та слухати

— «Як хом’ячок мишку шукав» — весела казка для малят

— «Як хом’ячок кашу варив» — читати та слухати, відео

— «Як хом’ячок сніжинки рахував» — читати та слухати, відео

 

 

 

 

"In the wordless war.
In the wordless world.
My land is alive on my toes.
In the wordless war.
In the wordless world.
My land is kicking on my toes..."

(Kurama)

 

 

 

"When there was a burial.
Of our pilots.
Two blue aircraft made a circle.
Above the city.
Five people were killed.
And another 25 were injured.
When missiles struck the central city.
Of Kropyvnytskyi..."

(Kurama)

 

"He carries on farming as shells explode.
On the nearby frontline.
A boom, like distant thunder rolled.
Over the wheat fields due west of Slovyansk.
Perched on his seat in a combine harvester.
He could see clouds of smoke.
From missiles hitting an industrial area.
Then another, thinner plume from ‘orcs’ on the frontline..."

(Kurama)

 

"Death comes quickly in the Donbas.
‘Orcs’ shells take mere seconds to land.
Recovering dead bodies of ‘elves’ and ‘orcs’ soldiers.
Killed in combat in the Donbas.
He has lost count of the bodies over the past five months.
He thinks it's more than 300, but he cannot be sure.
He and his men drive a refrigerated white van.
Marked with a red cross, to carry out their work..."

(Kurama)

 

"It was a beautiful sunny day.
And she was smiling.
Pushing her pink chair.
In front of her.
Her pink pushchair lies on its side.
Smeared with blood on a strip of grass.
Outside the ruins of the Jubilee building.
On 14 July..."

(Kurama)

 

"On the corner of Yablonska Street.
He was a welder who lived a quiet life.
His wife stands outside their destroyed home.
“I wish ‘orcs’ had killed me too.”
On the corner of Yablonska Street.
Her father stands in their destroyed home.
“I felt empty when they killed him.
I only wanted to die.”
On the corner of Yablonska Street..."

(Kurama)

 

"Taxi driver and father of four.
He is the sole survivor in Bucha.
In the early hours of 24 February.
He was driving his taxi in Kyiv and heard explosions.
He struggled to believe it was actually happening.
His first thought that morning was to get the family's IDs.
If they were going to have to flee, they needed passports.
He quickly drove the 40km towards Brovary where they lived..."

(Kurama)

 

 

"дні
початі з азів
по азимутах 
проритих війною
дихають Азовом сталлю
ніби болю
не знають
не знатимуть
по зову серця 
як заклик віків
тримаючи віру
під ангельський спів..."

(Галина Мирослава)

 

«Надія є», «Ночі спокійної», «Дивний сад» — пісні на слова поетеси Тетяни Строкач, музику до яких написала неймовірна херсонська композиторка Ольга Тимошенко. Слухаймо, читаймо!

 

 

 

 

 

 

"Івасик дуже, ні — дужезно, хотів навчитись читати якнайшвидше. Він наполегливо вчив з мамою від букви до букви українську абетку, а як тільки азбука була подолана, Івась з задоволенням погодився на мамину пропозицію читати по складах, розшукуючи назви міст, у яких є заданий склад. 1 червня, у щорічний День захисту дітей, Іванчик від самісінького ранку мав гарний-прегарний настрій. І, сповнений наснаги, відразу після сніданку витягнув з шухляди вчетверо складену карту України, на якій були позначені всі міста й містечка, розклав і почав шукати українські міста, які б мали у собі склад ''чер''. То правда, що не завжди Іванкові пошуки завершувались успішно, проте цього разу хлопчикові таланило. Першим містом, яке він віднайшов на карті, виявився Чернігів. Мама, що  сиділа поруч, пожвавилась, коли синочок показав пальчиком продруковану назву..." (Галина Мирослава)

 

"Вiйна знецiнила життя,
I душi вщент заполоняють
Безмежний простiр в небесах,
А ïх з землi iще гукають,
Хоч скрiзь ненависть, бiль та страх."

(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)